Олексій Ткаченко: Із наймита до бандита, із бандита – в королі (фрагмент)

Фрагмент нижче є пробним уривком з незавершеного Олексієм Ткаченком роману «Із наймита до бандита, і з бандита в королі». Роман перебуває  в стадії не завершення в тому числі через технічні проблеми, які знищили третину з готового матеріалу. Якщо на вас справив враження уривок нижче, висловіть своє враження автору, цілком можливо це дасть йому мотивацію відновити знищений фрагмент та завершити роман за найближчої можливості.

  Ієрархія в армії – не суть,

лише засіб управління.

Сутнісно ж всі ієрархії – пил

Перед смерті велінням.

Седон Керк*1

Смерть посещала бойню,

Резала всех, как овец.

Невідомий автор

  • Відстань до ворога приблизно півмілі, – гучно випалив молодик з вороним волоссям та посіченим ухом, – помічаю підготовку до стрільби на ворожих кораблях.
  • Прийнято, матросе. – відгукнувся на його кріпкий чолов’яга з рудим волоссям внизу. – Наша підготовка вже закінчена, пане Стажек?
  • Все є, пане капітан, чекаю тільки підтверджуючого сигналу. І ми перервемо цим дикунам їх примітивну підготовочку у мить.
  • А ось і сигнал, пане капітан, – не дав рудоволосому дати словесну відсічку хлопчина з відміченим війною вухом, – повна готовність до бою з «Морського коня».
  • Прийнято, повна готовність, виконувати, пане Стажек. Шворлек, доповісти про виконання на «Морського коня». – кинув капітан і одразу завертівся у галопі інших наказів до своїх підлеглих.
  • Є, доповісти, – відзвітував Клетран Шворлек і одразу стартував виконувати свою роботу, роботу дозорного. Скажено замахав він прапорцями, тоді як внизу одна за одною прозвучали команди «Цілься» та «Вогонь» і бравий тарценон*2 «Ендервойл» запустив розпеченим плювком у сторону своїх ворогів. Разом же це зробили всі сусідні побратими тарценони та кардаброни*.3

Шворлек той час кинувся вдивлятися у вогняний морок, що оточив ряди кораблів противника. Він бачив два палаючих кораблі, п’ять, вісім. Один корабель, осадка якого дала серйозний крен, три, шість. Про ці приблизні втрати він повідомив капітану. Їх зіткнення і стало реальністю. Тоді на підході до Островів розбою морський бій здавався грою лицедіїв по типу тих вуличних постановок, які він бачив з приїжджими ярмарками, де супротивники показово спостерігають один одного тривалий час і довго розігрують сутичку. Сутичку, в якій тепер вже актори не вмирали показово, і часто були для тебе близькими людьми. Флот Астардеону швидко вилетів на піратську флотилію з-за скель і подолав коротку відстань до зіткнення з нею з запалом сільського хлопчиськи. І вже почав стрілятися з рогатки. І все для того, аби відбити у місцевого юнака бажаний скарб, правда не гойдалки або дерево з фруктами, а цілий острів з містом на ньому. Саме такі швидкоплинні бої Шворлек частіше звик спостерігати і у себе в містечку, а потім в більшому і кривавішому масштабі у берегів Атирау за час власної служби на флоті. І зараз він вкладав всі можливі сили для переможного завершення сутички, як і в ті місця, і в ті часи. Руки його вже свербіло від постійного розмахування у важкій системі передачі сигналів кольоровими прапорцями дозорних на марсах інших кораблів. Очі пробирало на сльози від постійного напруження, з яким мав розгледіти все в оточуючому світі, і сигнали до «Ендервойлу», і всі деталі навколишнього бою. Але Клетран Шворлек змахував весь свербіж з рук, і сльози з очей і намагався найбільш якісно виконати свій обов’язок. Адже він нарешті дібрався до тих піратських хлопчиськ, що раніше розорювали його рідну губернію та селище та забирали їх скарби. І хотів, аби вони отримали найбільш тумаків.

