Затьмарення кумирів: Михайло Горбачов

Нещодавно, 2 березня 2021 року виповнилося 90 років Михайлу Сергійовичу Горбачову. Останньому лідеру Комуністичної партії Радянського Союзу -Генеральному секретарю її Центрального Комітету та першому та єдиному Президенту Радянського Союзу, за правління якого останній розвалився. За оцінками одних демократ та реформатор, що розвалив тюрму народів на їхнє благо. За оцінками – інших агент Заходу, що розвалив свою країну йому на благо. Українці, які в левовій більшості жорстоко постраждали від Радянського Союзу більш схильні підтримувати першу позицію. Однак, чи варто українцям підтримувати та звеличувати Горбачова як кумира-демократа, будучи проти Радянського Союзу? Як людина, що неодноразово перевірила, що реальним шляхом до захисту власних інтересів та інтересів України не є одним з двох банальних протилежних шляхів, скажу: Ні! І ось чому.

          Наведемо декілька фактів з демократії прогресивного демократа Горбачова М. С. Тим, що Горбачов з 1952 року був членом Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) та пройшов в її межах ієрархією посад, не здивуєш. Але не люблять згадувати, малюючи демократичне амплуа Горбачова М. С., наступних фактів. Фактів того, що істотний час він був протеже одного з партійних босів КПРС – голови КДБ СРСР Юрій Володимирович Андропов. Зокрема, 17 вересня 1978 року на станції Мінеральні Води Ставропольського краю сталась легендарна зустріч 4 генсеків, 1 тодішнього і 3 майбутніх. Тобто самого Горбачова, тоді першого секретаря Ставропольського крайкому КПРС, а також Андропова Ю. В. та Брежнєва Л. І. з Черненко К. У., що були на станції проїздом. За рядом даних зустріч організував саме Андропов, аби зарекомендувати Горбачова перед Брежнєвим та просунути першого на високу посаду у партії. Рекомендація видалась на славу і того ж року Горбачова було обрано Секретарем Центрального комітету (ЦК) КПРС. А вже у 1980 році Горбачов увійшов до керівного органу ЦК КПРС – Політбюрю. А також з 1979 року він був головою комісії законодавчих пропозицій Ради Союзу Верховної Ради СРСР. У 1982 році Андропов пробився на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС і одразу взявся до наведення ладу в Союзі методами гебіста – силовими. Посилився тиск на інакомислячих та трудова муштра, зокрема боротьба з прогульництвом, явним та надуманим. Тиск був застосований і до самої номенклатури, відбулась масштабна боротьба з корупцією в її рядах. А що демократ Горбачов, як він виживав в ці часи силового свавілля? А прекрасно виживав, утримуючи всі вище названі посади та будучи за деякими даними ледве не «правою рукою» Андропова. Про підтримку Андроповим свого просування згадував і сам Горбачов.

Андропов та Горбачов ще до обіймання посад у верхівці партії

  

40 лет назад Горбачев стал членом Политбюро - Газета.Ru
Члени ЦК КПРС, Горбачов крайній ліворуч, Андропов – крайній праворуч

   І що ж, коли Горбачов сам після смерті Андропова, а потім Черненко сам став Генеральним Секретарем ЦК КПРС і після перших помилок навернув радянського владу на реалізацію перебудови СРСР на демократичних засадах, він заради цього і блага народу відрікся від усього вигідного собі минулого? Саме так, особливо на благо народу Горбачов діяв у наступному випадку. З 1988 року в СРСР розвернулась трансформація планової економіки у ринкову, на правовій основі перш за все Закону СРСР «Про кооперацію» від 1988 року, Постанов Ради міністрів СРСР «Про випуск підприємствами та організаціями цінних паперів» від 1988 року та про затвердження Положень «Про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю» та «Про цінні папери» від 1990 року. Але паралельно в цей час Горбачов не робив ще більше зусиль, аби така трансформація економіки йшла на благо населенню СРСР. Ні, він займався іншим. Динаміка членів КПРС вказує, що паралельно з 1987 з партії було усунуто або пішло самостійно безліч членів. І що безліч з них потім ставали керівниками організацій нової форми власності, яким партія за рядом даних безкорисно передавала своє майно у величезних обсягах спочатку у спільне використання, а потім й у повне. А такі величезні рухи у власній партії точно не могли  не відбутися без схвалення і вигоди Горбачова. І без жодної вигоди народу.

