Олексій Ткаченко: Живіть і дохніть краще, ніж в реальності

Дана публікація представляє собою пробну публікацію художніх текстів на платформі “Покров”, а саме публікацію оповідання тексту одного з постійних авторів матеріалів на платформі – Олексія Ткаченка. А саме його оповідання “Живіть і дохніть краще, ніж в реальності”. Подальші публікації на платформі “Покров” будуть продовжені лише в залежності від реакції читачів на даний текст.

Години насолоди і могутності. Тиск віар*1-окулярів на очі, м’яке прилягання сенсорів домашнього віар-костюма до тіла. Зараз все це пройде, забудеться і його чекають години насолоди і могутності. І навіть ця така знайома, але така набридла заставка: «Projectetor. Живіть краще ніж в реальності». З цієї музикою в стилі старого синт-попа, чи як цей жанр називається. А до біса, це Денат любить цей жанр і тащиться від своїх «Механіків»*2, а йому любов до такого нафталіну не зрозуміла. Його чекають години, хоч пару годин любові до тріумфу справжньої технології у Проєктаторі у його вихідний. І любов в межах цього Проєктатора. А потім, потім, що там. Сьогодні у центрі відбудеться дещо надзвичайне важливе для нього і країни, треба виходити. На Просторі Волі затіваються акції, які можуть покласти край тій дурні та свавіллю, що зараз робляться. Скільки його туди кликали, а головне Тіл кликала і дуже чекала. А може не  прийти на Простір, Тіл, Рейнет, Крампф та Денат все одно прийдуть, як і тисячі людей, привід то важливий. Ні, ні, що за дурні думки, треба йти, хоч заради Тіл. А зараз хоч пару годин відпочину. Проєктатор вже завантажився. І завантажив його в інше життя. І тепер він сам, Кілайен Терк, і його думки на ці години належать йому. Вперед до життя у Проєктаторі.

….