Аж ось ці хулігани вирішили вдарити з рогаток у відповідь. І хоча їх зброя була значно слабшою, для того, щоб скривдити «Ендервойл» її вистачило. Здоровезна брила вмазалася як раз в основу мачти, на марсі якої сидів дозорний. Мачта покосилася і під крики корабельних «Ендервойла» повалилася у море. Останнє, що промайнуло у свідомості Клетрана Шворлека перед тим, як він впав у воду, це спогад. Спогад про те, як у дитинстві він також нічого не встиг зробити, коли вони пішли провчати розбишак на край селища, і одразу отримав оглушливих стусанів. Але відволікши увагу, забезпечив, перемогу друзяк зі свого району. А потім була вода, повітря, біль від влучання чогось важкого у голову, і знову вода.

…     

Стрілок четвертого стрілецького батальйону Плеліл Картарайн, високий блондин зі шрамом на щоці з краю, вів стрільбу з лука по цілям у воді. Він видивлявся тих піратів, що покинули свої палаючі чи затоплені кораблі та боролися, аби не втонути та отримати шанс на порятунок. Плеліл прагнув у них такий шанс відібрати влучним пострілом з лука. Це було важко, адже за оглядом цілі на воді сильно смикалися, іноді уходили під воду та й самого стрілка іноді похитувало разом з кораблем. Побратими зі взводу, що мав на озброєнні вогневу диво-зброю, косили ворога на порядок краще. Однак і Картарайн намагався їх наздогнати як міг та знищити якомога більше ворогів Астардеону, перш ніж вони врятуються від тимчасової дезорієнтації. Треба було вже переміщуватись на борт «Галітрана», на якому четвертий стрілецький батальйон ось-ось мав закінчити обходити звалище підбитих кораблів противника та вийти на лінію обстрілу прибережних укріплень піратів. Вже щось про волав про берег дозорний з марсу та махав сигнальними прапорцями. Але Картарайн все продовжував на останок висліджувати ворогів та гасити їх життя своїми пострілами. Він прагнув знищити якомога більше піратів на славу Клеона Великого, в ім’я  Трону та Закону, як робив це в усіх минулих сутичках, звідки їх виніс цей шрам. А ще прагнув зробити так, аби ніякий не вірний Сонцеликому більш не забирав вірних його людей задарма. Як тих, чиї тіла він бачив, коли вони пливли до цього рубежу. Потоплених, посічених та покоцаних, рудих, блондинів та чорнявих, як того молодика з розматованим вухом і застиглим виразом смерті на обличчі.

  • Товься – гучно гаркнув один з гномських артилеристів на носі «Галітрана». І луною йому завторив артилерист на сусідньому судні. Луна ця прокотилася усіма закутками в середині Картарайна та нарешті дала йому стимул зсунутись з місця. Стрілок лише обрав останню жертву – пірата, що бовтався в обіймах з дошкою трохи позаду за ходом корабля та достатньо далеко ліворуч. Пірат лежав непорушно, немов удаючи труп, але за деякими його хитаннями Плеліл помітив ілюзію цього і знав тепер, що ворог живий. Примруження, натягування стріли, завмирання.
  • Цілься – в цей же час пролунало від гнома після чергових окликів дозорного. І тоді ж стріла Плеліла полетіла прямо у голови жертви. Пірат розкинув руки, розірвався з рятівною дощечкою та мертвяком кинувся на спину.
  • Вогонь, – рявкнув гном, і ядро з гармати теж полетіло нести смерть ворогам Астрардеону. Ціль була уражена і Плеліл з бойовим запалом полетів на нову позицію на ніс корабля.

