Путінська РФ: розпастися не можна зберегтися

Путінська РФ: розпастися не можна зберегтися

Поки ми, українці, поринули у круговерть внутрішніх виборів та перестановок на владних посадах,

там за стіною наш ворог невпинно чатує. То затихає, а то як вірветься звірем ти диким крізь шибку  – спокій наш мирний руйнує. Гинуть хоробрі воїні наші аби на сході напади звіра-Росії тримати. Нам же чи варто смерті того звіра чекати, що нам робити аби його вгамувати?

Для аналізу перспектив, наскільки далека від нас голка зі смертю російського звіра, скажу, не змінюючи словам річної давнини, що варто «розвиток будь-якої суспільної системи аналізувати в розрізі двох аспектів: викликів, що постають перед керівним апаратом держави та рішень, які він здатний прийняти задля вирішення цих проблем».

Внутрішній вимір: розпастися, не можна зберегтися

На внутрішньому фронті у РФ без перерв – тотальне погіршення у всіх сферах життя. Погіршення, яке поставило перед путінським режимом наступні виклики:

Зростання інфляції. 

Прогнозовано за 2019 інфляція у РФ складе 4,3-4,5 %, що вище 4,2 % за минулий рік, і значно вище 2,5 % за позаминулий. Особливо підскочили у ціні продовольчі товари, перш за все на овочі. Пік інфляції прийняла на себе капуста, до літка підскочивши в середньому по РФ у 2 рази, а у деяких регіонах, наприклад у Пермському краї у 3-3,5 рази.  Спалахами різко дорожчали й інші товари, наприклад цукор у Ростовській області. А найголовніше, що це підтвердило самовизнання Центральним банком РФ власної безсильності, під наші оплески! Адже, ще у грудні листопаді 2018 року представники ЦБ РФ проголошували про можливість такої інфляції в наслідок недолугих дій російської влади за 2018 рік, і що у них нема важелів, аби з ними впоратись. От і не впорались, от і молодці, наші оплески.

Зростання протестної активності. 

За 2019 рік путінська РФ показала антирекорди зростання не тільки економічно, а й політично. А саме протестна активність підскочила найвище з 2011 року. Найбільшого піку протести досягли логічно в центрі, у Москві. Вперше лід тронувся у липні 2019 року, коли за сфальсифікованим приводом був арештований журналіст видавництва “Meduza” Іван Голунов. На це Москва вже через 6 днів Москва відгукнулася маршем проти фальсифікації кримінальних розслідувань. Але найбільше Москва зашуміла проти підтасування виборів у Мосгордуму. Адже ще задовго до виборів, влада почала чинити перепони допуску до них не повністю контрольованих кандидатів та відмовляти їм у реєстрації з надуманих приводів. Вже 22 липня протест у цього вилився у найбільший з 2011 року мітинг на проспекті Сахарова за участі приблизно 22 тисяч людей. А вже 10 серпня столиця РФ побила свій же рекорд, відзначившись 10 серпня мітингом приблизно у 60 тисяч людей. Протести або підтримали, або прийшли на них особисто такі зірки, як Юрій Дудь, Леонід Парфьонов,  Oxxxymiron та FACE. Акції з цих питань продовжились і у вересні, відзначившись найбільшим мітингом у 25 тисяч людей 29 вересня, і їх відлуння прокочується і до нині.

Не відставали від Москви і регіони. Санкт-Петербург підтримав московські протести 3 та 10 серпня. Пікети солідарності з московськими акціями відбулися в усіх великих містах РФ: у Хабаровську, Иркутську, Новосибірську, Омську, Єкатеринбурзі, Челябінську, Казані, Ростові-на-Дону, Пермі, Краснодарі, Бєлгороді та інших містах. В загалі регіони РФ не відставали у протестній активності від столиці протягом року. У Санкт-Петербурзі марш опозиції 1 травня закінчився її масовим побиттям силовиками та затриманням від 50 до 70 людей. У Єкатеринбурзі відбувалося протистояння місцевих мешканців з силовиками та найнятими РПЦ тітушками за сквер, який хотіли забудувати черговим храмом скрєпної ідеології. 19 вересня у Бурятії був силовиками затриманий магніт місцевої протестної активності Олександр Габишев. Якутський шаман, який з 6 березня рушив пішки до Москви виганяти «демона-Путіна з Кремля», дорогою збираючи мітинги людей.

