Олексій Ткаченко: Проти всіх глобалізмів. Націоналізм як досконалий егоїзм

Коли називають причини нинішнього краху України та українців, нам часто дорікають, шпиняють за відсутність ідеї. Ідеї, без гасла якої ми не можемо з цього краху вийти. Ідеї, що має мотивувати українців йти до великого майбутнього і зламати їх апатію. Ідеї, яка має бути глобальною, адже тільки така володіє достатньою пояснюючою та мотивуючою силою, аби зрушити українців з місця. Ідеї, яка буде відкривати глобальні горизонти перетворення не тільки України, а й світу. Глобальної ідеї, глобалізму, що таким чином провокуватиме українців досягати цих обріїв та перевалювати за них. Ідеї, яка буде заохочувати нас, українців йти до вершин, контролювати наш крок і разі його уповільнення, підганяти нас знову. Все це гарно з-зовні, але варто лише копнути глибше, виявляється некрасива реальність. Саме слідування українців за подібними ідеями вело й веде до їх краху в митарстві, зневірі й злиднях.

Як тільки почати ретельно аналізувати ідеї, стають очевидним цікаві факти про них. Жодна ідея в цьому світі за жодним фактом не розкривається і не розвивається сама собою. Навіть абсолютні фанати абсолютного духу змиряються з тим, що у світі сьому він втілюється руками смертних. Таких же людей, як і всі ми. Заради цього втілення і щастя безлічі інших прихильників в його досягненні сі смертні здатні закликати сих прихильників до будь чого. До жертв, зусиль, насильства над іншими і навіть над собою. Звідси протікають два ризики кроку під проводом ідеї, а точніше її провісників. Перший: в щирому екстазі ідеї її провісники здатні проголосити й втілити дії, які нанесуть шкоду не тільки їм та прихильникам ідеї, а й всім їх оточуючим. Другий: провісники ідеї здатні проголосити якісь дії, нещиро використовуючи екстаз ідеї лише як прикриття свого свавілля в наслідку цих дій, що призведуть лише до вигоди їх та пов’язаних з ними осіб, навіть безідейних. А аж ніяк не до безлічі не тільки оточуючих, але й прихильників ідеї. Звісно, кожен з нас вільний у виборі власних орієнтирів та ідей. І якщо хтось окремо або з групою однодумців вибрав якусь ідею собі на життя, я не хочу і не можу суперечити йому. Не можу суперечити, поки цей вибір орієнтирів не порушує подібного вибору мене самого та моїх однодумців, на що я навпаки нанесу рішучий удар у відсіч (теж самий нанесуть мені, якщо я порушу чийсь вибір).

Але давайте задумаємось, чи потрібно нам, українцям, обирати собі за орієнтир якусь глобальну ідею? Ідею, втілювачі якої будуть мислити глобально поза межами наших, українців, інтересів? Ідею, втілювачі якої зможуть спокійно проголосити втілення дій, що б’ють по більшості з нас, задля втілення далекого від нас глобального ідейного екстазу.  Або зможуть, користуючись привілеями своїх глобальної влади та ідейного обґрунтування проголосити удар по щастю нас, українців, в тому числі й відданих цій ідеї, заради підвищення привілеїв себе та поплічників в незалежності від ідейної прихильності. Чи потрібно таке українцям?

В жодному разі – закликаю до українців я. І наголошую, що більшу частину митарств вже століття несемо ми, українці, через те, що нас кудись тягнуть під оманливим проводом таких ідей. Спочатку нас морили і розстрілювали мільйонами задля посилення впливовості і статків радянської номенклатури, заманюючи ілюзією побудови комунізму. Потім злили наш ядерний арсенал, армію, економічні потужності задля посилення впливовості й статків міжнародних еліт, еліт інших країн та їх поплічників в Україні під пшиком космополітичного братерського світу. Хтось скаже, то неправильні ідеї, то неправильні глобалістичні керівництва – треба лише замінити їх правильними і все зміниться. Нічого не зміниться з імовірністю в 99% – проголошую я. Сама структура будь-якого руху за ідею, тим більше в глобальному масштабі така, що в більшості випадків його керівники жертвують інтересами рядових членів заради ідейного марева чи прикритих ним власних забаганок. І чим можемо ми, що, гнані на реалізацію ідею раніше, втратили і так майже все і впали в злидні, жертвувати? Хіба ставити на карту ідеї останню сорочку з шансом 99 до 1 втратити і її. Ні – скажу не тільки я, а, і певен, скажуть і мільйони українців. Скажуть, бо не хочуть, коли їх пращури пожертвували життям на радянській бійні, коли вони пожертвували щастям у хаосі сучасності, коли вони втрачають останнє у війні та корупції, жертвувати останньою сорочкою та щастям і життям дітей на якісь ідеї.