  • Бачу ще, капітане, бовтається на дошці по правому борту, рівно на іст, тільки махає якось незрозуміло. А он ще один, навіть ближче до нас, плаває на діжці поруч з прапором, трохи південніше. А, і ще троє, плавають з мачтою, десь між ними але трохи далі на іст.
  • Прийнято, дозорний, – гукнув капітан у відповідь, – Рентер, Сенк, на шлюпку, швидше, швидше, зібрати всіх за вказаними орієнтирами та інших, кого побачите у зоні досяжності. Лейтенант Сенк, за старшого. Лорде, відправте від вас трьох, як і на інші.
  • Немає проблеми, пане Есхейн. Агов, Бломтен, Монрік, Ронатін. Швидко на шлюпку, поступаєте у розпорядження пана Сенка.
  • Є, лорде,-  відгукнулися матроси та солдати до своїх командирів. Шлюпка була спущена. Сіли на весла і Геррік Сенк почав віддавати накази.

Спочатку кинулися до відважного з прапором. Шлюпка летіла хвилями як могла. ЇЇ рідний тарценон «Ловець вітрів» рушав все швидше, крайнім в одному з передостанніх рядів строю. Його вітрила, як і потрібно за назвою схоплювали більше вітру та надувались все сильніше. І вояки на шлюпці не могли підвести своїх командирів там, вони мали впоратись і повернутись якомога швидше. Повернутись, аби всім разом втекти від двох ворогів, першого найстрашнішого, бурі, яка знову чорною, пронизаною блискавками стіною напирала на них з-за обрію. І через яку дали загальний наказ до наступу, хоча стрій кораблів ворога, підпертих прямо до берега, ось-ось мав зламатися і дати висадити десант до вже побитих обстрілом берегових укріплень. Ну і самого цього ворога, який почувши відступ, немов недобитий вогняний гад, почав плюватися снарядами у кораблів Астардеона на маневрі відступу з новою силою.

Між тим шлюпка, лавіруючи серед безкінечності уламків, підбиралася до вказаних місць все ближче. Між уламками часто траплялося ще інше, що вводило човен та його пасажирів у шок та іноді заторможувало розмах весел. Грізний голос Герріка Сенка не давав солдатам тонути поглядом у жахливому видовищі. Це були трупи. Хвилі трупів. Частіше, на щастя, піратські,  і значно рідше астардеонські. Люди, гобліни, орки. З розсіченими обличчями, з цілими обличчями, з усіма кінцівками, без кінцівок, без обладунків або в легких обладунках, руді, блондини, чорняві. Кінцівки трупів, частини трупів. Як оця білолиця голова зі щокою, розірваною шрамом, і розшматованою по шию, неначе її відірвало тим самим вибухом. Начебто славний син Астардеону, порятуй Сонцеликий його дух. Крізь шум бурі, що насувалася, та битви, що закінчувалась, стало чутно крики солдат, що боролися зі смертельними обіймами води. В основному вони доносилися з тих місць, на які вказав дозорний, або з подалі, куди рятівники пливти не встигли б. Але, але що це? Неначе море вивергнуло слабкий крик про допомогу, потім «В ім’я Трону та Закону», потім ще раз, і так декілька разів почергово. Сенк прислухався і придивився. Що і хто серед моря уламків та трупів міг викидати такі поклики? Погляд Герріка прикував предмет, який лише один міг приховувати розгадку цього питання.

  • Курс на он ту шлюпку хлопці, – гукнув він, – і панове солдати, якщо там хтось буде, я сподіваюсь, порядок дій при порятунку ні з чиєї порожньої голови не вимело вітрами довгого плавання.
  • Є, пане, – відбили два зі знаками розрізнення солдати і один сержант.

Вони без слів відібрались до шлюпки. Голос вигукнув останній раз та зачаївся, немов в очікуванні свого порятунку.

  • Хто, під шлюпкою, доповісти, швидше, – гикнув Сенк.
  • О, хвала Сонцеликому та нашому монарху, свої, – відповів змучений голос, – тут солдати другого кавалерійського батальйону Еланер Кірлін та Нолен Чван. Допоможіть швидше, я вже не можу тримати Чвана на воді.