  • Офіціант, офіціант, а де лід то? Ну, померти можна від спеки, я ж просила вкинути лід в барміток. – загуділа на офіціанта шатенка з очима кольору лагуни.
  • Мадмуазель, вибачте, вибачте, я зараз заміню, за рахунок закладу, – офіціант схопив стакан з рук чорнявої дівчини з синіми очима і кулею помчався у бік стойки, дорогою прихопивши ще декілька замовлень.
  • Бозна що. Чого в нас роботи не пашуть офіціантами, вони так не помиляться. Я от була в Брегені, так там..
  • Рейнет, ну ти сама прекрасно знаєш, чому..  – розбила хвилю обурення шатенки її подруга з чорнявим волоссям і очами кольору серцевини горіха. – Які в нас мега заморочки з бюрократією, аби ввести робота на роботу не в держсекторі, які мита на їх ввезення. А програми праце заміщення? Хіба вони в нас є, як в тому ж Брегені? Де ж буде працювати цей чолов’яга. Якщо його місце роботизують? Чортзна де, у нас і так тисячі безробітних. До того ж диви, який він, одразу побіг виправляти свій недогляд, причому за який там рахунок закладу, за свій. Хоча і «Гвоздика» то хороша, завжди сюди ходимо.
  • Ну добре, Тіл, не бузи. Ще й віарі тут бузять на мене. Та не барахли ти. – Рейнет стукнула по передатчику у вусі і заперебирала пальцями правої руки з невеликим наліпкам на кінцях, відправляючи щось комусь, аби не говорити голосом. А потім продовжила. – Не хочеться дійсно викидати цього любчика на поталу Керівасу, або хто там зараз з Режиму*3 заправляє, а точніше розправляється з безробітними. Пожалію, пожалію, його, лишу навіть чайові за дійсно гарну роботу. Вже друга година, а хлопців і не бачено. Ні, Дената, ні навіть Крампфа, про Кілайена я в загалі мовчу, хоча ти звісно будеш його чекати.
  • Охой, – вигукнув на підході до столику дівчат несподіваний гість з рудим волоссям, очами мутно-синього кольору і в темному светері, блискавично зімкнувши руки хрестом на грудях і ледь помітно скинувши їх обидві до сонця. Сонця, до якого полетів, пробиваючи хмари його салют.
  • Крампф, баран ти, задовбав підкрадатися зі своїми викидами. Просила ж так не робити, будеш так вітатися тільки зі своїми дружками, культивуючи, що ви там робите. І відгрібати за це від ввічливих людей*4. І як ти не задихнувся ще цьому балахоні по такій спеці. Ти б ще в своїй кожанці прийшов. Привіт, фух.
  • Вітаю, Рейнет, вітаю Тіл. А в кожанці і прийшов, але як кажуть мої побратими, граючи в преферанс: «Так треба». Побачиш сама, навіщо це, коли ми заберемо всі взятки і зірвемо куш.
  • Доброго дня Крампф. Як ти? – люб’язно спробувала перевести розмову Тіл, в той час як Рейнет тільки пирснула.
  • Нічого, посестра. А дорога Рейнет, не вгамовувася, як завжди наполегливий Крампф. – Не бійсь, Марія, як то кажуть, я так швидко наловчився робити як ти кажеш викиди, що ніхто й не побачить, особливо ці ввічливі, але недолугі. Я з деякими, хто культивує різну велич, чи що там заливає про нас влада, вже бачився і у віарі, і вживу до речі. Передають, наші збираються на умовлених точках, у віарі їх розташування вільно не транслюють.  Так, я вже бачу, що ти хочеш сказати, нікого там мусора не посічуть, як на акціях проти акта Тіссегена, ми вміємо вчитися на помилках теж і не руйнувати загальної справи зараз. Місця перевірені абсолютно, псам цим невідомі невідомі, і вільним бігунам, таким як я зараз не повідомляються, аби хвіст за собою не привели. І до чотирьох вечора там назбирається істотна кількість. І хіба це спека. Спека буде після чотирьох вечора. А ваші балаболки повилазять то зі своїх безкінечних віар дискусій з вимолюванням донатів на їх боротьбу за ваші права?
  • Ой, можна подумати, ваші залізнорукі донатів не просять. На чергові посиділки у пивнухах, які вони з’їздами називають.
  • Ну перестаньте, друзі, сьогодні всі лідери думки дійсно вийдуть і будуть стояти поруч цього свавілля. І наші обов’язково будуть, Крампф, і Геррен, і Ньфаген. Хоча Ньюфагена звісно важко назвати хоч нашим, хоч в загалі чиїм. І ваші, Крампф, , вірю, що будуть, і залізно рукі, і корпусарії. Всі станемо разом і будемо боротися вільну розвинену країну. Країну, якої ми всі хочемо, але не хочуть зграя цих чортів з Федереном на чолі.
  • Так точно, боремось за єдину, багату велику країну! Країну, в якій воля проривається не тільки на одному Просторі Волі*5, і не тільки в нереальному просторі віару, а де цьому служить весь реальний простір. Простір, який не обмежити усілякими вигадками Ранітарів чи інших утирків, Простір, який, який…
  • А ось і головний твій борець іде, Рейнет, – ненавмисно перервала потуги Крампфа Тіл.
  • Хто там,  а, Тіл, ну ти як скажеш теж, – відкинула Рейнет сором’язливо, але посміхнулася блондину середнього росту з очима кольору свіжої зелені, що залізною ходою наближався до їх столика, і тут же відкинула Крампфу. – А ти добре потренувався, Крампфе, от скажеш так само впевнено тільки завершено серед своїх, щоб вони сьогодні реально за ту волю билися, а не лише на словах. 
  • Салют всім, – урочисто вигукнув блондин, – підійшовши до компанії. – Хай, Тіл, – кинув прибулий, чмокнувши її в одну щоку, – бойове вітання, Крампф, – блондин кинув йому руку для рукостискання аж до зап’ястя. – І звісно, дорога Рейнет, найщиріші вітання, тобі.
  • Ну, привіт і тобі, Денат, – відповіла Рейнет загадково, підставляючи так дів щічки для його губ.
  • Доброго дня, дорогим гостям, – вигукнув той же офіціант, підбігаючи до друзів, перш ніж вони між собою то встигли привітатися і вкидаючи з поклоном лід в стакан Рейнет. – А я як знав, що до цих прекрасних дам підтягнуться моцні хлопці. І що ж будуть ці моцні хлопці?
  • Барміток з льодом, будьте так добрі.
  • Холодний ягідний чай, – відкинув Крампф і почав до Дената, коли офіціант вже відбіг – З такою залізною ходою, побратиме, тобі прямо на шлях солдата.
  • Тільки після тебе, побратиме, хто ж мені дорогу прокладе.
  • То почекай ще півроки, я отримаю звання на військових курсах, і в саму гущу Збройних сил. Навіть хоч на сірий кордон*6 кидають. А якщо ще ти зі мною будеш, то ми на тому кордоні Джерольські гори звернемо. А як повернуся з охорони проти загрози зовнішньої буду як корпусарії з витримкою боїв і авторитетом, аби проти свавілля внутрішнього гучно стати. От як би всі, кому призначено туди пішли, а не никалися своїми нірками ухильників.
  • Ну не всі ж знають про військові курси або можуть собі дозволити, Крампфе. Аби йти туди захищеним лейтенантом, а не рядовим в робі. Я от туди сунусь лише під твоїм командуванням. Але швидко соватися туди непотрібно, відчуваю прямо тут скоро розгорнуться бої не менш запеклі. І перед цими боями ми маємо приділити увагу кожному, аби згуртувати наші сили і дух. От як тобі не приділити увагу, Рейнет, духом ти завжди міцна і прекрасна, а чи сповна сил у тебе для боїв сьогодні?
  • Сповна, Денат, дякую. Але не завертай такі фінти більше, бо я витрачу всі сили на те, аби їх розкривати. І це я, тісно знайома з твоїми такими словесними вибриками. А що Тіл і Крампф виснажать себе розгадувати такі загадки, ти то їм таких промов не завертаєш, – сказала Рейнет подивившись на усміхнене обличчя своєї подруги і кам’яне друга, що заховався за цим каменем у себе, як завжди у неприязні до цих словесних ігрищ.
  • Стоп, а хто це там йде? Опа, невже він, – обличчя Крампфа несподівано, перетворившись з глухого каменя на живий вираз скульптури немов під рукою майстра. І всі друзі кинули очима слідом за його поглядом.