Або особливо на благо народів, уярмлених СРСР діяв Горбачов у такому напрямку. У напрямку умисного сприяння загострення етнополітичних конфліктів та різанин усім СРСР, аби люди боролися між собою, а не з номеклатурними нелюдями. До таких відносять перш за все конфлікт у Нагорно-Карабахській автономній області (НКАО), яка належала до Азербайджанської радянської соціалістичної республіки, але в якій проживало чимало вірмен. Тож чимало самих представників Горбачова, зокрема його радник Абел Абангенян з 1987 року роздмухували привід щодо передачі НКАО до Вірменської РСР. А коли напруга між вірменами та азербайджанцями у Карабасі зросла до збройних конфліктів, Горбачов спрямував туди війська та притиснув заворушення силою. Дані щодо подібних дій Горбачова та його поплічників наявні і щодо подій у місці Ош у Киргизькій РСР, де у 1990 відбулось міжнаціональне зіткнення між киргизами та узбеками. Зокрема такі дані наводив колишній генеральний секретар національної комісії Киргизії зі справ ЮНЕСКО Жипар Жекшеєв. А також за інформацією міжнародної правозахисної організації «Human Rights Watch» та незалежної правозахисної групи в СРСР «Щит» щодо подій у Баку 1990 року, так званого «Чорного січня». Подій, які підбурювались поплічниками Горбачова як протистояння азейбарджанців своїй владі на фоні її відсутності її реакції на події в НКАО. А коли ці події переросли у масові протести, вони були жорстоко придушені радянськими військами, причому їх дії планувались задовго до самих протестів. Але навіть щодо етнополітичних та політичних конфліктів, щодо підбурювання яких Горбачовим факти відсутні, великий демократ діяв зовсім не демократично. Протести за демократію та суверенітет Казахстану на його півночі у 1986 році та етнополітичні заворушення там же у 1989 році, демократичні протести у Тбілісі у 1989  – придушені силою. Також були спроби придушити і національно-демократичні революції у Литві та Латвії у 1990-1991 роках.

          Все дає очевидну підставу бачити, що ніяким великим демократом, що діяв на благо народу та народів СРСР Горбачов М. С. не був. А ким же він був? Невже дійсно таємним агентом з діями на інтереси Заходу? Все значно простіше і без теорій змови з Заходом. Поглянемо лише на результат згаданих та подібних дій Горбачова. Хто лишився у владі у колишніх республіках СРСР? В кожній республіці, окрім Литви, Латвії, Естонії, Грузії та Арменії першими президентами стали члени КПРС (у Грузії та Арменії такі прийдуть до влади пізніше – довірена особа Горбачова, його міністр закордонних справ Шеварнадзе Е. А. у 1995 та Кочарян Р. С. у 1998 відповідно). Мало того, більшість з перших президентів колишніх республік СРСР в загалі були до цього членами самого Політбюро ЦК КПРС, як наш Кравчук Л., президент Росії Єльцин Б. М., президент Туркменістану Ніязов С. А., президент Киргизії Акаєв А. А., президент Узбекистану Карімов І. А., президент Казахстану Назарбаев Н. А., президент Азейбарджану Алієв Г. Стали і наступним президентами колишні члени КПРС в ряді колишніх республік СРСР, зокрема такими були і 2, і 3, і 4 наші Президенти. Ніде з республік колишнього, окрім Литви, Латвії та Естонії також не була проведена люстрація – відсторонення членів КПРС від можливості обіймання посад у владі на певний строк. Лише сам Горбачов М. М. та верхівка СРСР не залишилась при владі на пострадянському просторі. З причини того, що остання влаштувала спробу силового відновлення старих порядків через Державний комітет надзвичайного стану (ДКНС). Цим вона запустила масові протести усім СРСР, до яких приєднались лідери номенклатури окремих республік з метою отримати усю суверенну повноту влади у вже суверенних республіках собі. Після цього навіть ті представники всесоюзної влади на чолі з Горбачовим М. С., які не брали участі в ДКНС, стали нікому не потрібні. Але владу на безлічі рівнів та безліч економічних активів на тривалі роки отримали саме представники номенклатури, на керівних посадах якої був саме Горбачов М. С. Ось які наміри рухали ним, а зовсім не жага до демократії чи вказівки іноземних держав. Залишити себе та орду своїх поплічників при безмежних владі та благах, до яких вони так звикли за більше, ніж 70 років. Благах, які вони здобули за рахунок смертей, знекровлення та знесилення мільйонів людей, в тому числі й українців. Однак, ці мільйони ні отримали ні чорта за розпадом СРСР, який був збудований ціною їх сил і життя, а не номеклатури, яка жила як утриманці за їх рахунок. Але Горбачов прагнув залишити за цими утриманцями такий вигідний статус вже не під засудженням як людожерів від цивілізованого світу і відсіченням від багатьох його благ. А за його визнання та схвалення як реформаторів та демократів з доступом до усіх його задоволень. І з поправкою на те, що сам Горбачов та декілька його поплічників з вищих ешелонів радянської влади при цій владі не лишились через короткозорі дії останніх – наміри Горбачова були втілені ідеально.