Рятівники швидко перегорнули човен та витягнули двох без сумнівів своїх побратимів, одного радісного, з доволі довгим для кавалерії русявим волоссям, іншого несвідомого шатена. Обличчя йог трохи змахувало на рурістанське, Геррік вже їх представників побачив на своєму віці, певно зі східних губерній. Порятований з натхненням почав розповідати їх історію, як їх корабель «Марріан Крен» підбили, вони встигли вскочити в човен в п’ятьох, скинули важкі обладунки відпливаючи. Потім попали вже по човну та продірявили його. Врятуватись встигли тільки вони двоє, і то Чван втратив свідомість, Кірлін тримав його, ухопившись за дошки для сидіння перегорнутого човна. А як почув розмови мункалорською, то в надії, що це нарешті свої, почав кликати на допомогу. А потім причаївся, коли розмови на човні притихли. Щось розмови цього Кірліна не шибко логічні, чого б це покидати корабель на човнах, якщо в ньому лише пробоїна? Ну то нехай уповноважені особи перевіряють, у Герріка і так турбот вистачає. От би подолати їх всі одним махом та повернутися нарешті додому, до рідних з багатою виплатою за плечима. Нехай буде проклята ця буря, як віддаляє їх перемогу над піратами та повернення до рідного Астардеону.

Між тим, човен вже досягав солдата з прапором. Міцний та чорнявий лежав він на чималій бочці, іноді дуже в’яло помахуючи однією рукою та тримаючи прапор-штандарт в іншій. Скляними безучасними очима дірявив він човен, який насувався на нього, немов і несильно хотів порятунку.

  • Слава Трону, – гукнув до нього Сенк, як вони підбралися на достатньо близьку відстань
  • І Закону, – хрипло відповів прапороносець.
  • Ім’я, звання, частина.
  • Уолор Ранірайн, Капітан, ке-кхе, – вояка закашлявся, і здавало. В його голосів пробігла частина печалі, – четвертого стрілецького батальйону з судна «Галітран». Вкинутий вибухом від потрапляння вогневого снаряду противника у гармату при підготовці до пострілу. Дрейфую тут без свідомості.

Сумнівів майже не лишалось, навіть у скептичного Герріка. Підпливаючи до капітана вони змогли розгледіти штандарт у його руках. Над гербом, вишитим у стилістиці Астардеону, красувався вишитий позолотою напис: «В ім’я Трону та Закону». Внизу мала бути назва батальйону, але уся полоса з пафосом слів була відірвана і вціліло лише число «4» з краю. Мертва цифра без життя…

Капітан майже нічого більше не розповів, тільки щось невиразне та попросив допомогти йому зняти важкі, пропитані водою обладунки. Якщо б не  порожня діжка під ним, він бив втопився одразу. Як він неї потрапив було невідомо. Підібрали трьох з мачти, вони теж виявилися з «Галітрана», тільки матроси. Це пожвавило капітана і він почав розпитувати врятованих. Але чим більше дізнавався про загиблих та трагічні подробиці гибелі славного корабля, тим більше знову ставав мовчазним. Човен вже був перевантажений, і гребці втомилися, трьох з них взялися замінити матроси з мачти. Залишалося забрати того з дошки та плисти назад. Тим більше з корабля махали, що всі інші човни вже повернулися та просили поквапитися, ну настільки зрозумів сигнали прапорцями Сенк за своїм знанням цієї справи. Пловець на дошці щось вигукнув дуже з далеку, але зовсім потух та затих, коли човен наблизився.

