Олексій Ткаченко: Зелені рибалки лишились без улову

5 березня новообраний Верховною Радою прем’єр-міністр України Денис Шмигаль в ефірі програми “Право на владу” на “1+1” зазначив: “Питання подавання води в окупований Крим – це не питання торгівлі з окупантом, це не питання якогось бізнесу, це питання гуманітарної відповідальності перед людьми, які живуть в Криму. … Неподача туди води призведе до гуманітарної катастрофи. … Там живуть українці, в Криму живуть українці. Ми не перекриємо воду для українців. Крапка. Крим – це Україна. Ми не збираємося подавати воду не в Україну, Крим – це Україна… Окупант не може нести відповідальність за українців, які там живуть». Ця заява Шмигаля зустріла шквал критики на основі фактів, що води для побутових потреб мешканців Криму, українців цілком вистачає з криниць та локальних джерел. Тоді як вода з Північно-Кримського каналу використовувалася до 2014 року для промислових потреб: виробництва бавовни та хімічного виробництва на Півночі Криму. І зараз в разі подачі буде використовуватися з цією метою російським окупантом, який пожне з цього неабиякі прибутки і закріпить власне господарське положення в Криму. Після критики з таких позицій Шмигаль у Facebook заховав свої першочергові слова за тим, що його, ну, неправильно зрозуміли. Як він написав у пості там: «формат ток-шоу не найкращий, аби обговорювати складні питання. Наприклад, питання подачі води в Крим. … Позиція залишається незмінною: ми хотіли би подавати воду нашим громадянам, але не можемо і не маємо технічної змоги робити цього до деокупації півострова та повернення його до складу України”. Наступного дня на засіданні Верховної Ради прем’єр-міністр вже проголосив: «Я вчора дуже чітко висловлювався щодо постачання води в український Крим. Ми не будемо постачати воду для промислових і військових об’єктів. Знак оклику. І на цьому ставимо крапку. Ми будемо постачати воду в разі необхідності або гуманітарної загрози українцям для господарських потреб, для пиття. Хоч цистернами, хоч каністрами, хоч бутлями ми маємо це забезпечити – це наш обов’язок перед нашими українцями».

Тобто, VII. Денис Шмигаль кинув непродуманий словесний ляп, а потім, побачивши, що більшість суспільства його не сприймає, дав задню. І почав видозмінювати тези, заявляти, що буцімто спочатку його не так зрозуміли. Можна подумати, одиничний випадок невідповідальності політика за свої слова, можна простити, головне, що до практичних наслідків не призвело. Але ні, таких випадків за півроку назбиралась вже прірва, і вони – основа стратегії «зеленої команди». Пригадаємо ж найбільш яскраві з них, аби цю стратегію скласти і побачити, до яких наслідків вона таки веде.

І. Андрій Богдан, 21 травня, тоді голова Адміністрації Президента, в ефірі «112. Україна» : «Повинні не тільки політики говорити, а й народ. Ми розглядаємо винесення питання про досягнення мирних домовленостей з Росією на народний референдум, щоб не тільки депутати проголосували, і президент прийняв рішення, а народ прийняв рішення, і суспільство дало оцінку”.  Андрій Богдан, 24 травня,  в ефірі програми «Право на владу» на «1+1»: «Взагалі наша концепція виборчої кампанії, діяльності нашої політичної сили – не боятися людей, запитувати їхню думку. Чомусь політики, які працюють на політичному олімпі, вони думають, що вони найбільш розумні і вони можуть приймати ті чи інші рішення за народ, не запитуючи думки. Форма проведення – та їх дуже багато.  Це може бути й опитування, й соціологія, і якісь передбачені законом можливості». Зміна позиції. Спочатку – результати референдуму мають визначати складові миру з Росією. Потім – вони просто мають встановити позицію людей щодо миру з Росією, яка вже буде чи не буде прийматись владою до уваги. Пояснення – не так зрозуміли. Теж саме зазначив Володимир Зеленський 23 травня за даними прес-служби Адміністрації Президента: «Ми повинні чути кожну людину. Це не законодавчий референдум, а інформаційний: громадяни, що ви думаєте. Це нормальна розмова з людьми».

