Олексій Ткаченко: Проти світових поліцаїв

Вночі 3 січня в Міжнародному аеропорту Багдада збройні сили США за допомогою безпілотників ліквідували командира елітного підрозділу “Аль-Кудс” Корпусу вартових ісламської революції, генерал-майора Ісламської Республіки Ірану Касем Сулеймані. Це підпалило вогонь протистояння між США й Іраном, який дав обіцянку помститися, а також між їх прихильниками по всьому світу. І навіть в Україні, яка, здається, не веде серйозного партнерства з Іраном з часів Кучми. Однак в нашому суспільстві чимало його прихильників ( Ірану звісно, за прихильність Кучми ясно і так) Чому на цей конфлікт США та Ірану варто дивитися тверезо і глибоко, не зважаючи на прихильність будь-якої зі сторін.

Ісламська Республіка Іран з моменту свого існування в межах Ірану у 1979 році відзначається вкрай натягнутими стосунками з країнами Західного світу, а раніше і з СРСР. Хіба так було раніше, за минулої форми державності в межах Ірану. Не було, навіть навпаки Шахиншахська Держава Іран більшу частину останнього століття свого існування активно співпрацювала і з Західним світом, і з Росією. Але ж не могла без причина так діаметрально змінитися зовнішня політика Ірану. А причини були.

В 1905-1911тоді ще в Персії відбувалася Конституційна революція. Шахи Персії(Мозафереддін-шах, Мохаммед Алі-шах, і Султан Ахмад-шах) почергово протистояли загально представницькому органу країни, що за підтримкою чисельних протестуючих намагався обмежити шахську владу. Хай яку сторону не підтримувати, однак це однозначно була внутрішня справа Персії, і переможця мали визначити самі перси своєю більшою підтримкою. Однак, інші гравці так не думали. А саме гравці зовнішні – Російська та Британська імперії, які втрачали переважний політичний вплив на Іран за цих подій (настільки переважний, що особистим вихованцем Мохаммед Алі-шаха був російський агент). Тому у 1911 їх війська вторглися в країну, розвалили усі політичні процеси за своєю волею для виду «наведення ладу». А насправді для розділу країни та її ресурсів на дві фактично окуповані сфери впливу. Що масово втягнуло іноземців без волі персів на їх землю ще раз, коли під час Першої світової війни війська Центральних держав вдарили по позиціям Антанти на території Ірану.

Після всіх цих неспокійних подій у 1925 році до влади прийшов Реза-шах Пехлеві. Саме він перейменував Персію на Іран. Його зусилля Іран почав перетворюватися у сучасну і могутню державу з промисловістю, містами, школами і дорогами. Задля цього шах обмежував і свавілля іноземців у внутрішній економіці: так у 1931 Реза-шах Пехлеві ліквідував ексклюзивне право Британії на реалізацію нафти, через що Іран отримував лише 6-10 % прибутку від продажу власної ж нафти. Коли почалася Друга світова війна, шах, як суверенний правитель, не вступав до жодної з протиборчих сторін, співпрацюючи за інтересами країни з усіма. Але іноземців знову це не влаштовувало. Добрі британці змовилися з катом народів Сталіном і вирішили покатувати Іран. Це робилося під закидами злочинних планів Рези-шаха Пехлеві встати на бік Третього Рейху, хоча ніяких доказів цього не було.  Насправді, як і минулого разу, сильні держави світу цього просто хотіли зчинити насилля над Іраном та його суверенітетом заради власних інтересів. СРСР хотів мати надійний канал союзницьких поставок через Іран. Британія хвилювалася за свою власність в и Англо-персидській нафтовій компанії та Абаданському нафтопереробному заводі. В результаті Резу-шах Пехлеві було скинуто і вислано полоненим до Південної Африки, де він і помер. Іран знову поділено на зони окупації до кінця Другої світової війни (причому радянська окупація ледве не завершилась відторгненням від Ірану Іранського Азейбарджану). До влади союзники привели сина Реза-шах Пехлеві – Моххамеда Реза Пехлеві всього 20 років від народження. А волю персів вони знову мали на увазі.