Ще один прогноз щодо путінського режиму річної давнини успішно збувся, на це раз від аналітичного фонду «Minchenko-consulting» про небувале зростання протестної активності в РФ.

Не могла протестна активність не прорватися і в легальне політичне поле, яке путінська кліка так показово намагається утримати за собою. Під час єдиного дня голосування 8 вересня підтримка «Єдиної Росії» (ЄДРО) у регіонах, де проводились вибори, просіла на 16 %. Протести у Москві та оголошене Навальним «Розумне голосування» дало свій результат. У Мосгордумі кількість депутаів від ЄДРО впала на 31%. У регіонах РФ підтримка РФ подекуди обвалилась ще більше, так у Хабаровському краї на 44.63 %, у республіці Марій Ел на 27.97 %. У наших Севастополі та Криму, де путінські окупанти незаконно проводять вибори, – на 38.54 та 15.93%. І хоча підтримка ЄДРО частково перейшла або до псевдо опозиційних КПРФ, ЛДПР та «Справедливої Росії», або до бездіяльно опозиційного «Яблука», безпосередній контроль путінської влади над органами місцевого самоврядування послаб й переріс в іміджеві втрати.

Відповіді Кремля

У відповідь на збільшення економічних затрат на стабілізацію інфляції та погіршення економічної ситуації Кремль… Придумав новий шлях викидання грошей на вітер, а саме ізоляцію російського Інтернету від світового, закріпленому у «Законі про суверенний Інтернет» від 1 травня. На реалізацію якого путінська влада має викинути за законодавчої документації – 30,8 млрд рублів, а з підприємців Інтернет-провайдерів це має вижати до 134 млдр. рублів. Російська влада вже має схожий досвід з російським мессенджером Telegram, який безуспішно ізолюють з 2018 року, і який і нині доступний через VPN на всій території РФ. Тож ізоляція російського Інтернету буде ще менш не результативною і безцільною для витрат грошей, що показує в’ялий хід її реалізації з 1 листопада. До речі все це ще підлило олії у вогонь протестної боротьби. Адже саме з цього приводу 10 березня у Москві зібрався мітинг за свободу Інтернету обсягом до 13,5 тисяч осіб. Буквально позавчора режим Путіна пішов тут ще далі. 5 листопада Путін проголосив про необхідність замінити Вікіпедію “Великою російською енциклопедією”. А 19 листопада Держдума прийняла вже у 2 читанні закон про заборону продажу у РФ смартфонів і комютерів без російського ПО. Тож чекаємо нових розтрат останніх у РФ грошей на порожній результат таких заборон.

Відповідь на протести Кремль здійснив типову. Протести у Москві були придушені, ряд мітингів розігнано. 21 жовтня Путіним був переформатований Суд зі справ людини РФ, члени якого виступали проти недопущень на вибори незалежних кандидатів, з нього прибрані всі хоч відносно опозиційні особистості, наприклад політолог Єкатерина Шульман. Були заарештовані також лідери протестів по регіонам, той же Габишев  та від 15 березня багаторічний лідер протестів у Башкортостані Айрат Дильмухаметов. На перший погляд путінська влада просто відмахнулась від протестів, за словами аналітика «Московського центру «Carnegiе», «все сильніше замикаючись на обслуговуванні пріоритетів глави держави і  втрачаючи чутливість до соціальних і внутрішньополітичних процесів».

Але з іншого боку нова тенденція у відповіді путінського режиму на протести вже прослизає. Прослизає тоненьким чітким лезом, що підточує основи путінського режиму. Капітуляція перед умовами протестуючих. Так у Єкатеринбурзі влада та РПЦ вимушені були прибрати руки від парку та ініціювати соцопитування, за яким містяни обрали нове місце для храму. Хоча у попередні роки путінська влада не йшла на зустріч навіть мешканцям глухих сіл з приводу перенесення сміттєвих полігонів. Так Іван Голунов після суспільного резонансу був випущений вже після 6 днів за його затриманням, а 13 червня 2019 року Путін звільнив двох генералів МВС у зв’язку зі справою Голунова. Хоча раніше путінська влада міцно тримала у своїх пазурях будь-яких порушників її спокою, і не карала навіть найдрібнішого бюрократа за їх затримання.