Крок покладаючи у крок, важкими як чавун і гнучкими як мідь одночасно, наближався Кілайен до кафе «Гвоздика». І хоча тут на нього щодня дивились десятки поглядів, саме ці чотири, що впилися в нього зараз з усією жадібністю уваги. Нагострений і готовий до всього погляд побратима Крампфа. То дружній, то  пониклий, то заздрісний погляд Дената, хай заздрить. Погляд Рейнет, не його погляд, погляд який нібито хотів підкорити Денат. Хоча якби захотів, Кілайен перетворив цей погляд у своє володіння сам, що іноді читалось за томним пострілами її очей на нього. Якби не одне але. І цим але був погляд, що широким потоком зараз виливався на Кілайена, погляд Тіл. Погляд, що єдиний міг зараз змусити його ноги хибити у відточеній військовій ході.

  • Охой, – знов повторив свій блискавичний фокус з руками Крампф, і Кілайен вторив йому, після чого хлопці перекинулись рукостисканнями до зап’ястя.
  • Мої вітання, Денат – слабкий стиль рукостискання останнього знову зіткнувся із залізним Кілайена, і останній знову переміг. – Доброго дня, Рейнет, – Кілайен чмокнув її в щоку, але погляд його вже впився зовсім інші щічки. – І мої щирі вітання, дорога Тіл, – він охопив руками її талію. І підняв над землею, прокрутивши колом декілька разів, при цьому розцілувавши обидві її щоки, ледве стримавшись, аби не дійти до губ.
  • Кілаейне, дорогий, ну досить, ну люди ж дивляться. – промовила Тіл і Кілайен нарешті впевнено і делікатно поставив її на землю.
  • Зашибок, як раз таки не дивляться. Навіть наші звиклі до сього люди відчувають неприязнь при публічних проявах любові. І як раз таки менше дивляться і не слухають у наш бік. Залізна конспірація. – промовив приглушено Крампф.
  • Так і думає зараз Кілайен про конспірацію, кому що, Крампфе. Наш пан заклопотаний, ти бач, нарешті вирвався до своєї ненаглядної. Так що йому можна її хоч в усі губи розціловувати і чхати на людей.
  • Рейнет, – шикнула на неї Тіл сором’язливо.
  • Та для свої ненаглядної Тіл я завжди час знайду прорватись, заспокою її, аби на подругу не злилася без приводу. –   відповів Кілайен, беручи стілець і сідаючи поруч з Тіл, яка вже теж повернулась у свій. – І для вас, дорогих друзів теж. Просто іноді усілякі клопоти як заклопочуть, довго через їх них прориваєшся. Добре, що ми не перед самим початку справи збираємось, а то б не вирвався. А зараз вільний час випав, то одразу до вас.
  • А то, скільки ж клопотів у другої людини в організації. Ти ж сам знаєш, з яким напруженням я розгрібаю навіть особливі доручення у себе.
  • Що бажає шановний пан, що приєднався до такої шановної компанії, – запитав офіціант, що підскочив на прихід Крамфа.
  •  Ех, гульнемо на останок, кірський пломбір давай.
  • Буде зроблено.
  • А, друзі, перш за світські розмови преважливе питання. Як вам мої подарунки, підходять впору?
  • Дякую, Кілайене, на мені і на Денаті чудово сидять, як раз в моді при сьогоднішній погоді.
  • Респект і повага, побратиме, все чудово. А то у нас в організації все не чудово з цим, біса достанеш таке простому залізно рукому.
  • Ну от і чудово, нам то з Тіл вже підійшло, хвилювався чи буде так з вами. Тпере уся чесна компанія під захистом. А тобі, скільки ж раз, друже Крампф, повторюю, не другої людини в організації, – продовжив Кілайен, – а лише однієї серед других людей, у нас лише перший лицар-патріот єдиний по правилу. А по-друге, переходь до нас, то й з дорученнями буде справлятися нам разом легше і оптимальніше. Ти кажи, кажи друже, тут термінові організаційні питання, треба розрулити. – завершив звернення до друга Кілайен, вийшов у віар для діалогу, як то кажуть одним оком та одним вухом.
  • Та знаю, знаю, хочеться ж тебе до вождя скоріше наблизити, побратиме. От станеш ти вождем, одразу до вас прийду. А так мені й у навколо тусовці залізноруких добре. Бо не вірю я, що всі скандальні історії про оточення Хека неправда, скільки б ти мені цього не доводив. Ти ж сам кажеш, ти- один з других лицарів-патріотів от і не знаєш, що інші другі, а може й перший за твоєю спиною роблять. От ставай вождем, одразу корені цього викорчуєш.