Комусь легко казати: «Смерть капіталізму!». Але не легко йому без брехні сказати українцям, що їм самим треба віддати останнє зерня, піти на смерть, аби капіталізм та його негативні наслідки були переможені десь за тридев’ять земель, але не в Україні. Без брехні, якою, наприклад, радянщина видирала останнє з українців у 1946-1947 і передрікала їх на голодну смерть, аби нагодувати Східну Європу і привернути її до себе. Комусь легко цитувати Костомарова і проголошувати, що Україна має розп’ятись, аби запанувало царство Боже. Але чи легко буде йому напряму закликати і так бідних, як церковні миші українців віддати останнє, втративши себе і розп’явшись, аби царство Боже відкрилось іншим, але вже не українцям?

Але на цьому фоні мені легко сказати: проти, геть всім глобальним ідеям, всім глобалізмам! Сказати проти всім глобалізмам, які майже нічого українцям не несуть, а лише вимагають щось віддати заради втілення якихось ілюзій або збагачення їх провісників. І отримати підтримку мільйонів українців, які втомились щось комусь віддавати і хочуть отримувати, які втомились бідніти, поки збагачуються інші. Безумовно, чимало українців не погодяться з цим проти і залишаться вірними своїм ідеям. Щодо цього жодного проти не скажу! Ваше право обрати такі ідеї, таке ж як наше – їх не обрати. І розвивати ці ідеї на власне благо, якщо це не суперечить благу нашому. Скажу лише проти того, аби провісники таких ідеї отримували владу в Україні з ризиком задля них почати ганяти і муштрувати все суспільство. Досить мільйонам українцям цієї гонитви і муштрування, в якій вони втратили «і море, і поле» і скоро втратять себе. Досить її і мені, який марив абстрактними глобальними ідеями до 2014 року і не цінив того, що реально є поруч – себе, своїх сім’ї і держави. Аж поки все це згубив, потім довго шукав недоліки у цих глобальних ідеях, які привели мене до цього, чи перебирав між ними. Аж поки не второпав, що всі ці ідеї – тягар, який затискає нас до прірви, і від якого потрібно здихатись.

Звісно, знайдуться ті, що згадують і позитивні риси глобальних ідей і ідеологій. Безперечно такі є. Такими є мобілізаційна та організаційна сили ідеологій. Мобілізаційна, яка дозволяє краще мотивувати осіб на дії під натхненням якоїсь чіткої системи ідей. Та організаційна, яка дозволяє краще згрупувати та керувати осіб, об’єднаними спільними ідеологіями. Однак, могутність цих сил втратилась з плином часу. В період обмеженості джерел інформації та важкості її донесення до осіб поширення її до них під одним ідеологічним ярликом було важливим і легким. Важливим, адже давало їм забарвлений чіткою ідеєю стимул до дії інформацією серед інформаційної порожнечі. Легким, бо було не складно усунути конкурентів за донесення інформації. Тепер же в період загальної доступності будь-яких джерел інформації поширення останньої під одним ідеологічним ярликом стало не важливим і складним. Не важливим, адже люди і так отримують безліч стимулів до дії з інших джерел іншого ідеологічного забарвлення або без забарвлення. Складним, адже з таким рівнем конкурентності ізолювати осіб від отримання інформації та ідеї з інших джерел надзвичайно важко. Для цього потрібно будувати систему складно пов’язаних ідейних фрагментів, що часто суперечать самі собі, та нав’язуються особам через тиск. І в результаті частіше викликають більше зневіри та відрази осіб, ніж покращують їх організованість та вмотивованість. А відповідно і організаційна та мобілізаційна сила ідеологій та плюсів, які вони можуть принести, гаснуть і блякнуть на фоні їх страшних недоліків.