Радянські та британські солдати разом допомогають Ірану без його волі у 1941

10 років якось правив новий шах спокійно. У 1951 році партія Національний фронт отримала значну кількість місць у Меджлісі і її лідера Моххамеда Мосадика обрали прем’єр-міністром. Мосадик не став миритись зі свавіллям у внутрішній економіці зовнішніх гравців, тим більше що мав на це повне освячення волі персів, що обрали його. Ще за півтора місяці до обрання прем’єром він взяв участь у прийнятті закону про націоналізацію усієї нафтової промисловості Ірану, від якої мали отримувати надприбутки перш за все логічно не іноземці, а сам Іран. Як прем’єр Мосадик повністю підтримував реалізацію цього закону. А також провів реформи на благо всіх персів в інших сферах, перш за все сільсько-господарчій. Однак, зовнішнім гравцям підйом Ірану знову був не цікавий. Британія задумала скинути неугодного прем’єра, все одно що він був законно обраний персами  і діяв лише в рамках наданого йому суверенітету Ірану. До своєї «матері» вирішили приєднатися і США. США, які давно слідкували за Іраном і шукали чим там поживити свої інтереси. Ще у 1909-11 запрошений Междлісом для розвитку економіки економічний консультант Морган Шустер зі США насправді займався розширенням можливостей економічного панування своєї країни: брав масові іноземні займи і створив цілу армію для реалізації цього плану – фінансову жандармерію у 15 тисяч осіб. Побічно втягнуті у вторгнення в Ірак в 1941, США за такою гарантією як військова присутність союзників на їх територіях не погано вклалися в нафтову промисловість Ірану. Тому націоналізація їх над прибуткових конфесій, навіть абсолютно законна, була неймовірним хамством для США. Разом США та Великобританія розробили операцію «Аякс» зі скиненням Моссадика під формальним приводом радянської орієнтації Моссадика знову без ніяких фактів «радянськості» останнього. До змови скоро долучився і шах Моххамед Реза Пехлеві. В результаті операції змови, що проводилася через проплачені акції, штучно організовані заворушення, незаконні кадрові рішення та діяльність сотень агентів іноземної розвідки Моссадика було скинуто і відправлено довічно у тюрму, а потім під домашній арешт. Прем’єр-міністром поставлено британського агента Захеді. Іранську нафтову промисловість розпили між собою п’ять груп міжнародних компаній за умовами передачі Ірану 50% ( як щедро) від продажу його власної нафти. Моххамед Реза Пехлеві продовжив своє повновладне правління. Хоча назвати це правління суверенним і легітимним, після того як його 2 рази ставили іноземці – важко.

Отож, ми бачимо історію великої та багатої ресурсами і талановитим населенням країни – Ірану за ХХ століття. Історію протягом якої Іран 3 загальноприйняті  у світі, законні рази намагався змінитися і розвинутися як суверенна незалежна країна. Конституційна революція, правління просвіченого монарха, правління демократично обраного прем’єра. І 3 рази іноземні гравці – англосакси і Російська/Радянська імперії начхали на ці спроби Ірану, зґвалтувавши органічний розвиток країни, стоптавши волю її населення і засадивши лідерів цих спроб у в’язниці.  Причому заради власних вузьких інтересів, але прикриваючи це шитими нитками звинуваченнями і балачками про мир і стабільність. Можна підтримувати чи не підтримувати Ісламську революцію  1979 року і лад, який вона встановила. Однак, об’єктивно зрозуміло, що іншого шляху у суспільства Ірану тоді не було. Якщо дівчинку 3 рази ґвалтують 3 здоровезних чоловіка і присікають всі її спроби покарати їх законно – через поліцію чи самооборону, логічно, що дівчинка врешті-решт знайде наган і порозносить їм голови. Тож проблема в жорсткому постійному конфлікті Ісламської Республіці Іран з Західним світом та більшістю іноземців створена не самим Іраном. Вона створена Західним світом, що на пару з Російською імперією у різних формах три рази ґвалтував суверенну національну державу Іран і тепер дивується звідки народилася така агресія Ірану до нього.

