Олексій Ткаченко: До війни – блеф, а після?

Все, що я обгрунтовував про мирну риторику нинішньої влади України за 2 дні до війни, обгрунтую і зараз. Обгрунтую, що високоймовірно все, що здається зрадою у цій риториці, – блеф, аби здобути більшу перемогу. Як виявились блефом слова Президента за 2 дні до війни, що він відданий дипломатичному і мирному шляху і буде іти тільким ним. Чудово, що реалізувався варіант з мого прогнозу: “Якщо Зеленський в разі військового вторгнення росії відкине заяви про мир, як блеф, що вже вигідно відіграв для України, чудово, тоді українці будуть протистояти цьому вторгненню разом з Президентом”. Як ми побачили 24 лютого, хоча з деякими прорахунками, але нинішня влада була готова для захисту України військовим шляхом. Готова достатньо, аби разом з тотальним спротивом українців (до якого долучився і я, як обіцяв) зупинити московську навалу! Зупинити, сдавши лише приблизно 40% територій (включно з втраченим у 2014). І почати успішно контратакувати! Але, як я обгрунтовував до війни, на жаль “скільки б окремі браві українці не казали, що зараз в прямій військовій сутичці з РФ ми повішаємо правор України над Кремлем, реалістично ми не зробимо це навіть над Севастополем”. Не зробимо без нинішньої підтримки нас проти росії безлічі інших держав та її зростання.
А яка риторика більше мотивує інші держави на таку підтримку? Риторика боротьби перш за все за наші національні інтереси без компромісів в стилі Черчилля на початку Другої світової? Як націоналіст я підтримую таку риторику в цілому. Але як реаліст я вважаю, що така риторика не доцільна для українців в даній ситуації. Україна нині – не одна з найвпливовіших та найбільших держав світу з національними інтересами, переплетеними з інтересами безлічі залежних та незалежних держав, як Британська імперія. Пов’язаність наших національних інтересів з іншими у світі зросла з 2014, але все ще вузька. Тому наша апеляція перш за все до них не мотивує безліч держав та людей нас підтримати. А лише декілька держав, впевнено вкажу Польщу, держави Балтії, Румунію, Словаччину, Великобританію, Японію. Навіть США не вкажу. І населення ряду інших держав, яке поступово стимулює свою владу нас підтримати або підтримає нас без неї. Тож доцільно першочергово апелювати до питань, що ширше пов’язують нас зі світом. До загроз усьому людству від нападу росії на нас: загроз захисту прав людини, структурі міжнародних організацій, ядерній безпеці. І звісно до методів вирішення таких проблем: тиску на порушника в результаті взаємодії безлічі держав та міжнародних структур світу. В тому числі й шляхом перемовин, а не лише однобічної боротьби. Ця апеляція вже дала нам підтримку більшості держав Європи, Азії та Океанії. Навіть настільки не пов’язаних з національними інтересами України, як Федеративні Штати Мікронезії. І може дати ще більшу підтримку, якщо використовувати її далі. Підтримку проти росії, що поки підриваємо її на фронті, ефективно підточує її більше. І уможливлює більші перемоги нам на фронті, виграє нам більше часу для них, більше затягуючи росію у протистояння не тільки з українцями, а й з усім світом. Особливо на фоні постійних порушень домовленностей в ім’я людства самою росією, що ще більше обертають людство проти неї.

Безумовно, що нашій владі недоцільно відкидати при цьому риторику захисту національних інтересів українців повністю. Недоцільно, якщо не хоче втратити підтримку більшості з них та мотивованість разом з нею бити москалів. Але, як і з блефом до війни, блеф про перемовини під час війни має будуватись нашою владою так, аби ніхто, окрім неї, не розкрив, що це блеф. Інакше ефективності з нього не буде. І москальський ворог, і міжнародна спільнота, і українці. Адже, на жаль, не можливо казати ворогу і міжнародній спільноті перше з апеляцією до людства, а українцям друге, апелюючи до національних інтересів та заперечуючи перше. Адже ворог та міжнародна спільнота моніторять і перше і друге. І розкриють, що перше – блеф, якщо перше сильно суперечить другому. Тоді зусилля на успішне використання блефу стануть марними.

Але як і до війни щодо риторики влади про перемовини перед нами, українцями питання: як розпізнати чи це блеф чи зрада? Відповідь: як і до війни, за справами а не словами. 1. Поки слова нашої влади про перемовини на основі взаємопорозуміння з росією залишаються словами. 2. Поки ці слова комбінуються словами про боротьбу за національні інтереси українців. 3. Поки поруч з цими словами основні дії влади спрямовані на перемогу інтересів українців та підтримку дій українців поза владою задля неї. Поки 1, 2, 3 – слова влади про перемовини не зрада, а блеф, вигравач часу й міжнародної підтримки для більш успішного досягнення перемоги. Влада і так йде на ризик, демонструючи, що не зраджує українців словами на перемовинах. Ризик, бо окремими з цих демонстрацій влада ризикує розкрити, що перемовини – блеф. Як Зеленський. Коли українська делегація на перемовинах схвалює заяви росії про відведення військ, а він заявляє до українців: “ніби російське військове відомство вирішило скоротити військові дії на київському і чернігівському напрямках. Так можна сказати і про Чорнобаївку, ніби російська авіація вирішила менше літати, а російська авіація менше їздити”.

Або Арестович, коли каже: “Переговоры – это своя, отдельная тема. … Где-нибудь переговорная и военная линия сойдутся, и это будет победа Украины. … Переговоры никак не замедлят войну и не отменят. Путин проигрывает переговоры, потому, что проигрывает на поле боя”.

І риторика про мир заради людства стане зрадою, тільки якщо втілиться в конкретній дії. Наприклад, у таких, що Зеленський намагався здійснити на початку каденції, як у підтримці на державних посадах осіб з діяльністю задля капітуляції перед росією, як Фокіна та Сівохо. Або у прописаній за крок до підписання мирній угоді. Угоді, якою задля взаємопорозуміння людства і росії в його межах передбачатимуться жертви інтересів українців. Поки подібного нема я, не дивлячись на критичне ставлення до нинішньої влади України, підтримую її боротьбу! Боротьбу двома лініями: боєм на фронті та блефом в дипломатії. Проти москалів, які хочуть попрати наші інтереси! Якщо подібне з’явиться, то це поставить владу не на шлях блефу, а на шлях зради. І я спрямую боротьбу, і проти москалів, і проти нашої влади, що однаково попруть інтереси мене в Україні.

Це обгрунтовано відповідне моїм інтересам. І я намагаюсь донести це як відповідне інтересам українців. Однак, українці, зараз вкотре доводять свою спроможність залізно визначати відповідне своїм інтересам і боротись за це! Зваживши пропозиції і дії будь-кого, і влади в тому числі. І здійснюючи неймовірний, озброєний спротив діям, які суперечать їх інтересам. Вірю, що це розглядається нашою владою як додатковий стимул залишити свої заклики до миру черговим засобом досягнення перемоги українців. А не засобом їх зради, за що українці обернуть зброю не тільки проти москалів, але і проти влади.