Олексій Ткаченко: Про закони і природні порядки

В Україні давно ходять тільки розмови про те, що закони, аби вони краще виконувались українцями, потрібно засновувати на порядках, що природнім шляхом склались серед них (звісно, якщо вони не суперечать основам ефективної роботи самих законодавчого та правового порядків). Однак, розмовами справа в основному і завершується. І закони знову ліпляться у відірваності від природніх порядків між українців, а потім їх творці дивуються, чому українці такі не виконують? Однак, нещодавно, на диво, можливість встановити такий закон з’явилась. Можливість, яку важливо розглянути як приклад подальшого покращення виконання українських законів. Можливість прийняти законопроєкт «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо врегулювання деяких аспектів самогоноваріння та ринку молока».

Основна мета законопроєкту прибрати з Кодексу України про адміністративні правопорушення статті 176 і 177. Статті, якими встановлюється що «Виготовлення або зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання без мети збуту апаратів для їх вироблення – тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян», а «Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення – тягне за собою накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». І тут автори законопроєкту у пояснювальній записці до нього абсолютно обґрунтовано фактами щодо функціонування природнього порядку в Україні зазначають наступне. А саме, що «по даному питанню не повинна встановлюватись відповідальність, якщо людина, виключно для власного споживання, виготовляє з продуктів своєї праці міцні алкогольні напої, то це її природнє право, яке не може бути обмежене державою. Кожна людина має право користуватись плодами своєї праці для задоволення власних потреб», а «зазначене явище існує у побуті не зважаючи на обмеження»! А також з опорою на інші особливості правового порядку в Україні, що «Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, за відсутності ознак діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України. Отже, українське законодавство має запобіжник для створення нелегального ринку слабоалкогольних та алкогольних напоїв». Й авторами законопроєкту влучно підкреслюється, що норми боротьби із самогоноварінням в українських законах – залишок радянських норм. Також авторами пропонується ввести можливість «ліцензування самогоноваріння» за прикладом можливості ліцензування «виробництва вин виноградних і плодово-ягідних, напоїв медових, наливок і настоянок» в домашніх умовах. Ліцензування звісно за відповідності самогону ряду вимог, які не допустять його особливу шкідливість для здоров’я. І навіть пропонується введення податкових пільг окремій категорій виробників самогону, “які займаються виробленням молочної продукції” суміжним законопроєктом «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо врегулювання деяких аспектів самогоноваріння та ринку молока».

Тобто, якщо ми для блага самих українців прагнемо більше засновувати закони України на порядках, що природнім шляхом склались серед них (звісно, якщо вони не суперечать основам ефективної роботи самих законодавчого та правового порядків), то підтримати проєкту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо врегулювання деяких аспектів самогоноваріння та ринку молока» абсолютно доцільно. Самогоноваріння природньо віками існувало попри всі заборони і буде існувати в Україні природнім шляхом з ряду причин. По-перше через традиції заняття ним серед українців в побуті. По-друге, бо усі держави, в межах яких більшість українців жила тривалий час спадкоємно  використовують монополію щодо регулювання обігу алкоголю не як інструмент, що продумано дав би українцям стимули менше впадати до алкоголізму. А як засіб прямого викачування з українців грошей за допомогою здирницьких зростаючих акцизів (і Російська імперія, і СРСР, й, на жаль, Україна). А це в умовах злиднів, які для більшості українців, на нещастя, теж явище спадкоємне, веде до того, що вони просто відмовляються видирати гроші на офіційний алкоголь, як не товар першої необхідності. А починають мудрувати зі створенням його аналогів самі, чхаючи на нові обмеження від держави у сфері. Як сказав мені один родич у грудні 2018 року, коли я повідомив, що в рамках введеного військового стану тоді можуть заборонити продаж алкоголю: «В мене повна хата самогону, мені це не страшно». Тож заборонити самогоноваріння в нинішній ситуації – це руйнувати те, що закономірно існує в суспільстві, що метод зовсім не творців правового порядку, який з цього витікає. А метод скажених експериментаторів над закономірним порядком суспільства, як радянщиків, які такими експериментами лише жахливо нашкодили цьому суспільству та його членам. Тим більше, що самогоноваріння не підриває основам, на який правовий лад може ефективно існувати в суспільстві, в тому числі з врахуванням його природніх особливостей. Воно абсолютно вкладається в особисті права окремої людини і її відповідальність за власне життя і здоров’я. А безвідповідально поширювати свою продукцію на чужих їй людей ця окрема людина не зможе, бо правові норми встановлюють відповідальність за таке поширення без ліцензії. А ліцензію на продаж самогону буде можливо видати лише тоді, коли його виробник вже встановив на себе відповідальність за здоров’я його споживачів, наділивши цей самогон «безпечними» для них якостями. І окрім того, легалізація самогоноваріння не викликає побічних негативних наслідків для України та українців і за нею не стоять інтереси противних їм сил.