          Але чи вигідне українцям втілення таких намірів і чи потрібно їм за нього бути вдячними? Чи вигідно їм, аби при владі лишились представники радянської номенклатури? Вже з урахуванням того, що це нащадки тих, хто знищив незалежну Україну у 1917-1920 роках, хто віддав накази про розстріли, катування та ув’язнення мільйонів українців протягом усієї історії СРСР, хто винен у голодній смерті мільйонів українців під час Голодоморів – однозначно ні. Але потрібно урахувати також і те, що номенклатура знищила щасливе не тільки минуле, але майбутнє українцям. Чимало фактів і досліджень вказують на те, що більшість пострадянських країн з простору СРСР та поза межами його розчинили вікно для довгострокового ефективного розвитку з можливостями для кожного їх мешканця та захистом його інтересів лише провівши люстрацію. Очистивши свою владу від номенклатури, яка звикла будувати країни можливостей не для кожного, а тільки для себе, тоді як всі інші нехай живуть у скруті та бруді, а якщо перейдуть дорогу – будуть в загалі знищені. Не кажу за абсолютно всіх представників номенклатури, серед неї безумовно ставались винятки. Ті, хто працював на ідею та благо людей поза номенклатурою. І серед моїх родичів і знайомих є такі, тому я не проти номенклатури просто тому, що я і моє оточення до неї ніколи не належали і це для мене аморфне чуже, а тому вороже. Однак, такі люди в номенклатурі, по-перше, і були винятком. А по друге, за допомогою старих зв’язків, важелів впливу та тиску завжди наявний ризик, що інші представники номенклатури доб’ються і з їх допомогою вигоди собі. Собі, але не нам і не країні. Саме тому я проти будь-яких представників номенклатури у владі, тому що це створює конкретні ризики для підриву інтересів мене та України. І саме тому, більшість країн, де люстрація була проведена – це благодатні країни з довгостроковим розвитком і гарантією на реалізацію інтересів кожного, хто не порушує ці інтереси у інших.  А більшість країн, де люстрація не була проведена – чорні діри з шикарним життям влади, яку в основному посідає або стара номенклатура або вирощена нею за своєю подобою нова номенклатура. І з вимиранням у злиднях більшостей поза владою без перспектив розвитку. Такою багато в чому досі лишається і Україна. Підсумовані докази цього завжди доступні у даному дослідженні. І що за це нам дякувати Горбачову та робити з нього кумира???!!! Горбачову, який до речі й після розвалу СРСР робив для України такі добрі речі, які підтримка окупації Криму та просування її визнання у західних колах.

Горбачев о Путине: от стыда к заместителю Бога - Korrespondent.net
Горбачов і Путін, якого перший неодноразово вихваляв, вчинок справжнього демократа

          Підсумувати опис того, який з Горбачов М. С., демократ варто висловом російського викривача номенклатури Буніча І. «Влітку 1991 року в підпілля пішла гігантська, добре налагоджена, намертво корумпована з нинішньою владою, «невидима» партійна країна номенклатури і її економіка. Вчорашній політичний та ідеологічний диктат змінився диктатом економічним, і проти народу був негайно розв’язаний економічний терор в кращому дусі старих часів. Партія ще погоджувалася абияк годувати своїх рабів, але людей, котрі вважають себе вільними, вона годувати не мала наміру. А номенклатура як і раніше буде годувати сама себе і підгодовуватися з Заходу. А народ, відучений думати і працювати, нехай вимирає. Він вже ні в якій якості нікому не потрібен.

Комуністи прийшли в нашу країну в 1917 році як загарбники, понад сімдесят років вели себе як окупанти, а зрозумівши, що їх час минув, розбіглися, як ярмаркові крадії, в черговий раз пограбувавши до нитки народ і знищивши державу». І лідером цієї зловісницької операції став Горбачов М. С. Так несподівані наслідки цієї операції дійсно дестабілізували СРСР та створили вікно можливостей для здобуття нами незалежності. Але немає сенсу звеличувати її організатора Горбачова як демократа та захисника народу. Демократичні пориви та захист інтересів будь-якого народу СРСР ніколи не рухали Горбачовим. Їм рухали противні інтересам українців власні інтереси типового номенклатурника та викормиша гебні, що жив знищенням чужих інтересів, просто у певний момент захищати їх він став нетиповим для номенклатурника методом. 

Олексій Ткаченко