ІІ. Володимир Зеленський, 5 червня, в інтерв’ю «1+1»:  «Курс в НАТО – це безпека країни і рівень нашої армії. Ми інформаційно повинні розповісти українцям, що таке НАТО і що це не так страшно. І коли всі українці будуть готові, ми обов’язково винесемо це питання на референдум, і Україна обов’язково буде в НАТО». Руслан Стефанчук, 10 червня, тоді ще представник президента в ефірі “Свободи слова” на ICTV  пояснює слова Зеленського: «Важливим буде питання інформаційної кампанії. Тому питання, які стосуються НАТО і ЄС, ми готові виносити на референдум після того, як українське суспільство визнає, що ми на даний момент в тому стані, що можемо претендувати на членство». Зміна позиції, референдум влада збирається проводити не просто зараз, а коли, «суспільство визнає, що ми на даний момент в тому стані, що можемо претендувати на членство». Правда, як це «коли» встановити, не зрозуміло.

ІІІ. Ірина Верещук, 23 вересня, голова підкомітету Верховної Ради з безпеки та оборони, в ефірі «112. Україна»: «Ми говоримо і часто піддаємо себе критиці, але повинні говорити людям правду. Нас не чекають в НАТО. Я далека від думки, що РФ хоча б колись нам «дозволить», якщо таке слово можна застосувати до суверенної незалежної держави, вступити в НАТО. Повинно змінитися, напевно, саме НАТО, щоб дозволити вступити Україні, незважаючи на думку Росії. Як цю дилему вирішити? Як зробити? Я завжди була прихильником Фінляндії, яка пояснює, чому не вступає в НАТО». Ірина Верещук, 24 вересня, в коментарі «Радіо Свобода»: «Я не піддаю сумніву наш євроатлантичний курс, навпаки, я виступаю за якнайширшу співпрацю із НАТО по всіх програмах і стандартах, які лише може НАТО нам запропонувати на даному етапі. Однак, я свідома того, що станом на сьогодні ми не маємо жодної можливості вступити до НАТО, і це не залежить від нашого бажання чи можливостей. Саме це розуміння має лягти в основу реального сприйняття суспільством того, що з нами відбувається на міжнародній арені. Ми маємо шукати шляхи, які допоможуть нам зробити цей шлях коротшим». Зміна позиції. Спочатку – підтримка впровадження досвіду Фінляндії в Україні, тобто не вступу в НАТО та позаблокового статусу, якого Фінляндія раніше ще й дотримувався вимушено під тиском СРСР. Потім – просто підкреслення неготовності України вступити в НАТО зараз і необхідності плідно працювати задля цього, аби «зробити цей шлях коротшим». Пояснення – не так зрозуміли. І навіть Кабінет Міністрів України вимушений був 24 вересня пояснювати за слова Верещук: «Повідомляємо, що слова Ірини Верещук були некоректно трактовані низкою медіа. Стратегічний курс України до ЄС та НАТО закріплений у Конституції та залишається незмінним. Стратегічна готовність НАТО прийняти Україну також підтверджена у Декларації Бухарестського саміту 2008 року, де прямо вказано, що Україна стане членом НАТО. Звісно, міжнародний збройний конфлікт на Сході з багатьох позицій ускладнює для України інтеграцію до НАТО. Ми також розуміємо, що встановлення миру в Україні дуже багато в чому залежить від керівництва Росії. Саме це малося на увазі».

ІV. Максим Ткаченко, 5 листопада, народний депутат від «Слуги народу» у коментарі «Донбас. Реалії»: «Мені здається, що і на тому боці зараз при владі все одно є професійні люди, все одно є люди зі здоровим глуздом, все одно є чесні і порядні люди, які хочуть миру, хочуть повернення територій, але з різних причин залишаються там. Я не виключаю, що хтось із них зможе залишитися в команді нової влади». Максим Ткаченко, 6 листопада, у Facebook: «На тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областей, рано чи пізно, пройдуть вибори за законодавством України за участю міжнародних організацій. … За результатами цього вибору в нових українських Луганській та Донецькій місцевих владах можуть опинитися нинішні керівники лікарень, шкіл, університетів, театрів Луганська, Донецька та інших міст, які не брали ніякої участі в незаконних діях, а залишилися на тій території, як заручники ситуації». Зміна позиції. Спочатку – підтримка, що саме деякі з тих, хто при владі, політичній владі на окупованих територіях Луганської та Донецької областей України «чесні та порядні люди … та можуть залишитися в команді нової влади». Потім – визначення, що такі люди це «керівники лікарень, шкіл, університетів, театрів Луганська, Донецька та інших міст, які не брали ніякої участі в незаконних діях», хоча ці посади явно не посади «при владі». Пояснення – не так зрозуміли.

