Сергій Чаплигін: Етнотравми

Однією з могутніх енергетичних домінант в комплексі національної самосвідомості етносу є етнотравми. Останні є свого роду компенсаторними механізмами національної ідентифікації.

В основі цих етнотравматичних міфологем лежать механізми емоційної пам’яті. В періоди нестабільності, або коли етнос має захищатися, висуваючи свою систему цінностей, вони з архіву історії стають арсеналом політики.

А перед динамікою міфу жодні норми правового обґрунтування, геополітичні реалії, науковий опис історичної дійсності є абсолютно недієздатними…

Візьмемо, для прикладу, Угорщину.

Звичайно найболючіша етнотравма для угорців – «День Тріанонської ганьби» (1920 р.). Тоді Угорщина втратила 72% території та 64% населення, понад 80% природних ресурсів, вихід до моря…Всі національні прапори в країні були приспущені аж до 1938 року, коли було проведено Віденські арбітражі та почалися «виправлятися кривди, завдані Версальськими договорами».

Але є інші, не менш, чотири важливі етнотравми.

1. Придушення Угорського повстання (1848—1849 рр.) 2. Угорська Радянська Республіка Бели Куна (1919 р.) 3. “Воронізьке лихо” (Острогозько-Розсошанська операція 1943 р.). Загибель 2-ї угорської армії (найбільша військова поразка за тисячолітню історію). Наймасовіше поховання угорців за межами Угорщини, яких продовжують трактувати як окупантів. 4. Придушення Угорської революції (1956 р.).

Вгадайте – хто наніс ці етнотравми угорцям?

Так що працювати потрібно не тільки з реаліями, а й міфологемами.

Бо вони здатні чинити вирішальний вплив на конструювання поведінкових стереотипів, особливо архетиповій опозиції “ми-вони”.

Сергій Чаплигін