Зовнішній вимір: розпастися, не можна зберегтися?

Однак, чому з такою дірою у внутрішній політиці та власними відповідями на виклики з неї, які ще більше її розширюють, путінський режим продовжується триматися у зовнішній політиці. Подивимося на виклики, які дозволяють це зробити, і як сприяють їм дії РФ.

А виклики тут є не викликами, а скоріше пострілами святкового конфетті для Путіна. ЄС серйозно крениться у бік дружби з Путіним. У Франції спочатку прем’єр-міністр Філіп 29 червня проголосив про найскорішу можливість зняття санкцій з РФ. А 28 серпня вже її президент Макрон у промові про майбутнє Європи кілька раз підкреслив, що воно неможливе без тісного союзу з Росією. До Німеччини активно добудовується російський газопровід «Північний потік-2», дозвіл на прокладку якого у власних водах дала після довгого стопоріння навіть Данія 31 жовтня. А 11 листопада німецький канцлер Меркель буцімто погодилась з Путіним щодо необхідність надати маріонетковим російським ЛДНР особливий статус в межах України. 8 листопада президент Чехії Земан визнав Крим російським, а 25 жовтня Сербія підписала договір про зону вільної торгівлі з Евразійським Союзом.

А що для всіх цих викликів роблять зовнішні агенти путінського режиму. А мізер, в заслугу тут їм можна хіба кинути завершення «Північного потоку-2», над чим успішно попрацював куплений за російські гроші колишній канцлер Німеччини Шредер. Ну й посилення співпраці з Сербією, яка і так давно вже знаходиться в їх впливі. Хіба займалась РФ активно політичним порядком у  Франції, США чи інших колах Німеччини? Ні, вона  вподобала витрачати кошти на фінансування інших відсталих чи диктаторських режимів світом. Так було продовжено списання боргів Кубі, де сума списаного боргу за останні 20 років досягла вже 31,7 млдр. дол. Списані були й борги 43 країнам Африки на загальну суму 20 млдр. дол., лідери яких 23-24 жовтня з’їхались на у Сочі  на саміт «Росія-Африка». Також там же РФ заключила з ними ряд зобов’язань про допомогу в невигідних Росії проектах. Зокрема про побудову трансафриканської залізної дороги, до якої ще прикладе руку кухар Путіна Пригожина, через що купа грошей буде точно розпиляна.

Картинки по запросу северній поток 2 карикатура

Тож, поступовий поворот міжнародної фортуни від нас у бік РФ багато в чому не її заслуга. А чия? Згадаємо  події 40-річної давнини. Тоді російська імперія існувала у формі СРСР і теж всі думали, що вона вічна навіки. Але за 5 років перебудови радянський картковий будинок склався миттю. У чому була причина? У логіці існування імперій. Ще тоді, у 1980-тому відомий соціолог Рендел Колінз збирав Конгреси у Нью-Йорку, де прогнозував розпад СРСР, хоч йому ніхто не вірив. Як зазначає його колега російський соціолог Дерлугьян: «Колінз сконцентрував свою увагу на парадоксі радянської могутності: в момент свого піку наддержава зіткнулась з непосильними геополітичними витратами. Він також вірно прогнозував державний колапс в наслідок масового відступництва підлеглих еліт національних республік та держав сателітів в якості реакції на недієздатність імперського центру» (яке так само відбудеться з елітами суб’єктів федерації в РФ). Так і нинішня Росія розкидає свої сили усім світом і бере на себе її непосильні обов’язки, тоді коли її власне населення та регіональні еліти голодують і тільки чекають струсу, аби почати валити цього колосу з середини. Отож сутність російська монстра не змінилась. А що змінилось?