V. Євгеній Брагар, 31 січня, народний депутат України від «Слуги народу» в ефірі «112. Україна» на дзвінок у студію пенсіонерки, яка поскаржилася на велику вартість газу і його транспортування при низькій пенсії: «Якщо [собака] елітної породи у дворі, то вона може його продати… у будь-який момент і спокійно сплатити». Євгеній Брагар, 1 лютого, у Facebook: «Мені дуже прикро, що мої висловлювання на 112 каналі з приводу субсидій викликали таку бурхливу реакцію. Я є новою особою в політиці та ще не навчився відповідати на чутливі питання. Всі ми маємо бабусь, дідусів, батьків, які отримують досить низькі пенсії. Хочу наголосити, що не мав на меті когось образити, лише хотів звернути увагу на випадки несправедливості, коли люди, які не потребують допомоги, користуються субсидіями, приховуючи маєтки і свій розкішний спосіб життя». Зміна позиції. Спочатку – підтримка, аби кожен громадянин в будь-якому випадку сам відповідав за свій фінансовий стан, в тому числі й в питанні комунальних платежів. Потім – підтримка вже, аби співчувати і допомагати людям, які опинились у скрутному фінансовому стані. Пояснення – недостатність досвіду у публічній сфері.

Карикатури на обіцянки “зеленої команди” про фінансовий стан громадян на фоні реальності

VI. Давід Арахамія, 11 лютого, в ефірі «Прямого»: «Якщо дати воду в Крим, але мати велику перевагу у переговорах по Донбасу – моя особиста позиція, я буду вважати це достатнім компромісом. Я на таке б пішов, бо в Криму водою будуть користуватись громадяни України. Якщо це буде обмін, що вони відходять до Ростова, ми встановлюємо контроль над кордоном, я б на таке пішов».  Давід Арахамія, 12 лютого, у Facebook: «У нашій фракції ніколи не піднімалося питання про відновлення водопостачання до Криму. … Ідея про відновлення постачання води на півострів в обмін на виведення російських військ з Донбасу не моя. Якщо ви уважно подивитеся ефір, то побачите, що таку постановку питання озвучив ведучий і запитав: яка моя особиста думка з цього приводу. Питання було сформульовано так, ніби альтернативних варіантів не існує, і я відповів, що вважатиму це достатнім компромісом. І тричі повторив, що це моя особиста позиція». Зміна позиції. Спочатку – визнання можливості прийняття компромісу обміну подачі води в Крим на поступки Росії по Донбасу. Потім – неприйняття такого компромісу. Пояснення – не так зрозуміли.

VIII. Дмитро Кулєба, 5 березня, новообраний Міністр закордонних справ України в ефірі програми «Право на владу» на «1+1»: «Подача чи неподача води в Крим – інструмент деокупації». Дмитро Кулєба, 6 березня, в ефірі «Інтеру»: «Україна не розглядає можливість відновлення дніпровської води в окупований Крим». Зміна позиції. Спочатку – визнання можливості використання подачі води в Крим як інструменту деокупації. Потім – заперечення можливості такого використання.

Карикатура на заяви “зеленої команди” про можливий пуск води до окупованого Криму

Якщо дивитися на все це «переливання з пустого в порожнє», є зрозумілим, нащо воно потрібне технічно. «Зелена влада» так закидає вудочку з певним планом на гачку і дивиться, як на це відреагує суспільство України. І якщо реакція негативна, а так здебільшого і є, влада вудочку швидко змотує, а свій курс корегує. Безумовно так робили  і колишні представники влади і в нашій країні, і в інших так роблять.  Але є декілька факторів, чому таке “заметання язиком” “зелених можновладців” вплине на їх позиції значно сильніше.

