Юрій Олійник: Кремль не позбувся планів розділити Україну

Хоча реальний кордон українського світу проходить по донецьких степах, це не значить, що Кремль позбувся планів розділити Україну. Ми знаємо про українофобів Харкова та Одеси, етнічні проблеми на Бесарабії та в Закарпатті (групи політичних русинів, що опираються на РПЦ в Україні). Але ці очевидні загрози маргіналізовані. Але починає потихеньку відроджуватись одна з головних фсбшних закладок – ідея окремішньої Галичини, яка, мовляв має зовсім іншу історію, ніж Україна, ще з часів чи не білих хорватів.

Свого часу Партія регіонів (в обличчі Колесніченка) щедро вкладалась в подібні ідеї. І Москва розуміє – що якщо Галичина залишається “П’ємонтом” української ідеї, то найбільше сил треба кидати на отруту саме цього регіону. І хоча ці ідеї здавалось залишились на маргінесі, але ввійшли в голови частини інтелігенції та місцевих політиків. Тому періодично проявляються. Поки що на культурно-історичному фоні.

Нещодавно у моєму рідному Львові пролунало кілька скандалів. По-перше, з середовища мера Садового були озвучені ідеї перейменувати площу Коліївщини, що знаходиться в історичному центрі міста, після реконструкції. Мовляв, то більшовицька назва, ще й гайдамаки не мають жодного відношення до Львова (байдуже, що саме на цьому місці страчували багатьох борців за волю 18 століття). Ще й на території Єврейського кварталу, а це ж антисемітизм. А на порталі Zahid.net вийшов навіть матеріал Василя Расевича під назвою “Площа жертв Коліївщини”. Там автор ніби прямо повторює тих польських істориків, з якими полемізував Кобзар у величних “Гайдамаках”.

Цитую: «Нехай пробачать мені академічні історики, але гайдамаки, а особливо часів Коліївщини, – це дикий симбіоз сучасних утворень в ОРДЛО і руху «Талібан». Коліївщина почалася з ідей цариці Катерини ІІ, сформульованих в її «Золотій грамоті».

Зрозуміло, що в автора говорить купа стереотипів і неосвіченість. Варто почитати хоча б Євгена Букета, що працює з документами про рух гайдамаків. Тоді розвіються польські міфи про російський виключний вплив. Гайдамаки діяли в координації як з запорожцями, так і мазепинською еміграцію, що осіла в Бандерах та Ханській Україні. Йшла боротьба за визволення територій Правобережжя, окупованих після Прутського походу, які Петро I віддали полякам. Ну і число жертв з-поміж окупантів та колаборантів перебільшено.

Але це нюанси. Бо Коліївщина – незавершена революція, що ввійшла в народну пам’ять. А її критики попахують реальним сепарським духом. Мовляв, у Львова свої герої, і мультикультурна історія. Навіть меморіальні таблиці на честь діячів ОУН зайві, на думку автора – «бо ж у Львові українського націоналістичного підпілля під час Другої світової війни не було. Члени ОУН були. Вони часто служили в міській окупаційній управі або поліції. Але УПА не було».

І це не просто слова. Згадаймо недавно закинуті ідеї перейменування площі Євгена Маланюка на Площу музики. Нейтрально, і нікого не образить. Тільки українського стане менше.

Логічно, що за таким алгоритмом свої герої на Буковині, другі в Києві, а в Харкові та Одесі – треті. Тут пряма логічна дорога до федерації та фрагментизації за боснійським зразком. Питання, хто педалює ці питання знову і знову. Ось де поле для роботи СБУ.

Юрій Олійник