Про політичне куміство

Поговоримо про політичне кумівство,

Знищити якого хочуть всі єство.

Блискавки у нього всі метають

І Зеленському нотації читають.

Коротко політичне кумівство це просування на посади близьких до політика осіб. Політичне кумівство можна розділити на 2 види. Перший його вид  – незаконне, коли для просування певної близької особи у владу політик викривлює або опускає певні норми закону. Другий – законне, коли така особа обіймає посаду за законними правилами і процедурами оцінки (призначення з дотриманням усіх законних критеріїв/ об’єктивна перемога в конкурсі). Звісно, що такі види існують лише в спільнотах, де норми закону в політиці є достатньо чітко встановленими і мають підстави для дотримання. Тобто щодо спільнот політичних, перш за все у правових державах. В державах неправових норми в закону в політиці дотримуються лише за велінням замкнених кіл осіб, тому там законне політичне куміство не можна відділити від не політичного.

Для того, що зрозуміти чи корисне політичне кумівство чи ні обох видів за природою, потрібно коротко згадати природу політики в цілому.

В одному з попередніх постів я доводив, що для ефективного  управління спільнотами потрібно розцінювати кожного її учасника як індивіда з власними раціональними інтересами. І той, хто прагне ефективно управляти цією спільнотою, організувати її, має з’ясувати для себе інтереси більшості з таких учасників. А потім вміти налагодити з ними комунікацію і задовільняти їх інтереси. А особливо тих учасників спільноти, які мають в ній найбільшу силу впливу. І з яким потрібно сконтактуватись, а інтереси їх потрібно задовільнити, аби перетворити силу їх впливу на організаційний вплив ефективного управління спільнотою. Задовільнити так, аби не переступити межу порушення інтересів більшості учасників спільноти, інакше вони збунтуються проти організаційного впливу. Причому частина з впливових осіб, а також представники інших спільнот будуть постійно перетягувати ковдру такої межі у свій бік, бо їм немає сенсу дотримуватись цієї межі, плату за порушення якої у вигляді бунту понесуть не вони, а управлінці спільнотою.

У спільнотах, де цю межу легше визначити законне політичне кумівство може не знадобитися в загалі. Тобто у спільнотах, де вона визначається або спільнотою з маленькою кількістю учасників в цілому, або маленьким колом впливових осіб спільноти, для бунту проти яких інших учасників спільноти просто нема підстав. Це якісь групи осіб за інтересами чи сформовані корпорації. Там в управлінця достатньо часу і на нього не чиниться такого тиску, аби вивчити інтереси усіх членів спільноти, або усіх осіб, що вже займають позиції орг впливу, знайти до них власний підхід. І накреслити межу загального інтересу, просто сплівши лінії їх інтересів, бо проти такого накреслення нема кому або нема підстав іншим бунтувати.

Але в політиці все не так. Там у управлінця обмаль часу для налагодження ефективної роботи спільноти, поки вона не почала жахливо сбоїти. А тиск відступити від загального інтересу спільноти на нього та осіб кола його управління здійснюється колосальний. То хіба зможе він ефективно організувати таке коло, якщо його випадково набрати з людей, з якими він ніколи не спілкувався, будь вони хоч надспецами? Навряд чи. Так Зеленський не зміг організувати роботу своєї  команди з випадкових людей. З частиною яких у нього не встановилась комунікація (той же Гончарук), а частина здулась під тиском впливових груп і впала в орбіту просування інтересу, а не інтересу загального.

Тоді що поганого, аби встановити на деякі позиції орг впливу людей, комунікація з якими вже налагоджена і на це не треба витрачати час? І інтереси яких управлінцю вже пізнані, і він може їх одразу ефективно корелювати із загальним інтересом, аби перші не порушували другий. І які ще й точно володіють достатніми навичками для ефективного управління, якщо пройшли на посаду через конкурс. Аж нічого!. Це і є законне політичне кумівство, і воно лише підвищує ефективність політ управління. Тоді як рандомно сформовані команди організаційного впливу чи спільноти в умовах шалених обмалі часу та тиску сторонніх груп впливу та спільнот не покажуть ефективності, будуть сипатися (Голос) або деформуватися на клапті домінування цих же впливових груп (команда Зеленського). А мірою загального інтересу, до якої управлінцю і треба проводити кореляцію інтересів, призначених через політичне кумівство осіб, у тих же правових державах є закон. Міра, яка при недотриманні, стає інструментом бунту більшості спільноти проти як таких осіб, так і будь яких інших, не наближених до управлінця, і проти нього самого.

А незаконне політичне кумівство критикується перш за все не за кумівство, а за незаконність. За недотримання міри закону. Хіба б змилостивилися над Зеленським, якщо б замість наближеного Богдана на голову Адміністрації Президента він призначив випадкову людину, але теж з порушенням Закону “Про очищення влади”. Абсолютно ні! І з рівною силою критикують Зеленського за просування і залишення на посадах що близького до нього Єрмака, що чужого для нього ще півтора роки тому Авакова. Тобто критика за протизаконність в державі, що називається правовою – явище абсолютно необхідне. Але ця протизаконність лише може поєднуватись і підсилюватись політичним кумівством. Однак це абсолютно не значить, що вони – незмінні супутники і що всіляке політичне кумівство потребує критики за протизаконність. Можна скільки завгодно критикувати друга Зеленського Баканова за недостатню ефективність роботи, але його призначення не покритикуєш ніяк, бо воно абсолютно законне. Та і на фоні того ж Авакова він діє ще ефективно, хоча б не роблячи Україні та українцям істотної шкоди і приносячи мізерні, але здобутки, як затримання Шайтанова.

Отож, в межах держав, де норми закону в політиці є достатньо чітко встановленими і мають підстави для дотримання, тобто держав правових, є шкодою лише незаконне політичне куміство. Але не через те, що воно кумівство, а через те, що воно незаконне. Через те, що воно підриває відкриті для кожного норми, на дотриманні яких кожним і тримається така держава. І відкриває простір для незаконного свавілля осіб на посадах владного впливу. А це створює прецедент для все ширших кіл осіб вдаватись до такого свавілля, і стримати їх від цього не зможуть ніякі окремі стимули. Що призведе суспільство до беззаконного хаосу. 

А що з законним політичним кумівством? Стверджую, що в реаліях політики воно є не тільки прийнятним, але й необхідним! Воно не створює негативних наслідків від порушення закону. І  веде до укріплення позицій головних осіб на посадах владного впливу в їх дії заради загального інтересу при узгодженні зі своїм інтересом. Та відсічі противним цьому інтересів впливових груп та інших держав. І той, хто бореться проти законного політичного куміства не приносить ніякого блага державі. А навпаки шкоду, підриваючи ефективність її управління.

Олексій Ткаченко