  • Слава Трону- вигукнув Геррік Сенк.
  • І закону, – задушливо і якось дуже не чітко відгукнувся дощечник.
  • Ім’я, звання, частина.
  • Кхи, кхи, я з корабля «Галітран», рятуйте, побратими, – видавив вояка та замовк.
  • Ім’я, звання, частина, – повторив за стандартом Сенк, але його співрозмовник не відгукався.
  • Дуже підозріло, панове матроси та солдати. Маємо покинути його за уставом. – звернувся Сенк до пасажирів свого корабля.
  • Пане Сенк, а якщо він знепритомнів, як і Чван, якщо ми зараз кинемо живу людину короля Клеона. Невже заради порятунку своїх відданих слуг, його монаршість не дозволяє обходити устав.
  • Якщо б устав постійно обходили, ви б досі бовтались під човном, пане Кірлін. Воля Клеона І, принаймі для нас простих вояк, слідувати уставу. Але у виключеннях обходити лише окремі його положення, якщо дозволяє сам устав, як для цього пункту. – відчеканив Геррік та звернувся до веслових. – Давайте швидко, хлопці, перевіримо цього плавуна, та вітром до корабля, а то не доженемо. І всю зброю, що є напоготові.

Вжух, вжух  веслами і човен був вже біля дошки. Геррік повторив запит ще раз, відповіді не було, він тицьнув у вояку веслом, той не реагував та не відривав обличчя від дошки.

  • Ну, все, панове, давайте на весла швидко-швидко, – аж тут помітив, що Кірлін перехилився через борт та потягнувся до плавуна. А той миттю підірвався, блеснув ножем та розірвав повітря над морем якимось вигуком на саракеші.

За мить піратський пес вже хитався на хвилях зі стрілою Ронатіна у голові, забарвлюючи воду кров’ю. І в цю мить, мить польоту стріли, Геррік Сенк привалив собою Кірліна й Бломтена та хитнув човен. Лейтенант оглянувся довкола, всі були цілі. Окрім нього, піратський ніж стирчав з його горла. Одразу змахнули весла та хвилею перегорнули дошку, на якій бовталась підступна тварюка. Останнім, що встиг чітко побачити Геррік Сенк були великі, виписані там букви: «Галітран». Потім він провалився на дно човна і бачив вже тільки якісь марення облич побратимів, особливо Кірліна, який за наче вибачався, скиглив і мочив його обличчя скупими чоловічими сльозами. Останнє, що встиг  чітко встиг почути Геррік Сенк були слова Уолора Ранірайна:

  • Якщо хоч одна дощечка цього славного корабля носила піратську мерзоту, то добре, що «Галітран» затонув назавжди.