  1. Завищені очікування громадян. Президент Зеленський, його команда та представники «Слуги народу» були обрані громадянами України з високою підтримкою та завищеними очікуваннями від них при владі. Очікуваннями, що вони принесуть епоху влади без договорняків, владу, представники якої будуть відповідальними перед ними «слугами народу». Але постійні перетрактування та відмови від власних заяв представниками цієї влади, включно з самим президентом Зеленським, підривають політичну відповідальність влади за свої дії в очах громадян. Руйнують їх імідж «слуг народу» в очах «народу».
  2. Висловлювання політично невідповідальних позицій з вуст саме представників “зеленої команди” на вищих посадах влади. Стратегія “закидання вудок” можливо має сенс, якщо влада закидає тези на перевірку у суспільство через її побічне оточення або через гравців, наочно з нею не пов’язаних. Тобто або через представника команди влади, за яким вже склався імідж політично невідповідального і який нічого не втрачає від нових безвідповідальних заяв, як Жиріновський. Або через осіб, які напряму не пов’язані з владою, як то окремі представники ЗМІ. І тоді політична відповідальність за ці тези на владу лягти не може. З позиції деяких експертів, саме так робила “зелена команда” через анаонімне розповсюдження тез про можливе прем’єрство Тігіпко або Хорошковського. І в такому випадку ця стратегія повністю спрацювала. Але ж ні, в основному “зелена команда” “лупить” безвідповідальні тези напряму з вуст своїх очільників. Навіть не з вуст народних депутатів, а з вуст осіб на вищих владних посадах – голів комітетів Верховної Ради, фракції “Слуга народу”, міністрів та самого Володимира Зеленського. У наслідку й відповідальність за ці слова повністю лягає на них.
  3. Недолугість пояснень за зміну позицій. Як бачимо, типовими поясненнями представників «зеленої команди» щодо постійних перетрактувань та відмов від власних заяв є «Не так зрозуміли», «Це моя особиста думка» і рідше, як у Брагара, «Недостатність досвіду». Але ж логічно зрозуміло, що «не так зрозуміти» медіа та суспільство можуть слова політика один раз, ну два. Але якщо це нерозуміння є постійним, то проблема зовсім не в медіа чи суспільстві, а  в політику, що не зрозуміло висловлюється. Щодо «Це моя особиста думка» точно зазначила ведуча програми «Зворотній відлік» в ефірі «UA:Перший» 2 березня: «Не може владний посадовець, голова парламентського комітету, депутатської фракції, висловлюючись публічно, мати особисту думку». І дійсно особисту думку має лише особистий гравець у політиці. Якщо ж цей гравець вже при владі, якою його публічно наділили громадянами, то за логікою висловлюючись у публічному просторі, він несе позицію, за яку готовий відповідати перед публікою, тими самими громадянами. Тож «Не так зрозуміли», «Це моя особиста думка» сприймаються громадянами, як відмазки. Тоді як реальною причиною такої не відповідальності представників «зеленої влади» громадянами все більше сприймається дійсно їх «Недостатність досвіду» і «Некомпетентність».
  4. Надзвичайна кількість випадків невідповідальності за зміну позицій та недолугості пояснень за них від представників “зеленої команди”. Буквально за дев’ять з половиною місяців президент Зеленський і його прихильники при владі наплодили 8 тільки найбільш разючих таких, не кажучи вже про дрібні. Хоча за очікуваннями громадян мали б звести практику політичної відповідальності до нуля, або по одиноких випадків, а не перетворити на тенденцію. І ця тенденція не тільки якісно, але й кількісно б’є по позиціям «зеленої команди».
  5. Відсутність справ, які б могли виправдати слова. Якщо б Зеленський, його команда та представники «Слуги народу» досягли б реальних успіхів за перебування при владі, справи цих повних успіхів перекрили б порожні слова. Але ж успіхів не відбулося. Навпаки у діяльності «зеленої команди» при владі наявні значні проблеми, що визнав і сам її лідер Володимир Зеленський. Так він заявив під час засідання Верховної Ради 4 березня, на якому було вирішене питання зміни уряду України: «Цей уряд має здобутки. Але правда в тому, що українцям цього замало … Ми постійно чули про економічний стрибок, та є відчуття, що економіка брала розгін, але спіткнулася і ризикує проїхатись обличчям по землі». Причому часто визнання Зеленським та іншими очільниками його команди провалів власної діяльності стосувалось саме тем, висвітлених у перерахованих скандалах щодо невідповідальності за зміну позицій. Тем, про які висловлювались фігуранти цих скандалів – представники «зеленої команди», яких їх спів гравці з влади спочатку прикривали і просили не заважати суспільство їм працювати, а потім самі ж критикували.  Так 11 лютого Зеленським був відправлений у відставку один з таких фігурантів – Андрій Богдан. А на тому ж засіданні Верховної Ради 4 березня Володимир Зеленський зробив заяви і про комунальні платіжки: «Уряд провалив роз’яснювальну кампанію, комунікацію і роботу з місцевою владою, щоб люди дійсно відчули зменшення платіжки за тепло».

Володимир Зеленський та його команда при владі скоріше за все продовжать закидати свої плани у суспільство для перевірки за відточеною стратегією. Але вони мають бути готові, що оскільки це закидання вудок на словах веде лише до їх швидкого змотування без реальних справ, то вони залишаться без улову. Без підтримки громадян України, яка на 24 лютого знизилась до 51,5 % до президента Зеленського ( у вересні було 79 %) і до 28 % до уряду Гончарука (у вересні – 57%)  за результатами опитувань «Рейтингу». А якщо вони ще будуть закидати на вудках плани підриву суверенітету України, то ризикують витягнути ними палаючі шини протестів.

Олексій Ткаченко