  • Запевняю тебе побратиме, Хек чистий. Те, що він втомився від організаційної біготні і зробив там декілька косяків, це вже інша справа. Але це питання чисто ефективності роботи, а не ніяких зашкварів чи справ проти руху. Так що за нього ручаюсь, як і за більшість других. А за кого не ручаюсь, і хто як на мене мутить, за тих вже казав. А з приводу вождя. Ну, то якщо Хек дійсно надумає уходити, то подивимось, можна і висунутись. Дожити ще до цього треба, Університет закінчити, а нам з тобою, побратиме, ще й військові курси.
  • Краще ніж заливати оце про дії колись там, ти б, Кілайене так діяв зараз. Бо зашквари ваших лицарів вже по всьому віару обсмоктують. І не впевнений, що навіть, як раптом ти там лідером станеш, очистити ці стайні зможеш, – різко прорвало на гучні слова як завжди Дената,  що винирнув лише з бубоніння у віарі у датчик мікрофона біля губ та у власних думками, і його біле волосся затряслося різко в такт.
  • Якщо хто обсмоктує, то тільки ваші балаболки. Які заради донатів будь-яку соломинку з чужого ока на зашквар перетворять, а у себе колоду не витягнуть, як Геррен з тим авто. І хто б лідером не став, цього не зміниться. А тобі, друже, вже вкотре  кажу – звернувся Кілайен до Дентата менторськи, – ніж залипати по вашим віар тусовкам та дозволяти вішати собі на вуха цю лапшу, краще б до нас пішов, я б тобі і всі необхідні знайомства забезпечив і доручення нормальні. А може і забезпечення за деякі виконані доручення, ти ж може правильно вказаним шляхом з тріумфом все робити. Разом би всі наші внутрішні проблеми порішали, а за тим до нас Крампф доєднався, оце ми сила була.
  • Дякую за запрошення, друже. Але… То .. Оце в котре кажу тобі, що не піду до вашої тусовки ніколи, навіть якщо поверхневих зашкварів там не буде, на рівні принципів боротьби в лайні ви, чужі від мене і людини. І ти цього не зміниш. А, цей, гроші, ну, знаєм звідки ці гроші.
  • Я б сказав, друже, яка конкретно людина з вашої тусовки чужа нам, але близька до усілякого лайна, але не буду. Не час нам зараз цими чварами розколюватись, а то з сьогодні з усім народом в лайні опинимось, якщо ця типо «народна влада» переможе. Ну, хоч ти, подруго, хоч після сьогодні, наводь його своїм прикладом, що робити, як він дійсно хоче щось там для людини. А не бути телепнем, якого розводять на гроші на трансляціях.
  • А ти за нас, не вирішуй, Кілайен, вирішуй серед лицарів своїх. – відповіла Рейнт, теж відволікшись від віару. –  Я такі правильні рішення сама розглядаю і приймаю, якщо вони правильні. А Денат правильний досвід піхоплює, особливо від мене, правда ж, Денат.
  • Правда, люба.
  • Ну а ми, які рішення, приймемо дорога Тіл, – звернувся Кілайен до своєї чорнобривої, що спокійно і красиво сиділа неподалік, як картинка.
  • Сьогодні наше рішення боротися за благо кожного з нас тут, кожного з людей країни і благо країни в цілому. Коли всі ми поруч, ти поруч, то робити це нема страху і вистачає духу.
  • От ти моя, пташка бойова, за твоє піснею і летіти по життю краще, не те, що під каркання ворон усіляких облізлих. Так, стоп, що там, мда. Звиняйте, друзі, викликають до порядку, підготовку вирішено почати чим раніше, тим ретельніше. Ми ще неодноразово побачимось і з тобою Крампфе, і з тобою Денате, і з тобою Рейнет, і з тобою моя дорога Тіл, тримаємось у апарату і перед справою збираємось. Рейнет, Денат будь ласка повідомляйте мені деталі про рух вашого двіжу, якщо попрошу. Крампфе, – почав було Кілайен до бойового друга, але той вже перетнув його промову, зметнувшись як стріла і шепнувши йому на вухо:
  • Бачиш он ту фігуру джинсах та зеленому светрі біля каштану в самому центрі? Впізнаєш?

