Олексій Ткаченко: Чого від СРСР не позбулась Україна?

Начебто всі українські політики на фото - з ворожих таборів. Але насправді - вони з одного табору, який спільно і так дружньо як на фото грабував Україну та українців. Чому - дізнайтесь у матеріалі нижче.

Прихильники СРСР часто закидають: «Україна позбулась усіх складових управлінської системи СРСР, залишила собі всі його здобутки й що отримала в результаті? Не примноження здобутків, а навпаки розтрикання. А це доводить перевагу радянської системи управління над нинішньою й дурість її заміни». Пропоную вам гідну відповідь на ці закиди.

Україна не позбулась всіх складових управлінської системи СРСР. Вона не позбулась найголовнішої – організованої групи осіб, які СРСР й управляли. Представників номенклатури керуючої партії радянської держави, в СРСР – КПРС. 4 перших Президент України були такими. Більшість членів ряду урядів України, наприклад, уряду Звягільського-Масола у 1993-1995 роках були такими. Більшість осіб при владі до 2014 року були такими – скоріше за все я не помилюсь, якщо скажу й останнє. Номенклатура – це організована група, члени якої володіють повною владою у певній державі абсолютно безконтрольно від іншого населення держави. Це й є «партія нового типу», яку обґрунтував і створив Ленін, стрижень радянського ладу. А там, де відсутній будь-який контроль зі сторони над владою в руках певних осіб – невідворотно з’являються зловживання цією владою. Адже, коли нема контролю й потенціалу санкцій за зловживання, нема жодного реалістичного стимулу не зловживати владою у власних інтересах. І ніякі абстракції цим стимулом бути не можуть. Таким стимулом може бути хіба покара згори, однак, окремих осіб згори легко стимулювати долучитись до зловживання владою над масами поза владою – багатств на всіх в результаті вистачить. Саме це і визначає представника номенклатури. А зовсім не те, чи називає він себе комуністом чи ні. Як в загалі когось можна обґрунтовано визначати номенклатурником чи будь-ким просто за словами! За нескінченною змінною і розмінною монетою політичних баталій, де сьогодні одні заявляють, що вони комуністи, завтра ліберали, післязавтра – консерватори. І що вони реально такими стають через просто слова, а не через міцніші речі? Такий підхід для досліджень то безпідставний, не те, що для визначення політики цілих держав!

4 перших Президенти України, такі різні, але усі – номенклатурники

І щоб там не казали, номенклатурники, але і після розпаду радянських держав та їх керуючих партій вони залишились раніше членами організації, націленої на отримання вигоди для своїх членів шляхом уярмлення і паразитування на населенні держави поза організацією. Безумовно серед них були винятки. Особи, які або не зловживали безконтрольними повноваженнями, маючи їх. Або після розпаду СРСР щиро розкаялись у подібних зловживаннях перед співвітчизниками та стали на їх бік. Або і те, і те разом. Безумовно не заперечую не тільки знайомство з такими людьми-винятками, з якими поза політикою співпрацюю і зараз, і деякі з яких можливо навіть читають це. Але й кровний зв’язок. Наприклад, щодо мого дідуся, голови партійної ланки на шахті, який ніколи не зловживав своїми повноваженнями й махав граблями на колгоспних роботах поруч з іншими, що для голови партійної ланки вважалось нонсенсом. Однак не маючи жодних претензій до представників цих винятків проголошую – це всього лиш винятки. З них безпідставно виводити загальні закономірність і порядок. А закономірність така, що людина, маючи перед собою не відділену зовнішніми перешкодами золоту жилу в більшості випадків не буде утримувати себе від її вичерпування лише через мантри, що ця жила – чужа. Не в її це інтересах. І для такої більшості окремі винятки не те, що не будуть перешкодою. Але її представники спробують схилити ці винятки на свою сторону, аби її далі черпати з жили без обмежень. Схилити, використовуючи зв’язаність в одній організації. Де переконанням, а де і примусом, наприклад, через погрози викинути схований в межах організації компромат про минулі антинародні справи щодо тих, хто покаявся і став з народом.

