Андрій Рибалко: від пандемії до антигуманізму

Християнські мислителі від Миколи Бердяєва до Івана Павла ІІ попереджали, що гуманізм без віри в Бога нездійсненний, а людська свобода необгрунтована. Над цими тезами багато хто посміювався. Християн намагалися подати як слабкодухих людей, схильних до покори, на відміну від атеїстів – сильних духом вільнодумців.

Але ось прийшла пандемія. І багато хто не помітив, як в нашому секуляризованому світі цінність ”свобода” стала далеко на другий план за цінністю ”безпека”. Адже якщо немає ні життя вічного, ні Царства Небесного, то єдине про що повинні дбати держава і суспільство – це про збереження життя земного. І цілком логічно, для цієї мети прийнятне обмеження прав і свобод – від обмеження входу до установ до відсторонення від роботи.

Однак ніхто не намагається давати відповіді на питання, а навіщо так триматися за життя? Щоб провести більше часу у соцмережах? Щоб переглянути ще три сезони серіалу? Щоб більше з’їсти бургерів? Незабаром радикальні екологісти розрекламують скільки сміття протягом свого життя ”виробляє” одна людина. І виявиться, що триматися за життя, а тим паче народжувати дітей – це безвідповідально і злочинно. Ось так у кілька логічних кроків світський гуманізм перетвориться в антигуманізм.

Але ми, християни, знаємо у чому цінність людини. Бо вона у своєму покликанні виходить за межі сотвореного всесвіту, суспільства та історії. Кінцева мета людини наближення до Бога, який прийшов у цей світ, аби запросити та прийняти їх у сопричастя із Собою. Ми переконані, що головний чинник розвитку суспільства – це не віктимізація, не пошук жертв і пригноблених. А любов і відкритість Богові та Істині. Саме це надихає нас на служіння ближнім і відчайдушні вчинки. На цьому побудована європейська цивілізація. Ця ідея перетворює наше життя у цьому недосконалому і пошкодженому світі на пригоду і подвиг, кінцевою метою яких є зустріч з Творцем.

Андрій Рибалко