Картинки по запросу переговоры с путиным карикатура
“Професійна” зовнішня політика Путіна

 Розклад міжнародних відносин. У 1980-тих єдиною основною загрозою західних країн на чолі зі США був радянський блок. І у добиванні його вони непорушно сплотилися.  За 40 років лідерство США у світі послабло, а ряд його союзників, перш за все країни ЄС стали надто самостійними у діях. Окремі диктатури, які раніше сиділи тихо, а їх демарші, як вторгнення Хусейна в Кувейт, одразу присікались, тепер галасують і користуються кожним моментом для посилення своїх позицій, як КНДР та Іран. Підняли голову нові глобальні противники США. Такі як ісламський тероризм у сфері гібридного військового протистояння і Китай у сфері запеклої боротьби за світове економічне лідерство. І саме на них раціонально перш за все звертає увагу США за президентства Трампа. А відстала російська диктатура, яка хоче затягнути у свій вплив пару країн на периферії світу їх цікавить менше. Бо там така периферія належить до раціональних інтересів США, вся їх міць обертається проти подібних диктатур, як з Чавесом у Венесуелі та Моралесом у Болівії. А тим більше вона не цікавить країни ЄС, більшості з яких путінська Росія несе не загрозу, а вигідні можливості для співпраці.

 Що ж робити Україні у такому випадку? Перш за все з’ясувати, які фактори грають на руку нашому ворогу. Розклад міжнародних відносин і його розвиток у часі, який ще більше віддаляє увагу сильних світу сього від путінського агресора. І дійсно, чим тихіше й довше їде Росія на міжнародній арені, тим далі вона там серйозно буде. Бо як тільки путінські криворучки починають активно гратися у зовнішню політику, вони ламають там стільки дров, як у внутрішній. За часи Януковича Путін міг просто купити Україну з середини і перетворити її на другу Білорусь. А ні, вподобав іти на таран шляхом відкритої агресії щодо нашої батьківщини, чим викликав спротив всіх свідомих українських громадян та обурення міжнародної спільноти. У 2016 чаша політичних еліт Заходу вже почала схилятися у бік Путіна: були серйозні підстави і орієнтації Трампа на раціональну угоду з РФ, і перемоги проросійського кандидата на виборах у Франції (Фійон, Ле Пен). І тут Путін захотів битись лобом у ворота руками хакерів, що втрутились у вибори у США та Франції та вбивць, що отруїли Скрипалів. Чим викликав нову хвилю жаху у політичних лідерів Заходу і змусив Трампа і Макрона надовго відхреститись від себе. І зараз система західних санкцій проти путінського режиму, хоч і ослабла, але діє, готова до нових реагувань. Точно відомо, що ЄС буде продовжувати санкції проти РФ у грудні. Якщо б 7 вересня РФ не повернула нам наших моряків у ході обміну, на неї Міжнародним морським трибуналом були накладені санкції з обмеження судноплавства у її порти. І теж саме було з боку Німеччини та Франції, якби вчора Росія не почала повертати вкрадені ними разом з тими нашим моряками військові катери. А 8 листопада Міжнародний Суд ООН оголосив рішення щодо власної юрисдикції  у справі нас (України) проти РФ про застосування та тлумачення Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Тож Україні треба провокувати путінську Росію на посилення своєї зовнішньої активності в усіх напрямках, в усіх країнах. Звісно, що у нашої країни не вистачить ресурсів на такі дії реально. Тоді згадуємо Рейгана з його дуренням СРСР «Зоряними війнами», і почнеться великий геополітичний спектакль. Займемося перемовинами не наївно та реально (адже з агресивною диктатурою Путіна логічно не можна домовитись), а у рамках віртуозної та напруженої гри, дамо старт виставі де зі штучним, а де з дійсним нарощенням наших партнерства та активності у купі країн світу. І телепні, якими оточив Путін сам себе у боязні за владу, неодмінно купляться на це, як куплялись і раніше, і як купились на ігри Рейгана телепні радянські. І тоді повішають на себе фінансування ще деяких диктатур, розсваряться ще з рядом країн і викличуть гнів ще ряду суспільством втручанням у їх вияв їх волі. І тоді РФ не витримає зовнішньо політичного тягаря. Останній  докладеться до купи з тягарем внутрішньо політичним, з посиленням якого здійснюються усі прогнозу. І під їх вагою путінська Росія нарешті впаде під тріумфальні звуки нашого гімну.

Олексій Ткаченко

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!