Сергій Чаплигін: Людина й культура

Людина невідділльна від своєї культури, невідділльна від середовища й спадщини, які сформувалися цією культурою. Шарль Морас казав, що людина народжується перш за все як спадкоємець чогось.

Ален де Бенуа пише, що людина живе не на Марсі або Сиріусі, вона народжена з певною спадщиною, яку може прийняти, або відкинути, але нічого не може зробити з тим, ким вона є.

Ця спадковість передбачає наявність певної шкали цінностей і, відтак, ціннісних суджень: тому не можна зробити однаковий висновок про одне і те ж судження, що народилися в різних культурах.

З цього спостереження виникає необхідність визначити цінності нашої власної культури. В епоху розгубленості, якою є сьогодення, цей вибір полягає саме в розпізнанні власної спадщини.

Щоб з’ясувати, що належить нам в цьому «караван-сараї» цінностей, котрі сьогодні змішуються й зливаються, необхідно застосувати генетичний підхід, тобто простежити генеалогію цінностей (дивитись питання, які ставив Ніцше: Хто ввів конкретну цінність? За яких обставин? Навіщо? Якими є конкретні результати її застосування?).

Це і є причина зацікавленості до нашого найвіддаленішого минулого – чим більш довгострокову перспективу ми маємо, тим більше у нас шансів визначити, що є автохтонним, а що чужим в нашій історичній спадщині.

Сьогодення – це не крапка, але перехрестя: кожен справжній момент актуалізує сукупність минулого та надає потенції сукупності майбутнього.

Існує тривимірність історичного часу. Питання про те, чи можемо ми «оживити минуле», відпадає саме по собі – «минуле-що-задумане-як-минуле», завжди присутнє в сьогоденні це одна з перспектив, за допомогою якої людина може формувати проекти та творити власну долю.

Сергій Чаплигін