Сергій Чаплигін: Геополітична діра в Центральній Азії

Поточні події в Казахстані ще раз підтверджують загальний тренд на розпад пострадянського простору та набуття його складовими частинами все більш самостійних векторів розвитку.

Невже каталізатором подій в Казахстані стали тільки ціни на газ? Є ж ще багато інших нюансів. Наприклад кланово-племінні інтереси чи релігійний фактор.

Ось геополітичні розклади теж не менш цікаві.

Казахстан має з Росією протяжність кордону близько 7,5 тис. км. Плюс російська етнічна меншина, території та об‘єкти, які Росія згадує, як «подаровані» Казахстану (щось на кшталт кримського варіанту).

Включення Казахстану до поясу нестабільності значно ускладнить ситуацію для Росії на середньоазіатському напрямку.

А це вигідно осі Лондон-Анкара, як в рамках «Великої гри-2», так і створення «Великого Турану». Також не варто розглядати події в Казахстані окремо від переговорів США-РФ.

Претензії Москви на якусь особливу роль на цьому просторі (давайте згадаймо вимогу Росії до НАТО не співпрацювати у військовому відношенні з усіма пострадянськими країнами) не лише неспроможні, а й кумедні – у Росії сьогодні немає ані привабливої ​​моделі, ані важелів контролю за ними. Пропозиції Кремля все більше і більше не будуть братися до уваги рештою світу.

А чи зможе Росія ефективно оперувати одночасно на декількох театрах дій? Ще й не забуваймо загрозу логістиці сухопутної частини проєкту «Пояс і Шлях». Плюс можливий розрив стратегічного сполучення ЄАЕС, ШОС та Китаю. Так що спалахнути може по всьому периметру кордонів Гартленду.

Тому Захід найближчим часом приділить набагато більше уваги не тільки Казахстану, але й усій Центральної Азії. Оскільки тут «чорна діра» у глобальній геополітичній картині є більш зяючою, ніж у випадку з Україною: у регіоні сходяться інтереси не лише Росії та Заходу, а також КНР, Туреччини та радикальних ісламських угруповань.

А втім, поживемо-побачимо.

Сергій Чаплигін