Андрій Рибалко: Україні потрібен Рух!

Святкуючи День Незалежності, завжди хочеться поміркувати, а чи такою мріяли Україну ті, хто її здобував? А якою мріємо її ми для своїх дітей та внуків?

У 1991 році зусиллями Народного Руху України ми здобули незалежну державу. Минуло 29 років. Достатній час, щоб озирнутися та оцінити, що вдалося, а що ні.

Незалежна Україна – це вже не мрія радикалів і романтиків, а реальність, з якою треба рахуватися. До 2014 року ми пишалися і водночас комплексували, що наша незалежність далася нам безкровно. Тепер же маємо націю, яка за волю вміє проливати кров свою і чужу. Ми знаємо ціну свободи і права самостійно визначати свою долю. Я впевнений, що в України і українців велике майбутнє. Але щоб це майбутнє стало такою ж реальністю, як і наша Незалежність, нам варто подивитися чесно на стан речей та спробувати спрогнозувати, як розвиватимуться події у світі.

Відсутність мети і амбіцій

У 1991 році ми отримали державу із третім ядерним арсеналом у світі. Тоді були всі підстави розраховувати, що за короткий час Україна буде однією із провідних держав Європи.
Більше ніж двадцять років українські політики витратили на суспільну дискусію про інтеграцію: з Росією чи Європою? В цей час держава, мов буриданів осел, залишалася на місці.
Через три десятиліття головною амбіцією України залишається вступ до Європейського Союзу. При чому ніхто не знає, коли це станеться і чи станеться взагалі. Європейська інтеграція стала замінником віри в комунізм, як в пізньому СРСР. На рівні еліт в неї давно всерйоз ніхто не вірить, але для широких мас необхідна віра в світле майбутнє. Тож це майбутнє офіційно оголосили європейським.

Державний апарат

Незалежна Україна успадкувала від УРСР всі державні інституції. За двадцять дев’ять років вони остаточно деградували. Реформа старих та створення нових проходить надзвичайно повільно і зазвичай відбувається під тиском західних партнерів.

Олігархат

В багатьох країнах світу держава і великий бізнес є природніми союзниками. Підприємці потребують ефективного уряду, який просуватиме їх бізнес на міжнародних ринках.
В Україні фінансово-промислові групи звикли використовувати слабкість державних інституцій для короткочасних прибутків. На кожних виборах вони приводять у владу власні політичні сили для відстоювання особистих економічних інтересів. При цьому жоден олігарх не бере відповідальність за стан справ в державі. Відбувайлами перед електоратом стають політики-маріонетки. Саме тому за двадцять дев’ять років в Україні змінилися десятки партій, але лишилися ті ж самі фінансово-промислові групи.

Суспільство

Провал гуманітарної політики, яка покликана об’єднувати суспільство навколо державницьких цінностей, створив передумови для анексії Криму та окупації частини Донбасу Російською Федерацією.
Українську державу від краху рятують широкі верстви активних і національно свідомих громадян. Завдяки їм у 2013 році було підтверджено європейський цивілізаційний вибір. А у 2014-15 роках завдяки широкому добровольчому та волонтерському руху був зупинений військовий наступ Російської Федерації. Саме цей Народний Рух є справжнім гарантом суверенітету України.

Ідеологічні тенденції

Українська здобула незалежність на хвилі поширення в світі ліберальних ідей в епоху постмодерну. Практично в цей же час Френсіс Фукуяма написав “Кінець історії та остання людина”. Він стверджував, що поширення в світі ліберальної демократії західного зразка свідчить про кінцеву точку еволюції людства. Саме з таким порядком денним у світі утворилася та розвивалася українська держава.
Сьогодні навіть найзавтятіші апологети ліберального світового порядку визнають кризу. Однією з причин є те, що головною цінністю для сучасної версії лібералізму стала не свобода, а рівність. Уряди та політичні партії західних держав останнім часом занадто акцентували політику на покращення становища “дискримінованих”. За своєю суттю сучасний лібералізм є більше лівим, а ніж правим.
При цьому у мовчазної більшості населення складається враження, що їхні проблеми менше турбують уряд, а ніж права мігрантів чи сексуальних меншин. Саме тому зараз у світі спостерігаємо успіхи правих партій та можемо говорити про початок глобального “правого повороту”.

Людина і технології

Кожен може спостерігати, як товари та технології з кожним роком стають більш дешевими, а послуги стають більш дорогими. Одним із найголовніших ресурсів держави стають не лише природні ресурси і технології, а й людський капітал: рівень освіти громадян, їх стан здоров’я, рівень конкурентної спроможності.
У всіх розвинених державах коефіцієнт народжуваності менший, ніж 2 дитини на одну жінку. Світ стоїть на порозі демографічної кризи, пов’язаної із від’ємним приростом населення. Це зумовить крах пенсійної системи. Кількість осіб, які потребують допомоги, перевищить кількість працюючих. Розвинені держави будуть залучати все більше робочої сили з-за кордону. Однак мігранти не зможуть швидко інтегруватися до західних суспільств, що посилюватиме соціальну напругу.
В нинішніх умовах Україна виступає країною-експортером людей. Сьогодні українець – ідеальний мігрант з достатньо високим рівнем освіти та низькою національно-культурною ідентичністю та готовністю до асиміляції.
У ХХІ столітті однією з найголовніших конкуренцій буде конкуренція за людський капітал.
Лише перехід економіки України на новий технологічний рівень, підвищення рівня життя та зміцнення національної ідентичності врятує українську націю від зникнення та розчинення.
Щоб зробити Україну успішною, необхідно наступні десятиліття присвятити консолідації суспільства, вироблення культури ефективної взаємодії між громадянами та створенню безпечного та екологічного простору. Наша місія – стати прикладом для інших держав.