Частина

  • Отже, лорде головнокомандуючий, слова пана головного секретаря тільки підтверджують мої доводи. Близько сотні людей та один знищений корабель та два ушкоджених, це ж невелика жертва в ім’я такої славної  на славу Трону та Закону. За кораблями втрата менша, ні навіть у наший перший морський бій. Якби не ця буря, були б перемога і берег наші, але приходиться виконувати волю Всетекуючої та Сонцеликого. Це ж точно не воля піратських магів, цей міф ми вже зруйнували.
  • Але не за людьми лорде адмірал. І ще за якими людьми, чотири з шістьох гномських спеціалістів, включаючи головного їх майстра  на «Галітрані», мертві або зникли. – сухо відбив Татвік, неначе Оффіон ( який тим часом з вогником ухвалення в очах дивився на Угельвіана). – На додаток втрачено безцінне майно, про яке мовив пан Віведен, якщо ви це слухали. Тож я повторю: гармата з усіма комплектуючими та майже усі суміші з «Галітрана». Багато у вас таких спеціалістів та майна, аби ними розкидуватись? Та ще й в обмін на відступ?
  • Хоч ви і призначені головнокомандуючими усією експедицією, лорде Татвік, я думав, у вас достатньо розсудливості та почуття честі, аби довіряти думці рівного за званням навіть в екстремальних ситуація. І раніше так і було, а тепер не знаю, яка тропічна напасть на вас напала. За відступ я вже все сказав. Сонцеликий не відступиться з нашої сторони та прокладе дорогу, аби ми здійснили рішучу атаку. І у день остаточного наступу буде нам гарна погода, повірте. А на «Галітрані» то була нещасна випадковість, і ви Татвік, лорде Татвік, це знаєте. І усі відповідальні особи, від командуючого першою лінією до матросів, що вижили, вам це підтвердять. І кожен з шановних лордів, що тут присутні, може у цьому затвердитись, звіти з їх словами лежать прямо перед вами, можливо ви навіть встигли ознайомитися. А ви, лорде головнокомандуючий вже можете підтвердити правдивість деяких з них, що чули власними вухами від таких з цих осіб, з якими зустрічалися. Скільки разів і я, і ви, і лорд Тіглік, і навіть лорд Терріан раніше допитувались за можливість ставити гармати в середину, аби з прорізей борту висувалось лише дуло для атаки. Але ви ж знаєте, що для наших гномських побратимів це поки неможливо, дуже небезпечно, кажуть вони. Від залишкових іскор при пострілі може виникнути велика пожежа, кажуть вони, навіть пристроїв з гномським вогнем забороняють так ставити. От і наказались, в бою при Дерлік-Тоу такий випадок теж був, якщо пам’ятаєте. І за таких випадково нещасних подій, ви, лорде головнокомандуючий, ставили свою поведінку по іншому, що ж змінилось.
  • Змінилось те, лорде адмірал, що ми більше не у кордонів Астардеону. І ніхто нам швидко не підвезе нових гармат, спеціалістів. І ніхто швидко не відносить кораблі, навіть герцогу Вейту сюди їх доставити не під силу. Наскільки я знаю, з п’ятьох пошкоджених у минулих битвах кораблів, один і досі не відновили, вже не кажучи про сьогоднішні два. І вже тим більше ніхто не доставить нам сюди підкріплень. – Жаль, що Татвік не може кинути Лізіандріну причину, чому це лорд адмірал так не хвилюється за цю вбиту сотню людей, як за Монміріана та маленьку купку його підлеглих. Певно тому, що вони з усією своєю відданістю та відвагою не найвірніші та найхоробріші воїни Клеона І Великого, яких він в загалі чи знав. – Але в одному ви, лорде Лізіандрін, дійсно праві. Ці непередбачувані випадковості вже починають набридати. Ми маємо активізувати усю майстерність та обійти не лише піратську передбачуваність, але й їх. Лорде, Оффіон, що там з погодною службою, за їх прогнозами бурі ж не мало бути.
  • Лорде головнокомандуючий, вирок їм вже зроблено. – сухо, але з певним задоволенням, що Татвік сьогодні грався з його стилем, відповів віце-командуючий. – Тепер вони працюють ще більше та збирають нові ознаки зміни погоди, які помічають у цих краях. Але ж ви знаєте, скільки наших старань туди не вкладено, ефективність їх не вкрай зростає. Тож треба працювати ще напруженіше і результат точно буде, як у всіх наполегливих службовців Клеона Великого. І південний форт на острові таки повністю зачищено від піратів за рахунок відтиснення кораблів піратів від берегу. Наскільки я знаю, у плані був варіант розмістити там артилерію. Тож моя пропозиція розмістити там одну-дві середніх гармати. До Бердан-Ела та його укріплень вони звісно не дістануть. Але прикрити наш флот при наступних вилазках точно зможуть, і там їх ворожі снаряди не візьмуть.