Що ж ми отримаємо, ставши супротив глобалізмів в Україні? Деякі почнуть малювати лячну картину більшості українців як розпорошених та ворогуючих жлобів. Егоїстів, які роблять тільки низості оточуючим без усіляких засторог. Егоїстів, не здатних об’єднатися для спільних справи чи поступу. Егоїстів, яких неможливо об’єднати жодною ідеологією чи ідеєю, адже відрізані від своїх глобальних коренів вони втрачають переконуючу та вмотивовуючу сили. Не здатних об’єднатися егоїстів, яких легко тому буде підкорити. Однак, окрім як в тому, що більшість українців, відкинувши глобалізми перетвориться на егоїстів, і що ідеології чахнуть без звязку з глобальними коренями, ця картину вимальована абсолютно викривлено та примітивно. І ось чому.

Відсторонюючись від ідеології, від глобальних ідей, що тяжіють над ним відсторонено, людина залишається сама з собою. Якщо людина затвердиться в такому стані та його усвідомить, то вона займе лише позицію егоїста в тому чи іншому форматі. Тобто позицію вимірювання навколишнього світу перш за все через власні індивідуальні інтереси. Та їх рішуче постійне відстоювання на твердих ногах реальності, а не захмарних абстракцій!  Однак, примітивно малюють егоїзм лише як твердолобо замкнено на собі позицію. Таким егоїзм може бути початково. Коли ж егоїст розвиває свої позиції, він приходить до логічного висновку, що якщо він може неухильно захищати свої інтереси, то й інші теж. І якщо він хоче нормально існувати в суспільстві та захищати свої інтереси, а не отримувати від більшості прокляття і плювки, треба чинити наступне. Не порушувати інтереси інших, окрім як у відсіч на порушення його інтересів. Тоді егоїст автоматично приходить до висновку розуміння оточуючих як осіб, що також мають свої інтереси, можуть захищати їх та дати відсіч за їх порушення. Висновку, який значно простіше складних догм мотивує людину не рити яму оточуючим, а витягувати їх звідти. Він може бути не істиним, але він просто ефективний для самореалізації в оточенні інших людей. Так егоїст самореалізується і в переосмисленому ближчому оточенні навколо. А що є крайньою відчутною межею ближчого оточення. Межею, в рамках якої навколишні особи можуть реально дати відсіч за порушення тобою їх інтересів самостійно або через впливові посередницькі структури. Національна держава! Скільки б не проголошували її смерть, національна держава живіше всіх живих у сучасному світі. Міжнародні інституції можуть мати вплив на осіб в окремих сферах життя та щодо захисту від особливо критичних порушень їх інтересів. Але вони не в змозі так впливово захистити інтереси конкретного вузького кола осіб, врегулювати суперечки між ними. Та відчутно покарати тих, хто порушив інтереси когось з цього кола або його більшості. Кордони сильних національних держав стіною стоять проти глобалізму, і за ними самі ці держави в першу чергу вирішують як захищати інтереси свого населення і кого карати за їх порушення, скільки б вони не заявляли про прихильність глобалізму. І коли егоїст доконано, досконало осмислить можливості свого нормального співіснування, він в жодному разі не стане жлобом, який у всіх оточуючих «гроші вкрав та залізні двері встановив», бо від їх спільного гніву його не врятують жодні двері. Ні егоїст стане розсудливою у своїй поведінці щодо ближчого оточення людиною. Людиною, яка розсудливо не порушує інтересів членів цього оточення, якщо вони не порушують інтересів його, побоюючись реальної сили помсти оточення. Оточення, яким є спільнота мешканців національної держави. Спільнота мешканців, об’єднаних в союз взаємоповажного захисту власних інтересів, союз егоїстів. Тобто нація.