І такий приклад не єдиний. Великобританія, США і Росія як злочинна тріада, то в партнерстві, то у ворожбі масштабно втручалися у внутрішній лад країн усім світом. А потім дивувалися жахливим наслідкам цього втручання. З початку 2000-них років весь світ дивується нестабільності Афганістану, терористичній загрозі, яка звідти виходить і які зусилля потрібні для подолання. І ніхто не згадує, що жила собі спокійно і суверенно країна Афганістан. На неї тиснули ще у 19 столітті, ну хто ж ще, Російська та Британська Імперії, однак на щастя до відвертих насильств над внутрішнім органічним ладом Афганістану не дійшло. У 1973 році в Афганістані скинули монархію, а у 1978 вже республіку радянські партизани, але це можна було віднести до внутрішніх справ країни і рішень її населення (хоча друге вже з натяжкою через участь купи радянських агентів). Але у 1979 році або радянському керівництву не сподобався внутрішній курс «афганських товаришів». Або шеф ГБ Юрій Андропов, що рвався до керівництва СРСР, вирішив заради усунення партійних бонз на своєму шляху, розпилити їх увагу зовнішньою заворушкою, і до біса, що для цього потрібно було втоптати в хаос цілу країну. Версію обирайте самі. І ось радянські номенклатурщики вирішили навчити Афганістан як жити за допомогою військового вторгнення, бо суверенний лідер країни Хафизулла Амін все ніяк на таку братську допомогу не погоджувався. І почали вони як зазвичай в таких ситуаціях під лозунгами міжнародної допомоги і миру. Саме з такими словами за операцією  «Шторм-333» взяли штурмом вони столицю Афганістану, палац Аміна і вбили його самого, та ще й свого співвітчизника, лікаря з радянської допомоги Аміну Віктора Кузнєчєнкова. А потім війна, що мала за твердженням міністра оборони СРСР Устинова «завершитись за 2 тижні», затягнулась на роки. А потім на допомогу повсталим проти радянської окупації підтягнулась допомога і участь США і все закрутилось. І коли за 17 років внутрішнього хаосу та зовнішніх вторгнень до влади в Афганістані прийшли ісламісти, перетворивши його на Ісламський Емірат Афганістан, весь задавався питанням: а чому вони такі злі на всіх іноземців? А навіщо ці ставити питання, краще накрити їх ще одним військовим вторгненням, здійсненим США у 2001 році за заявами для «припинення допомоги Ісламського Емірату Афганістан радикальним ісламістам у світі». І зав’язнути з цим ще на 13 років до 2014. Після чого конфлікт у Афганістані все одно не припинився.

Взятий штурмом палац Аміна в Кабулі під час вияву товаристської любові радянських солдат до нього

Ще один приклад. 2018 рік. Президент США Дональд Трамп агресивно реагує на колони мігрантів з Гватемали і дивується їх виникненню. І ніхто не згадує про корені цієї агресії в іншій. У 1954 США заради інтересів власної компанії “United Fruit Company” здійснило військове вторгнення у Гватемалу в супереч протестам Радбезу ООН. У ході цього вторгнення за операцією  «PBSUCCESS» був скинутий демократично і законно обраний президент країни Гусман Хакобо Арбенс за знову звинувачення у радянськості без єдиного факту. І згорнуті всі його реформи, які зачіпали інтереси “United Fruit Company”. Реформи знову ж таки абсолютно законні, бо за націоналізовану у ході цих реформ землю “United Fruit Company” отримала від Гватемали компенсацію за ціною, вище ринкової. Але кого це хвилювало. Встановлений США після повалення Арбенса режим Карлоса Армаса не протримався і трьох років. І після цього в Гватемалі на 36! років почалася громадянська війна. І що було робити гватемальцям під час і після такого розорення країни. Тільки шукати щастя в інших, адже право на суверенний розвиток власної у них злочинно забрали.