  • Повністю погоджуюсь, з пропозицією, лорд Оффіон. Чи є у когось з шановних членів ради заперечення з даного питання. Бачу, що немає. З приводу погоди є пропозиція від мене. Нехай спеціалісти з цього питання зустрінуться з нашим дорогим паном Даліоном, можливо він зможе їм допомогти. Ваша думка, лорде віце-командуючий?
  •  Підтверджую, – вимовив Оффіон своїм звичайним сухим тоном, вже без усякого ентузіазму,  як на початку. Видно було, що пропозиція Татвіка йому не сподобалась, але він не міг оперативно знайти приводу спробувати  її відхилити.
  • От і чудово, лорде Оффіон, тоді дасте їм відповідний наказ. І, лорде Лізіандрін, я спробую ще раз поговорити з паном Фаерті з приводу нашої проблеми з гарматами. – головнокомандуючий живо повернувся до адмірала. – Можливо, у наших партнерів-гномів є хоч якісь ідеї, як змінити ситуацію з гарматами, і чи можливо дістати матеріали для цього у цій глушині.
  • Добре, лорде Татвік. Ну, навіть якщо з цим зробити нічого не вдасться, навіть із загрозами втрат від таких нещасних випадків такі передбачливі професіонали як ми обов’язково доб’ємося перемоги як найскоріше. І простори Бердан-Ела та стіни Гізер-ет-Ера впадуть перед нами вже скоро в ім’я Трону та Закону. До речі, лорде Татвік, – продовжив Колліас після переведення дихання, хоча Угельвіан і хотів перебити його, аби не слухати нових пафосних закликів майже без сенса справи. – Як вже було сказано, це на жаль не перемога, але бій вийшов шедевральним. І хочеться особливо відзначити тих, хто зробив його таким у частинах. Контр-адмірал, Раймодіе Саренон, який як вам відомо, очолював першу лінію атаки обхідного маневра з успіхом, який як би не буря вилився в успіх остаточний. Вже тільки силами першої лінії він достатньо припер стрій ворожих кораблів до берега. А, ну так, і співавтор маневру і той, хто мав очолювати третю лінію атаки, віце-адмірал Кірлін – кинув Лізіандріан менш жваво у бік віце-адмірала.
  • Дякую за інформацію, лорд адмірал. – і до чого тут цей Саренон. Татвік не міг зрозуміти. Зате він піймав у словесах Лізіандріна хоч одне важливе слово, «передбачливими». І одразу розплів нить роздумів у свідомості. – Є одна пропозиція для усіх шановних членів ради. Провести особливо детальне складення плану подальших військових дій. Можливо навіть з урахування погоди та нещасних випадків. Ми, панове, не здатні, передбачити все, бо невідомі нам усі задуми Сонцеликого. Але, не можу не погодитись з адміралом, ми безумовно здатні на багато що у цьому напрямку. Тож принаймні спробуємо, бо маяк Реч-ат-Гізер має дійсно пасти перед нами як найскоріше, аби ненависні пірати як найскорше були розгромлені, а ми перестали нести втрати на полі бою. Пропоную точно лишитись зі мною лорду Лізіандріну, лорду Оффіону та лорду Тігліку. Рекомендую залишитись і лорду Вівеону та лорду Каладреону, без ваших статистичних здібностей підраховувати кількість наших хоробрих бійців та  ресурсів для імовірних ходів битви буде значно важчим. Отож, шановні лорди, що скажете? Чи є у когось заперечення, але перед початком.

Члени ради. Всі одностайно висловились «За». Але перш ніж почалось обговорення плану, Летвайт Тіглік вийшов з вирію роздумів, в якому був навіть за голосування, та різко відчеканив:

  • «Галітран», мій план наступу, частково моя провина, надто не маневрене просування ліній. Цього більше не допущу. З приводу гармати, є одна пропозиція, яку маю на думці ще з попередніх випадків. Короб над гарматою, прямо на палубі з не палаючих матеріалів, з металу.

Примітки

*1 Седон Керк — (полководець і військовий мислитель давності, полукровка, засновник Герцогства Кайнен. В далеку давнину прагнув об’єднати Герідорські землі, завойовуючи уділ за уділом. При спробі захопити Священний дім ельфів його військо було розгромлене, потрапивши у страшезну бурю, а сам Седон втратив ногу та ледь не загинув. Сприйняв це як знак звище і припинив завоювання, доправивши на завойованих землях мирно. На страрості написав книгу про військове мистецтво «Шлях перемоги», яка частково дійшла до часів Татвіка.

*2,3 тарценон, кардаброн — парусні кораблі типової побудови для для Високої епохи за мункаларським літочисленням.

Олексій Ткаченко