Олексій Ткаченко: Блеф чи державна зрада?

Багато українців незадоволені словами Президента Зеленського з нічного звернення: “Ми віддані мирному і дипломатичному шляху і будемо іти ним і тільки ним”. Чисельність військ ворога збільшується в одному з регіонів України вже без приховувань, а Президент продовжує говорити про мир. Схоже на пацифізм, яким прикривали знищення українських збройних сил до 2014 року на вигоду купці тодішніх очільників України. І в результаті якого наша держава ледве не була знищена в 2014 році. Безумовно це не вигідно українцям.

Але з моєї позиції так. Це не вигідно українцям, якщо Зеленський дійсно почне це реалізовувати. Якщо це використано лише як засіб, блеф в дипломатичній грі, це цілком вигідно українцям і я це підтримую.

Для того щоб досягнути реально можливого, вигідного успіху в політиці, треба аналізувати її реалії та діяти на основі цього. Скільки б окремі браві українці не казали, що зараз в прямій військовій сутичці з РФ ми повішаємо правор України над Кремлем, реалістично ми не зробимо це навіть над Севастополем. Кількісна перевага РФ з примусовими можливостями вкрай авторитарного режиму над нами надто велика. І навіть окремі якісні переваги здобуті нашими ЗС з 2014 не переважать це. РФ просто закидає нас трупами. І не втратить можливості нас закидати, поки режим РФ суттєво не втратить свого функціонування. Україна змогла б подолати ці гори трупів для перемоги за допомоги військами хоча б окремих держав Заходу. Але це реалістично не в інтересах більшості з них. Навіть Президент обожнюваних з України США відмовився надавати свої війська на допомогу Україні в разі наступу РФ. Що казати про інших.

Тому, якщо наявні ознаки наближення російського наступу на нас, Україні до останнього доцільно пускати РФ пил в очі дипломатією та іншими хитрощами. Виграний же час використовувати для останніх зміцнень наших ЗС. Доцільно і грати роль жертви перед Заходом. Демонструвати державу, яка шла дипломатичним шляхом перед ворогом до кінця, але ворог все одно б’є нас на ньому силою. А тому нам потрібно допомогти перед цим ворогом, який однозначно не визнає дипломатичних зусиль нас. Не визнає й зусиль інших держав заходу, на які почне тиснути після нас. І за виграний від цього час підібрати ще додаткові ключі стимулювання держав Заходу до підтримки нас. Ефективні результати такої гри України перед заходом ми вже бачимо. Великобританія з нашого стриманого союзника проти РФ стала дуже активним, який готовий захищати Україну високо ймовірно аж військовими засобами. А ядерна державна як такий союзник – великий бонус! Деякі держави, що з 2014 коливались різною мірою від підтримки нас проти РФ до не підтримки, як Чехія і навіть Німеччина все ж зараз однозначно підтримали Україну словами і рядом дій.Безумовно, так дипломатично блефуючи, доцільно зберігати реальні карти на руках. Потрібно тримати ЗС України в бойовій готовності до їх застосування, якщо РФ дійде до вторгнення в Україну поза межі вже окупованих територій.