Guatearbenz0870.JPG
Гватемальці з подякою згадують про обраного ними у 1951 президента Арбенса, якого США не обрали на таку кандидатуру

Це лише найгостріші приклади злочинної діяльності тріади: Великобританії, США і Росії. Цю діяльність неможливо припинити законами, адже тріада порушує навіть ті закони, що встановила сама. Пункт 4 статті 2 Уставу ООН, підписантами якого одразу були і Великобританія, США і СРСР (Росія як правонаступник): «всі Члени Організації Об’єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об’єднаних Націй». Ну, як казав Джордж Оруел: «всі тварини рівні, але деякі рівніше за інших», особливо якщо вони – постійні члени керівного органу ООН – Ради Безпеки, то правила для всіх їм можна не виконувати. Цікаво, що Оруел казав це про СРСР за Сталіна, а бачите як, з ким Великобританія і США повелися, в того і стільки навелися. Часто світові поліцаї самі намагаються прикрити свою злочинність захисту недоторканості і незалежності інших від «країн-агресорів», як вони називають тих, кого ґвалтують. Але немає ніяких проблем відрізнити дійсну таку ситуацію, коли у 1991 році Ірак Хусейна дійсно сам здійснив таке насилля над Кувейтом і його зупинили способами, які передбачали знищення засобів зовнішньої агресії Іраком без повалення його політичного ладу, бо цей лад відмовився битися до кінця. Від повалень політичного ладу країн під приводом шитих білими нитками справ про його співпрацю з ЦРУ/КГБ і підготовки до агресії, за якими нуль фактів.

Цю діяльність неможливо припинити аргументованим знанням, адже керівництво тріади засліплене все пояснюючим ідеологіями, лібералізму, марксизму-лєнінізму чи «руського миру», і якщо з баченнями світового порядку згідно них «не співпадають факти, тим гірше для фактів». На основі цих ідеологій тріада сама наділила себе правами «світових поліцаїв», що мають вершити закон і порядок на планеті. І байдуже, що вершать вони не закон і порядок, а лише примащені байками про них власні інтереси. І бачимо, що цю діяльність не зупиниш і помстою світовим поліцаям, а насправді насильникам з боку окремих скривджених ними. Проти США вже люто повставали і Афганістан, й Іран. Британська імперія зачахла, а Російська в загалі розпадалася два рази.

Але як бачимо частково урок винесла лише Великобританія, Росія і США його робити не хочуть. Хоча урок надзвичайно простий – не лізти у внутрішній розвиток країни, спільноти яких самі мають вирішувати, у якій формі побудувати свою національну державу і як прийти до успіхів. І тоді все буде йти органічно. Адже чимало режимів, які сьогодні багатьма у світі вважаються жахливими, виникли яка реакція на засилля над країною цього ж зовнішнього світу. Переважно злочинної тріади: Великобританія, США, Росія, до яких іноді доєднуються інші. Хоча самі ці країни вили вовком, якщо б з ними хтось спробував зробити те саме. Саме через свавілля під красивими лозунгами, але для задоволення безмежних фінансових потреб корони, населення 13 провінцій повстало проти Великобританії. А у росіян досі скребуть зуби, коли вони згадують про контроль економічних радників США над ними на початку 90-тих.

Уроків на жаль ніхто не робить. «Порятуйте мене від таких друзів» – волають суверенні національні держави, як кричав емір Афганістан Шир-Алі про Російську та Британську імперії, але Імперії та США продовжують набиватися у друзі військовою силою. Коло потерпілих від насилля світових поліцаїв лише розширюється. На жаль в нього потрапила й наша Україна. ЇЇ і суверенну волю її населення і досі намагається зґвалтувати нова Російська імперія ( яка ще бреше, що вона – наш брат, ні, брат брата би точно не ґвалтував). А на підім’ятій під себе землі насильник робить усілякі збочення, наприклад влаштовує військову диктатуру у центрі сучасної Європи. Світові поліцаї-насильники США і Росія поки спинятися не збираються. А значить нам треба рухатись у відсіч. Колись коло покривджених ними країн спільними силами самих цих країн почне не розширюватись, а звужуватись, поки не стиснеться у них біля горлянки. Головне – захистивши свій шанс на суверенний національний розвиток, не втратити його самим. І нашими зусиллями Україна його точно не втратить і реалізує.

P. S. Висловлене у даній статті є особистою думкою автора. До масових дій на основі цього без врахування ситуативного політичного моменту та відсутності в нього необхідних повноважень та відкритої підтримки він ні в якому разі не закликає.

Олексій Ткаченко