Лідер одного з найбільших націоналістичних рухів “Національний корпус” Андрій Білецький заявив, що «націоналізм це антиегоїзм»[1, 21:59]. Таке твердження мало місце в період нестачі інформації, коли через дефіцит джерел інформації та шляхів мобільності більшість людей не знали та не могли усвідомити порядків далі навколишньої місцевості. А тому, якщо вони й дотримувались егоїзму, то обмеженого врахування інтересів людей своєї місцевості, адже про інтереси інших або не знали, або в разі їх порушення шанс помсти з їх боку був невеликий. Тоді піднесення від такого масштабу до масштабу урахування інтересів спільноти на великій місцевості за певної ознакою дійсно було анти-егоїзмом. Але зараз, коли джерела інформації відкриті для всіх, а міжнародні організації мають реальну силу, часто деструктивну до окремих осіб, чимало витають серед захмарних глобальних ідей. І зречення цих абстракцій, розуміння їх як другорядних, протиставлення ним. Реалістичне позиціонування як людини з реальними інтересами, без задоволення яких важко існувати, а задовольняти які важко без поваги до інтересів оточуючих є націоналізмом. Націоналізмом як протиставленням глобалізму. Націоналізмом як досконалим егоїзмом!

Хтось може скільки завгодно звинувачувати такий націоналізм в аморальності і жлобстві до українців? Але нехай спершу скаже, що є моральнішим? Заклик до українців проти власної природи помирати мільйонами заради абстракцій? Чи пропозиція українцям діяти лише через мірило власних інтересів і блага? І що є жлобством? Заклик до українців віддати останню сорочку, вмерти заради порятунку когось у чорта на рогах, як велить ідея, або ненажерливих вождів, що ховаються за цієї ідеєю? Або пропозиція українцю накопичувати власні блага з урахуванням прагнення до такого накопичування в будь-якого іншого брата українця, що не є перешкодою його власного прагнення і стояти за кожну копійчину, поки його життя не буде забезпечене? І тоді що є прийнятним та благим для більшості українців? Націоналізм як доконаний егоїзм!

Протягом століть наші пращури віддали безліч життів, протягом останніх десятиліть наше покоління віддавало і життя, і добробут не тільки  за власну, українську владу на нашій землі. Але й за благо інших країн та народів, за далекі ідеї. І тому українці заслужили, викупили кров’ю нарешті взяти таке благо на своїй землі. Заслужили самим встановлювати порядки на власній землі. І вважати їх благом, якщо виражають благо та інтереси української спільноти в її гармонійному співіснуванні. Вважати благом не через якусь ідею, що  втрачає силу і структуру без прив’язки до глобальної всеохопності, і тому часто суперечить нашому благо та гальмує крок до нього. А вважати благом через доступну відповідність інтересам більшості її членів, не порушення базових інтересів інших членів та покарання тих членів, які зазіхнуть на ці інтереси.  Просто вважати законним благом саме це, а не якісь чужі придумки. Заслужити необмежено прокладати собі шлях досягнення цього блага лише відповідно до нього, а не протоптаних на чужий погляд обмежених стежок як право-ліво, демократично-авторитарно, традиційно-прогресивно. Заслужити прокладати цей шлях з необмеженою мотивацією зі стимулом працювати на досягнення реальних благ, а не абстрактних незрозумілостей. Заслужити встановити порядок захисту такого блага, в діяльність якого треба вкладати мало, а отримувати неймовірно багато. І заслужити вдаряти по всім, хто зазіхається на цей вигідний нам порядок зовнішньо і внутрішньо поза межами правил його критики для вдосконалення. Заслужили не лягати кістьми за втілення інтересів закордонних країн та організацій. А сприяти йому лише в міру своїх можливостей та на засадах рівної участі з учасниками такого втілення. І слати таке втілення та його ініціаторів під три чорти, якщо від нас вимагають пожертвувати власне єство заради нього. Або якщо ініціатори втілення вирішили видурити наші ресурси в таке втілення, самі не вклавши не копійки. Нехай шиють інших в холуї та телепні. Ми, українці – самодостатні господарі на своїй землі. Й нам більше нікому не можна дозволити пограбувати або обдурити, зробити нас лакеями або приймами, якщо кожен з більшості з нас хоче досягти власного блага. Бо інакше ми будемо ловити лише крихти зі столу після задоволення блага інших. Українці заслужили на таке благо і вони його візьмуть. І я зроблю все можливе, аби вони його взяли, адже моє благо напряму залежить від цього. А тому, хто захоче відбити таке наше благо, ми жорстко відіб’ємо таке бажання!