І що зробила ця номенклатура в Україні? Стала розбудовувати благу та демократичну державу для іншого населення тільки тому, що обіцяла це на словах. Ну, дуже реалістично в це вірити. Номенклатура продовжила стару справу – паразитування на нас, населенні поза її межами. Не дивлячись, на свою роздробленість на різні політичні табори на словах. Наочний приклад – що зробив Ющенко у 2006 під час парламентської кризи 2006? В жодному разі не домовлявся з колишніми номенклатурниками – катами українців як їх справжній лідер на словах і знайшов вихід з цієї кризи без цього? Ні, побіг домовлятись з ними і підписав з Універсал єдності нації з Януковичем і Симоненком– прихильниками існування цієї нації хіба в уярмленому під ними стані. Тому що Ющенко на справі сам був колишнім членом КПРС, звиклим до таких справ. І не треба накидувати абстракцій, що іншого виходу з кризи не було, інакше держава б розвалилась. Це не змінить факту, що був, і Ющенко потім ним пішов, коли домовленості з Януковичем не реалізувались. Указ Президента 497/2007 від 5 червня 2007 року – для всіх охочих впевнитись. Просто у Ющенка не було доцільності спочатку вдаватись до цього виходу. Яка доцільність номенклатурнику стояти з українцями проти інших номенклатурників і плодами перемоги ділитись з безліччю українців, якщо можна за звичкою змовитись з обмеженим колом цих номенклатурників щодо викачування плодів з українців, які таким колом значно легше розділити?) Лише коли ця змова не вдалась, прийшлось іти іншим шляхом, аби ці номенклатурники не урвали свої плоди без Ющенка. Звісно, далеко не всі українці бажали миритись з таким знущанням над собою. Однак, через те, що номенклатуру з самого початку допустили до політичного господарювання в незалежній Україні, і вона там пустила корені, викорчувати її було не просто. Тому таке викорчовування перетворилось на постійну боротьбу українців з номенклатурою, перемоги в битвах якої здобували то перші, то друга, але ніхто не міг виграти її в цілому до 2014. В результаті 1991-2014 роках наша держава постійно ослаблювалась від паразитування на ній номенклатури та її боротьби за утримання на цих позиціях. І ослабилась до такого стану, до величезних боргів, повних розпилів армії, золотовалютного запасу, що майже не зникла. І не зникла завдяки надприроднім зусиллям українців.

Підписанти Універсалу національної єдності. Тимошенко не підписала, місце під підпис залишилось порожнім.