Терк кивнув один раз схвально, інший заперечно.

  • Еее, ну як то. Добре, я побіжу його зловлю, поки він не змився з очей геть, я чи ми будемо, там де «дошка генерала». Підтягуйся дорогою, –  закінчив і Крампф з шепоту одразу перейшов на нормальний тон, яким випалив. – Я відлучуся, знайомого побачив, в разі чого маячте, буду як штик, ось моя доля. – І вітром зник з очей, лишивши на столі гірку монет.
  • Рейнет, і можна ще на останок на хвилинку для пари слів забрати з веселої компанії Дената. Такі моцні дівчата, як ви з Тіл, точно зможете за себе пару хвилин постояти, як його не буде. А він зараз вернеться, за хвилину буквально.
  • Та забирай, я що проти.
  • Чудово, а і ось моя доля з чайовими як раз. Тіл, поласуй пломбіром за мене і Рейнет як раз пригостиш. Он його як раз несуть.

І Кілайен піднявся, стрімко закрокувавши вперед, озирнувшись лише раз і побачивши, що Денат іде з боку нього тінню. Але довго безслівно крокувати як завжди не витримав і кинув з-за спини:

  • Кілайне, ну ти поговорити на пару слів хотів чи там навздогін зі мною бігти, куди ти летиш.
  • Не важливо куди, важливо з ким. З тобою, друже. Часу просто мало поспішаю, але точно, треба хоч ці зайві хвилини з тобою розтягнути. – і Кілайен обійняв Дената по-братські за рукою плечі, але наблизившись, почав вести не зовсім братські розмови. – В тебе якийсь захист з собою є, балон хоч.
  • Ну, нема нічого, у старого термін придатності вийшов, а новий купити завчасно не подумав, а вчора не встиг.
  • Не подумав, от як будеш думати своєю макітрою, коли її проломлять? У Рейнет то точно є, я знаю, можеш навіть не казати. Але по-перше, я точно не знаю, що в неї є, там змінили Постанову, могло в список не допустимих на зборах попасти. По-друге хіба Рейнет має вас захищати.
  • А ти чому не захищаєш, як такий розумний, – шикнув Денат.
  • Бо реально думаю про захист не тільки своїх близьких, але кіл наших співвітчизників по більше, не те, що ти чесно тільки це зображаєш заради самі знаєм кого. А брати з собою зараз Тіл не можу, там набагато небезпечніше, ніж зараз, якщо точку збору посічуть, хіба не ясно. Коротше до справи. Зараз зайдем у один вхід в «будівлю генерала», там немає камер, перевірено. Передам «Вогник», навіть два, їх мусори забрати не сміють через випадок з Глен Тарвін*7, ти маєш знати, посилайся на нього в разі чого. Тільки швидко, щоб там ніхто не пройшов, окейно.
  • Ну то ясно-ясно, – відповів Денат зі згасаючим пилом.

