Сергій Мацибора: Те, що живе минулим, у майбутнє не потрапить

Не так важливо, яка в країні форма правління. Важливо який рівень громадянської свідомості у населення. Будь які вибори – це лише легітимізація мандата від більшості населення. Можна частково підробити цей мандат, але взяти і намалювати його з нуля неможливо.

Лукашенко був не таким вже й поганим правителем – він не дозволив приватизувати стратегічні підприємства, зробивши Білорусь єдиною оазою не олігархічного, а державно-бюрократичного капіталізму на пострадянському просторі. При Лукашенку в Білорусі виникла і розвинулась вкрай успішна IT-індустрія — правда, багато її представників, з рештою, надали перевагу роботі за кордоном.

Білорусь багато років залишалася «замороженим» уламком СРСР з чистими вулицями, привітними людьми, дешевими їдальнями, колгоспами та величними монументами героям війни. Проте уламок не може довго існувати без цілого – те що я описав, бачили гості країни. Місцеві ж жителі стикалися з роздутим чиновницьким апаратом, сваволею і репресіями косплейного КДБ, низькими зарплатами, стагнацією всіх суспільних інституцій. Проте головне – не мали образу майбутнього.

За радянської влади Лукашенко не піднявся б вище керівника колгоспу і керував би ним до самої пенсії. На пострадянському просторі йому вдалося сколотити кишенькову державу — «картопляне королівство», яке протрималося 26 років. Чи переживе воно бурхливий серпень 2020? Події найближчих днів покажуть.

Але одне можна сказати точно – те, що живе минулим, у майбутнє не потрапить і надовго продовжити існування свого “заповідника” Бацькі не допоможе ніяке закручування гайок, відключення інтернету та ОМОН зі світлошумовими гранатами. Його час минув, і кінець режиму неминучий.

Сергій Мацибора