Звідси – ахілесова п’ята цього блефу для всіх українців, коли їх Президент цей блеф використовує. Для успіху блеф має бути нерозкритим усіма, окрім самого гравця. У те, що Президент України дійсно прихильний шляху дипломатії і миру мають вірити усі, окрім самого Президента та його найближчого кола, до моменту, поки доцільність цієї прихильності не зникне за вторгнення РФ. В тому числі й самі українці. Українці, яким Зеленський не може дати сигналу про блеф окремо, приховавшись від постійного спостереження його сигналів РФ та державами Заходу.Але тут для українців ховається величезний ризик. А якщо Зеленський дійсно вдарився у протидержавний пацифізм і налаштований не застосовувати наших ЗС у разі вторгнення РФ? Цього туза в нашій колоді, лише на підкріплення якого засобом блефу збирались інші карти. Тим більше, що підстави вже були. До вересня 2020 Зеленський вже намагався реалізувати ряд кроків на шляху безухильного миру навіть ціною підривних для держави поступок РФ. Масові протести українців та не підтримка у цьому деякими союзниками на Заході стимулювали Зеленського відмовитись від цього шляху як невигідного для України та її себе як її Президента. Але чи звернув він зі шляху пацифізму остаточно і не хитнеться в його бік в критичний момент?Від Зеленського ми не залізно не дізнаємось цього до кінця терміну його повноважень, інакше блеф розкриється (навіть якщо на це натякне хтось з його оточення, без підтвердження Президентом залізною гарантією це не буде). Ми побачили це щодо Порошенка і Мінських угод. В разі реалізації Мінські угоди були загрозою державі Україна та всім її громадянам. Тоді вони б створили державу не контрольованих громадянами України та за наш кошт терористів, лідерів ЛДНР, які використають надані ж нами повноваження та кошти проти нас і нашої держави. Але як засіб дипломатичного блефу, те, що Україна підписала але виконувати не буде, затягувач, Мінські угоди цілком доцільні українцям. Доцільні для затягування часу на вихід з ситуації 2015 року. Коли ми мали ще слабші військові потужності порівняно з РФ і Захід нас підтримував ще менше. 7 років такого часу доцільно використані українцями. Хоча і не досконало через недосконалу роботу обох наших влад з їх підписання, але ми покращили позиції з 2015 року. Зміцнили ЗС та гарантії підтримки України проти РФ від ряду держав Заходу.Проблемою, однак, і тут було те, що до кінця каденції Порошенко ніхто поза його колом точно не знав, чи використовує він Мінські угоди як блеф. Чи прагне втілити, не дивлячись на підрив від цього держави, Президентом якої є. Кроки з такого втілення Порошенко робив у 2014-2017. І вони теж масові викликали мітинги українці, і навіть використання димової шашки у Верховній Раді. А потім у 2018-2019, коли Порошенко фактично став використовувати Мінські угоди як затягувач, не здійснюючи жодних кроків для їх реальної реалізації, все одно було багато критики від українців за їх підписання юридично. Все це доцільне для українців обурення, яке я цілком підтримую. Лише 12 лютого 2020, коли блеф щодо Мінська з вуст Порошенка втратив доцільність через втрату повноважень у сфері, він і то тільки натякнув на цей блеф. Заявив, що “ніколи не ідеалізував і не ідеалізую Мінськ. Головне, що дали Україні Мінські угоди, – це дорогоцінний час”.

Що ж доцільно робити українцям зараз. Чекати поки сам Зеленський розкриє, блеф чи підривний, зрадницький до держави пацифізм його позиція про мир і дипломатію зараз? Це точно не доцільно. Бо велика ймовірність того, що розкриє він це через втрату повноважень в разі знищення держави Україна військами РФ. В тому числі через те, що багато українців поклали всі очікування в захисті цієї держави до останнього моменту на Президента, а він їх не виправдав. Ні, доцільно робити все потрібне для захисту держави незалежно від Президента. Якщо Зеленський в разі військового вторгнення РФ відкине заяви про мир, як блеф, що вже вигідно відіграв для України, чудово, тоді українці будуть протистояти цьому вторгненню разом з Президентом. Якщо Президент в разі удару РФ вторгненням стане в позу прийому цього удару і закличе його це зробити інших українців, доцільно кваліфікувати це як зраду державі, капітуляцію перед її ворогом та ігнорувати Президента. І чинити збройний опір вторгненню РФ. В лавах ЗС, територіальної оборони, інших юридичних та фактичних загонах боротьби українців. Держава тоді буде важливіше одного її Президента. За збереження держави особу на посаді Президента українці можуть переобрати, як вже робили це в 2014. За втрати держави українці не оберуть на своїй землі ні Президента, ні більше нічого. А це точно не доцільно українцям. Так зробило багато українців у 2014. Захищало державу, не дивлячись доцільні чи недоцільні накази для цього давали Турчинов і Порошенко. Цей захист став одним з ключових факторів збереження держави тоді. За це провідникам цього захисту низький уклін. Цей захист може стати таким фактором і за спроби вторгнення РФ далі на нашу землю зараз.