Цікаво підкреслити, що найактивнішим автором даного законопроєкту є народний депутат Третякова Г. М., відома своїм просуванням противних речей до природніх порядків відносин між більшістю українців. Однак, навіть вона осягнула, наскільки абсолютно противним цим  порядкам є заборона самогоноваріння, і яку підтримку українців можна отримати за її зняття.

Тим не менш, хоча в цілому, проєкту Закону України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо врегулювання деяких аспектів самогоноваріння та ринку молока” не можна не підтримати як вигідний українцям, не можна не звернути на деякі його нюанси, суперечні такій орієнтації. Це позиція з пояснювальної записки, що передбачається «законодавче регулювання процедури виготовлення, розливання та зберігання самогону, що забезпечить якість виготовленого продукту та убезпечить його вживання» бо «виробництво, розлив та зберігання повинні відповідати умовам за яких зменшується негативний вплив продукту». Безумовно зрозуміла необхідність цього за прагнення виробника самогону отримати ліцензію на його масовий продаж. Однак, не зрозуміло, навіщо для українців встановлювати регулювання вироблення і зберігання самогону в разі, коли вони роблять це для себе і свого ближнього кола. Самі ж автори законопроєкту вказували, що вироблення та вживання саморобного алкоголю кожною людиною – це природнє і законне право, а значить і відповідальність лише цієї людини. Якщо  українець виробить неякісний самогон і отруїться ним сам, це звісно сумно, але це за це має відповідати лише він, а не держава. Даючи ж державі втручатись у це питання, українці створять зайвий привід їй лише ґвалтувати їх права та природні порядки заради абстрактних експериментів. Або заради вигоди лише керівників цієї держави. З цієї позиції теж може бути зрозумілим, навіщо планується регуляція вироблення самогону з будь-якою метою. Аби здирати з українців штрафи за невідповідність нормам цього вироблення, навіть там, де такі норми мають встановлювати лише вони самі. Єдине, що можна дозволити робити державі – перевіряти норми пожежної безпеки за вироблення самогону для будь-яких цілей. Бо кустарні самогонні апарати за недотриманням цих норм можуть нести реальну загрозу не тільки їх творцям, а й безлічі людей навколо них. Загрозу, яка вже не раз виявлялась, коли вибухи самогонних апаратів, наприклад, виносили стіни сусідських квартир. А тут вже є у держави потреба і правова основа втрутитись. А в українців – це втручання допустити з певними ризиками для себе, але вигодами більшими, аби вберегтись від розгрому сусідів, як набагато більшого ризику.

Тож, виробництво самогону в Україні завжди було, є і буде за нинішніх умов. І боротись з ним законами – ґвалтували природні порядки та права українців та відривати від них ці закони. А от скасувати таку боротьбу – хід абсолютно в межах заснування законів України на порядках, що природнім шляхом склались серед українців і які не суперечать основам ефективної роботи порядку правового. Хід, що немає побічних негативних наслідків і за якими не стоять інтереси противних українцям сил. А отже, хід, який українцям вигідно підтримати! І підтримати проєкт Закону «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо врегулювання деяких аспектів самогоноваріння та ринку молока» з приводу. Законопроєкт, який навіть у такі буремні часи надто довго розглядається Верховною Радою з 25 вересня 2020 року без просування! Підтримати законопроєкт за винятком окремих вказаних його положень, що суперечать його загальному спрямуванню.

P. S. Автор статті не вживає ні самогону, ні алкогольних виробів в цілому і не виробляє самогон. А підтримує зміни до законодавства щодо самогоноваріння виключно задля блага братів-українців.

Олексій Ткаченко