Едуард Юрченко: На славу сера Роджера Вернона Скрутона

Фрагмент з дисертації Едуарда Анатолійовича Юрченка від 2015 року про Роджера Вернона Скрутона. Публікується на світлу пам’ять про цього славного сера Великої Британії, одного з провідних ідеологів консерватизму у сучасності, що помер 12 січня 2020 року.

“Роджер Вернон Скрутон, англійський філософ, дійсний член Британської Академії, що спеціалізується на естетиці і водночас є одним з провідних політичних філософів, що стоїть на традиціоналістських позиціях в Великобританії. Скрутон був викладачем, пізніше професором естетики в Біркбекському коледжі в Лондоні, нині є старшим науковим співробітником в «Центрі етики та громадської політики». У 1982 Скрутон став засновником і головним редактором «Солсбері-ревю», що виступає з позицій традиційного консерватизму, в опозиції до тетчеризму. «Солсбері-ревю» був проектом групи торі, відомої як «група Солсбері», гуртка консерваторів (пов’язаних з Кембриджським коледжем), до складу якого входили окрім Скрутона такі відомі науковців як Моріс Ковлінг, Девід Уоткін, і математик Адріан Матіас. Журнал спробував дати інтелектуальну основу для консерватизму, і був дуже критично негативно налаштований щодо деяких ключових питань того періоду, у тому числі до «Кампанії за ядерне роззброєння», егалітаризму, фемінізму, міжнародної допомоги, мультикультуралізму і модернізму. Нині Скрутон є академіком Британської академії. 

Свої консервативні переконання він виводить з осмислення подій весни 1968 року. Тоді, перебуваючи в Парижі, він став свідком студентських заворушень і зрозумів, що «полум’яні революціонери» – це лише нестримані та розбещені вихідці з середнього класу, які не мали ніякого стосунку до боротьби за більш справедливе суспільство. Пізніше він був вражений примітивізмом мислення «лівих інтелектуалів», які, незважаючи на весь свій бунтівний запал, не здатні були обґрунтувати свої переконання чимось крім «марксистської абракадабри». Все це призвело до радикального неприйняття засилля «нових лівих» в культурній сфері, що стало відправною точкою в «консервативному повороті» Роджера Скрутона. Але, безумовно, його переконання мають ґрунт значно глибшій, ніж відкидання неомарксизму. В першу чергу, це вплив ідей Едмунда Берка. Шукаючи опори в своїй дискусії з лівими, сер Скрутон звернувся до спадщини Берка, а точніше до його легендарної праці «Роздуми про революцію у Франції». Після ретельного вивчення творчості Берка він був вражений її актуальністю та вражаючими паралелями між революціонерами доби Великої Французької революції та сучасними «новими лівими». Погляди Скрутона включають в себе низку позицій. По-перше: відкидання «народницького» характеру лівих рухів. Він впевнений, що всі революції лівих були реалізацією амбіцій певних елітарних угрупувань, які не мали нічого спільного зі справжніми (в тому числі усвідомленими) інтересами трудівників та інших представників широких верств. Адресний антиелітаризм (коли мова йде про критику представників лівої політичної «еліти») поєднується в нього з власною загальною елітаристською настановою. Резюмуючи, можна вважати, що ліві «еліти» він вважає псевдо-елітами, елітами «брехунів», оскільки вони апелюють до егалітаризму, перекладаючи відповідальність на народ, від імені якого вони фактично прагнуть реалізовувати свої владні амбіції.

Книга Роджера Скрутона з розгромницькою критикою лідерів думки нових лівих

По-друге: критика відкидання «забобонів», властивих західній культурі, що почалось з так званої «доби Просвітництва». На думку Скрутона, ірраціональні «забобони» можуть відігравати велику роль в житті суспільства, навіть не маючи раціонального обґрунтування. Прикладом є «джентльменське» ставлення до жінки. Воно не завжди є раціонально обґрунтованим, але завжди призводить до цілком реальних позитивних наслідків, таких як зниження кількості випадків насильства над жінками, позашлюбних вагітностей (порядний чоловік повинен одружитись у випадку вагітності його коханої) або покинутих батьком дітей («джентльмен» ніколи не кидає свою дитину, не залежно від стосунків з матір’ю). 

По-третє: заперечення необхідності наддержавних утворень. Навпаки, професор Скрутон вважає, що чим більш віддаленою від людини є інстанція влади, тим більше людина буде цю владу відкидати. З іншого боку, це призводить до відсутності підзвітності з боку влади. Це лише на перший погляд виглядає втіленням принципу субсидіарності, відомого ще з часів появи «соціального католицизму», але в добу «євробюрократії» його використовують для дистанціювання реальної влади від громадян.

Четверте: Скрутон надає особливого значення естетичному виміру людського існування і виступає проти мейнстріму сучасного мистецтва. Як він зазначив в одному з інтерв’ю, роль мистецтва «… дуже важлива, як визнав ще Платон. Коли мистецтво деградує і стає шумним та самозакоханим, деградують також і люди». Резюмуючи, можна сказати, що Скрутон є консерватором, який не боїться бути консервативним! Бути не заради захисту консервативних практик в соціально-політичній сфері, але в розумінні захисту засад традиційного суспільства, навіть якщо зараз вони здаються не зовсім актуальними.

Едуард Юрченко

консервативна ініціатива “Орден”

Навіть прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан вшановував сера Скрутона