І на останок закликаю українців з одного боку не куплятись на побрехеньки, що таке прагнення до власного блага й неприродним для українців. Омана, таке прагнення є закоріненим у нашій природі! Є вибитим у народній мудрості: «Наша хата з краю», коли за хату брати всю Україну, в якій в злагоді й добробуті живуть її мешканці українці з краю від безкорисних для нас ідейних завірюх. Є викарбованим у словах видатних борців за національне благо в минулому. Таких як Микола Сціборський: «Все те добре, що добре для блага, сили й розвитку моєї нації; все те зле, що цю силу й розвиток послаблює — це основна заповідь ідеології українського націоналізму» [5, с. 37]. І в сучасному, таких як Андрій Білецький, слова якого далі не суперечать, а підтверджують це. А саме, що «Я чітко відчуваю, що має майбутнє, майбутнє моєї дитини воно пов’язано безумовно з моєю нацією. Якщо в неї все буде добре. …  Самістність це теж національна ідея. Відчуття як повноцінних і тих, хто може» [1, 22:34; 40:05]. А з іншого боку байки, що подібне прагнення є неприйнятним у сучасному світі. Будь-який конструктивний дослідник розвитку країн скаже вам, що всі нині сильні світу цього ставали такими через егоїстичне задоволення власних інтересів, а вже потім занепокоєння чимось там глобальним. Як Британія, США, Японія, Південна Корея, Індія, Китай тощо. І про те, як цілі країни та інтереси їх населення клали на вівтар втілення далеких від них окремих, а іноді навіть декількох абстракцій. Як Індонезія, яку міжнародні сили та їх союзники в середині держави приносили в жертву то втілення ідей соціалізму, то вільних ринку і торгівлі, в результаті лишивши більшість її населення в злиднях. Достатньо почитати дослідження хоча б Еріка Райнерта: «той, хто критикує ідею вільної торгівлі піддається нападкам з боку обох політичних флангів – і лівого, і правого» [3, с. 8]. Або Джо Стадвела: «дві фінансові кризи Індонезії були результатом двох протилежних – соціалістичного та капіталістичного підходів до економічного розвитку. Стає очевидним, що обом кризам передувала одна й та сама причина: нездатність держави  контролювати фінансову систему і спрямовувати її на розвиток виробництва і експорту» [4, с. 272]. Або Ернандо де Сото: «потворна дилема лівий-правий є чужою для країн третього світу» [2]. Українці, в жодному різ не клюйте на гачок прихильників абстракцій, інтереси яких розходяться з інтересами більшості з вас. Або на гачок лицемірів. Які приховуються за абстракціями, намагаючись нажитись на вас чи переконати вас не використовувати зброї, з допомогою якою вони самі досягли успіху, побоюючись конкуренції з нашого боку.

Ми, українці обов’язково візьмемо наш успіх під проводом націоналізму як досконалого егоїзму кожного з нас! Вся історія наших останніх 7 років, історія збільшення нашої активності у відстоюванні власних інтересів, у боротьбі з тими, хто їм перешкоджає, у підтримці націоналістичних наративів і нещодавньої появи партій під гаслами націоналізму як вже суто досконалого егоїзму, як «Партії національного егоїзму» демонструє це. І дає нам мотивацію довести цю боротьбу до кінця! І ми доведемо, і я доведу, вкладаючи все в міру своїх можливостей у цю боротьбу. Доведемо на реальне, не абстрактне благо більшості з нас і на заздрість тим, хто цьому благу перешкоджає! І заживемо в цьому блазі для більшості українців без хвилювань чи морально це перед світом. Коли інші світу сього утискали та обдирали нас століттями, світ мало хвилювало чи морально це перед нами залишати нас в злиднях. Мало моральність перед світом має хвилювати і нас

Список використаних джерел

  1. Андрей Билецкий. “В гостях у Дмитрия Гордона” (2019). URL: https://www.youtube.com/watch?v=paQBjBdAmbY&t=2404s (дата звернення 29.12.2020)
  2. Де Сото Е. Загадка Капіталу. Київ: Наш формат, 2017. 332 с.
  3. Райнерт Е. Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними. Київ: Темпора, 2015. 444 с.
  4. Стадвелл Дж. Чому Азії вдалося? Київ: Наш формат, 2017. 447 с.
  5. Сціборський М. Націократія. Київ: Домінант, 2016. 244 с.