Самобутність

Перед нами стоїть вибір: зберегти себе, свою ідентичність або жити чужими правилами, традиціями, сенсами.
Досвід інших народів свідчить: збереження самобутності не гарантує розвитку, однак без самобутності розвиток неможливий. Ми не можемо дозволити собі ні розчинитися у глобалізованому світі, ні перетворитися на культурну резервацію з умовною формулою “вишиванка, шаровари, самогон”. Ми маємо перейти від збереження самобутності до її поширення у світі. Український успіх – це поширення українського культурного продукту.
Мова має перетворитися з чинника роз’єднання на чинник об’єднання суспільства. Не існує іншої мови, яка могла б об’єднати український народ, окрім української. Українська мова має стати спочатку мовою еліт, а згодом мовою переважної більшості громадян. Це завдання на десятиліття.
Плекаючи національну свідомість, необхідно також зміцнювати серед українців європейську ідентичність. “Україна – це Європа” має перетворитися із гасла на факт, який утверджений у масовій свідомості. Наш європейський шлях розпочався із заснування античних полісів на території нинішньої України і утвердився із Володимировим Хрещенням. Україна є невід’ємною частиною європейської цивілізації.
Водночас ми не маємо права обмежувати європейську ідентичність, ототожнюючи її винятково з Європейським Союзом. ЄС – це всього лише одна з форм інтеграції європейських держав. Невідомо чи існуватиме ЄС у нинішній формі через десятиліття, коли згідно прогнозів Україна отримає право вступу. Однак ми маємо налагоджувати ефективну співпрацю з європейськими державами вже зараз. В першу чергу із найближчими західними сусідами у форматі Тримор’я чи Балто-Чорноморського союзу.

Мораль

Усвідомлення цінності життя, гідності та свободи людини як творіння за образом та подобою Бога, стоїть наріжним каменем європейських та українських цінностей. Саме усвідомлення цінності людини та її відповідальності перед Богом є запобіжником як від тотального колективізму та авторитаризму, так і саморуйнівного егоїзму та індивідуалізму.
Українці мають унікальну рису: об’єднуватися для вирішення проблем, не покладаючись на владу. Волонтерський рух 2014-2015 років не має аналогів у світі. Маємо культивувати об’єднання зусиль українців для вирішення проблем на найменш можливому нижчому рівні. Кожен має розуміти, що коли брудно в під’їзді, треба звернутися до сусідів, а не до мера чи президента.
Маємо навчитися довіряти один одному. Тримати слово, дотримуватися єдиних правил гри: законів, угод, домовленостей.
Церква має стати самостійною суспільною силою, а не маргінальним суспільним інститутом чи державним “міністерством духовності”. Мають з’явитися політики, які в своїми діями утверджуватимуть християнські цінності, а не одноразовими показовими акціями напередодні виборів.

Інновації

Наука і освіта мають стати пріоритетом державної політики. Слід згадати, українці – винахідники космічних ракет та першого в Європі комп’ютера. Але наші найбільші успіхи мають бути в майбутньому.
Необхідно запровадити неомагдебурське право – створити на території України вільні міста з мінімальним оподаткуванням та особливим правовим режимом для створення новітніх технологій. Безпеку таких міст забезпечуватиме українська армія.

Довкілля

Історія знає приклади, коли недалекоглядне використання ресурсів призводило до краху культур і народів. Однак в сучасному глобалізованому світі екологічні проблеми стають спільними для всього людства. Маємо об’єднуватися з іншими державами для подолання світових проблем. Однак відмова США та Китаю від відповідальностю за екологію змушує менші народи зосередитися на збереженні довкілля хоча б на своїй території. Чисте повітря, вода і земля – це один із найголовніших ресурсів майбутнього. Маємо підтримувати і розвивати екологічну свідомість населення, а також проводити далекоглядну екологічну політику.
Україна – не територія. Україна – край, який ми успадкували від наших предків і який маємо зберегти для наших нащадків.
Переконаний, що Україна заслуговує на більше, ніж ми маємо зараз. Наші попередники здобули незалежну державу. Ми ж зобов’язані зробити її успішною!
……
Чи містить ця стаття відповіді на всі запитання і виклики, які стоять перед нашою державою? Очевидно, що ні. Її головна мета – започаткувати широку дискусію про майбутнє України.
А яким його бачите Ви?

Андрій Рибалко, член Народного Руху Українр, ініціативна група “Рух діє”