З подібної ситуації ослаблення є два виходи. Перший – припинити усіляку боротьбу проти номенклатури й дозволити їй монопольно повернути влади у новій формі, як це зробили в РФ і ряду інших республік на просторах колишнього СРСР. Тоді номенклатура так само буде викачувати з вас соки. Але як боротьба проти неї не буде підривати її стабільності, то і це викачування збереже ознаки зовнішньої стабільності держави й існування її хоч в якійсь формі. Але ця логіка подібна: якщо тебе гвалтують, не чини спротиву і спробуй насолодитись. Якщо хтось хоче пошукати в цьому зовнішньо стабільному, але внутрішньо огидному стані насолоду – робіть це з номенклатурниками приватно. В інтересах в моїх і в більшості українців це не було. А був другий шлях – усунути від себе насильника і не дати йому підібратись до себе. Це шлях ряду держав Східної Європи, люстрація. В тому числі й країн Балтії, які завдяки ньому вирвались з дна на теренах СРСР, куди затягувала нові держави колишня номенклатура СРСР. Шлях недовіри, що колишні свавільники перестануть ними бути, просто на словах заявивши, що вони – не такі. Заборони колишнім членам правлячих партій радянських устроїв незалежно від їх політичних заяв займати державні й політичні посади. На тимчасовий термін від падіння радянського ладу достатній, аби там збудувати державу, що стрімко розвивається і демократизується. І люстрація як шлях саме демократичний! Номенклатура може розказувати про недемократичність люстрації що завгодно! Але міжнародні правові інституції як Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнали її демократичною, якщо вона проводиться за певними стандартами! В них то є авторитет і повноваження у сфері на відміну від колишніх посіпак антидемократичних радянських режимів. Люстрація була проведена в 11 державах і визнана тими ж міжнародними правовими інституціями не демократичною лише там, де вона як раз порушувала її загальні стандарти. Частково в Угорщині, в Північній Македонії. І в Україні після 2014, в тому числі через те, що окремі номенклатурники, аби залишитись при владі, навіть коли українці нарешті набрались сил їх випхати звідти, просунули винятки в нашій люстрації, що було з однією з підстав ЄСПЛ визнати її не процедурою за рівним для всіх правом, а за привілеями для окремих осіб, а отже неправовою. В інших же державах люстрація була визнана демократичною! І коли окремі номенклатурники цих держав звертались до ЄСПЛ з позовами на порушення своїх прав з їх боку, ЄСПЛ проголошував, що ніякого порушення в цьому немає, вони люстровані абсолютно в правовому порядку, який самі підривали. І люстрація як шлях заборони обіймати лише політичні посади. На посади в інших сферах, наприклад, науки, вона не поширюється, це вже визнано як недемократично як раз у випадку Угорщини. І люстрація як шлях, в результаті якого такі держави як держави Балтії, Польща, Чехія і т. д. зумовлюють розвиток і демократію для своїх громадян. І люстрація як шлях, який не несе дефіцит управлінських кадрів держави, щоб там ці кадри не запевняли. Вона несе очищення управління держави від злочинних щодо цієї держави та її населення кадрів, на місце яких з цього населення завжди знайдуться ближчі та ефективніші для нього кадри, як це за фактами відбулось у державах з проведеною люстрацією. Наша держава, де вона проведена в півміри, не зумовлює майже нічого. А РФ, де вона в загалі не була проведена, зумовлює лише затріщини та хрін без солі.

Багато українських політиків люблять порівнювати Україну із західними сусідами, наприклад, з Польщею. І пропонувати різні практики звідти, аби нам досягти успіху подібно полякам. Але при цьому вони часто замовчують головну причину цього успіху. В сусідніх із заходу державах громадяни випхали з державного управління, причому демократично, колишніх номенклатурників, не давши їм продовжити улюблену справу – уярмити громадян та розпилити державу. В Україні багато з нас ще досі ведуться на облизування колишніх номенклатурників в політиці, ряд з яких досі сидить у Верховній Раді та владі. Причому облизування в тому числі з боку деяких політиків, які розповідають про успіх Польщі. Під проводом таких ніколи ми успіху не доб’ємось! А успіху можна було б добитись під проводом політиків, які безкомпромісно по відношенні до номенклатури були зорієнтовані пліч-о-пліч з іншими співвітчизниками та підконтрольно їм усунути номенклатуру з політики, демократично покаравши за десятиліття злочинів і не давши можливості ці злочини продовжити. Як це зробили організатори люстрації в Польщі, Чехії й так далі.

Звісно шанс блага від люстрації для нас вже втрачений, повернути його чи реалізувати зараз – неможливо…. Нині потрібні інші шляхи блага для нас і держави.  Однак, ми, українці, маємо шанс принаймні прояснити для себе його втрату як минулу причину нашої теперішньої скрути. І на цій основі збудувати своєї успішне майбутнє! І більше не дати шансу в його нас вкрасти номенклатурникам, їх нащадкам та посіпакам і тих, і тих в нашій політиці. Під проводом таких ми, українці, лише пройдемо ще 30 років руїні, а то може і зайдемо назад в ярмо…

Моє дослідження люстрації з фактами щодо неї як демократичної процедури та причини успіху пострадянських держав.

Мій матеріал про те, як номенклатура СРСР трансформувала його у 1980-ті заради продовження ласнго панування у новому форматі, а аж ніяк задля демократії і блага народу.

Олексій Ткаченко