Сергій Мацибора: Конституція змінюється, путінський режим – ні

У зверненні до Федеральних Зборів від 15 січня Путін оголосив пропозиції суттєвих змін до Конституції РФ, які він окреслив як «керовану Перебудову» (перебудову по-андроповськи). Про які зміни говорив кремлівський очільник?

1. Створюється новий орган влади – Державна Рада. Її функції поки не до кінця зрозумілі, але загалом метою її створення має бути забезпечення контрольованого транзиту влади.

2. Формування та підзвітність уряду (крім силового блоку) цілком переходить до Федеральних Зборів, що суттєво зменшує повноваження президента.

3.Функції регулювання там контролю прокуратури та судової системи переходять до Ради Федерації.

З приводу змін до Конституції планується до 1 травня провести всеросійський референдум.

В світлі цього стають явними контури майбутнього транзиту влади. Путін прагне передати владу значно ослабленому президенту. Новий президент буде обмежений суттєво збільшеними повноваженнями Державної Думи та Ради Федерації, а також новим органом влади – Державною Радою, на посаду очільника якої, схоже на все, мітить Путін. Також новий президент буде перебувати на посаді не більше двох термінів взагалі, а не підряд, як зараз. Транзит-2024 буде проходити в ситуації політичної та економічної турбулентності. Тому, скоріше за все, всі зміни в конструкції влади мають відбутися всього лише за 2-3 роки. Новий президент у 2024-му має прийти в уже цілком нову Систему.

Роль Путіна в такій формі державного правління – Архітектор, за прикладом та прямим запозиченням деяких технологій з цього напрямку в попереднього президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва. Проте якою б не була роль Путіна в майбутній архітектурі влади, очевидно, що ці зміни є початком кінця його формальної влади. Він так і не зміг перейти умовні “червоні лінії’ у вигляді тиску світової спільноти та внутрішніх протестів і залишитися на третій термін підряд. Що говорить про те, що ці “червоні лінії” працюють. Свою роль зіграв і крах спроб Путіна створити нову імперію. Фактична поразка в Україні і крах проекту “Новоросії” обмежила можливості для маневру. Певні надії були на Союзну державу з Білоруссю. Однак передноворічні перемовини завершилися нічим. Тому у посланні Путіна від 15 січня не було жодного слова про Союзну державу, і взагалі про інтеграцію двох країн.

Тим не менш реальну владу Путін на бокових посадах буде зберігати й далі, аж поки за власним бажанням не вирішить, що процес трансформації успішно завершено. Саме тому повноваження Президента РФ обмежують з його задуму. А хто ж має стати таким Президентом. Дарма хвилюватись, що цю посаду може зайняти Рамзан Кадиров, що як раз тимчаво відсторонився від управління Чечнею та поклав обов’язки очільника республіки на свого прем’єра. Кадиров, владний і рішучий, ніяк не влазить в рамки ідеалу Президента для Путіна під час транзиту його режиму. Це має бути людина максимально контрольована Путіним. Контрольована і в конструктивний бік, аби його надконструктивні реформи не підірвали путінське “негідне правління”. І в деструктивний бік, аби не користувався владою для посилення власних позицій і статків більше, ніж середньо статистичний путінський ставленник. А на таку роль у Путіна в колоді є тільки вже перевірений 2008-2012 роками Мєдвєдєв (останній серед інших таких кандидатур Олексій Дюмін, якого у 2015-16 все називали спадкоємцем Путіна, був задвинутий з 2016 губернатором у Тульську область).

Саме для підготовки Мєдвєдєва до нового сидіння на путінському троні, на думку російських політологів, зокрема Голосова, з ним відбулися зміни. Відразу після послання Путіна Дмитро Мєдвєдєв подав у відставку разом з усім російським урядом. Звідти Мєдвєдєв перейде на створену під нього посаду зама голови Ради безпеки РФ. Головою Радбезу нині є сам Путін, однак тепер він передасть робоче управління органом Мєдвєдєву. Останнє має вибілити Дмитра Анатолійовича від керівництва провальною політикою уряду перед потенційним президентством.

Мєдвєдєву ж вже знайдений спадкоємець на посаду голови уряду під ситуацію. 16 січня прем’єром РФ став Михайло Мішустін, один з підконтрольних Путіну технократів. З 1998 Мішустін прославився рядом успішних нововведень під час роботи у Міністерстві з доходів і зборів, керівництва РосНерухомістю, Федеральним агентством з управління особливими економ зонами, Федеральною податковою службою. Технократичний кабінет під управлінням Мішустіна має забезпечити певне покращення управління поточними процесами і підведення його під наступника Путіна на посаді Президента. В свій час, подібний уряд Сергія Степашина у 1999 році передував приходу до влади реального наступника Єльцина.

Технократ Михайло Мішустін

Відкритим залишається питання: які перспективи відкриваються для України у зв’язку з російським транзитом влади? Якби Україна була реальним геополітичним суб’єктом, вона могла б втрутитися у російські внутрішньополітичні розклади задля реалізації власних інтересів. Проте в умовах тотальної політичної імпотентності команди Зеленського такий варіант є малоймовірним. Транзит влади на певний час може послабити військовий тиск на Україну з боку РФ. Але з іншого боку, зростає ризик того, що якесь з угрупувань силовиків може підти на загострення бойових дій, використовуючи “маленьку переможну війну” проти України як аргумент у боротьбі за владу. Також, у випадку турбулентності в РФ, можливий потік біженців з Росії, а разом з ним, і поширення тероризму та організованої злочинності. І українська влада має бути готова реагувати на ці та інші виклики. Хоча в цьому є дуже великі сумніви. В будь якому випадку, розслаблятися поки що зарано. Політичний режим в РФ залишається путінським (режимом електорального персонального авторитаризму Путіна як його називає той же Голосов). А отже агресивним до України.

Сергій Мацибора

За доповнень Олексія Ткаченка

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!