Через три хвилини Кілайен Терк вже крокував до меморіальної таблички генералу Фалксу Карію герою Дикої та Партизанської воєн, на честь якого увесь будинок тут називали «будинком генерал»а. Навіть зараз доводиться ризикувати Тіл. Ризикувати, хоч будучи постійно на зв’язку, але лишаючи до передпочатку справи її захист на руки дівчини і цього гальма.  Як же він може лишити її при реальній загрозі. Ну, нічого, він тут завершить. Зараз зустрінеться чи не зустрінеться з Крампфом чи кого він там привів і все понесеться на реальні справи.

….

  • Ну що там, Рейнет, дорога, які новини?
  • Подруго, ну що я тобі дублювати все зараз буду. Зайди сама в локацію в віарі та все дізнайся, тим більше знаєш, куди заходити.
  • Та там такий гамір зараз, натовп людей, важко мені це витримати. Та й тут події важливіше, краще за ними уважно послідкую, аби знову на патруль не нарватися.
  • Це точно, більше стикатись з ними немає сили, паршиві шавки, – останню фразу шатенка промовила приглушено, – все, що здобуто непосильною працею, відібрали, та подавіться. Але ти, дорогий Денат, хитрий як завжди, про альтернативу то як додумався. І де їх взяв, позавчора ж казав, що нема в тебе такого. А їм і сказати було нічого. І якщо моя «Іскра» сьогодні не запалає, то твого «Вогника» ми їм сьогодні піддамо.
  • А то, фірма віників не в’яже, фірма робить балончики, такі, що ніхто не відбере. А де взяв, теж секрет фірми.
  • Так от до новин, але коротко, зайшла б ти краще у віар  – повернула слово Рейнет, але слово це лилося не звичним для неї різким співом, а напівшепотом. –  Простір перекрили, але не наглухо, самі ще своїх законів побоюються, прикриваються не законами, розпорядженнями місцевої влади. Всіх собак ці собаки вішають на Толейна-мера*8, а він смішний і бере. Точку збору повідомили, зараз туди покрокуємо за мною. План дій є. Більше інформації на словах не передам, тільки з віару дізнавайся, там транслюють.
  • Серйозно говорять, що буде хтось з парламентських, окрім Ньюфагена, але точної інфи біс де знайдеш. Теж саме, що цей план, на диво узгоджений з бійцями ультра*9. І хто ж там так постарався, – додав діловито Денат.
  • Ох-ох, прийдеться вилити на себе цей бідон шуму і таки туди увійти. – промовила Тіл і зауважила. – Хоча тут скоро шуму буде більше.
  • Давай-давай, подруго, ну треба ж бути в курсі для скоординованих дій. І йди за ними, ми вже до локації прямуємо. Хоча такі дії важко назвати в цілому скоординованими, подія спонтанна, реакція наша теж. Той гамір, який там робиться по локаціям організації, дійсно назвати скоординованим важко. Може у бійців ультра фронту щось краще робиться. На спонтанні події в них хоч реагувати виходить краще. Я боюся, аби у діях такої високої координації нас не затягнуло у якусь воронку.
  • Не бійся, дорога, я з вами, з усіма силами духу й тіла, ну і з «Вогниками». А там на місці, може ще й з деякими друзями з наших рядів в якості підтримки. Ти знаєш про кого я.
  • Та знаю, Денате, знаю. Тільки ти з нами й лишився наша опора, а Кілайена то нема, а Крампфа то нема, де він там досі з дружками шляється. Зараз треба через віар видзвонювати. Що там з мережею до речі, щоб там в разі чого з ними зв’язатися.
  • Вже не працює, у увіарі теж про це казали, – відповів Денат.
  • Ага, ну що взяти з цих чортів, тільки мережу глушити і можуть, а на віар зуби короткі, тільки зараз пгпвхами*10 дарма будуть це симулювати.
  • Були короткі, але от вирішили наростити в ікла і впитися цими іклами в нас як вампіри. Рейнет патруль. – різко перейшов на шепіт і стрепенувся Денат.
  • Тіл, виходь з віару, швидко, – кинула Рейнет подрузі швидкою реакцією і та теж швидкою реакцією стрепенулася. – чорт, домахаються, на вулиці нікого окрім нас і мужика одного позаду нас немає. Вони ще не звернули на нас детальної уваги.
  • Не домахаються, є залізний метод, вір мені, – відрізав Денат і розрізаючи  повітря різкими рухами, затягнув Рейнет у обійми її тіла з його руками та його губами з її.

Патруль наближався. Четверо здорових як воли поліціянтів, трохи різного зросту, але однієї рішучої ходи. Тіл, зорієнтувавшись, стала поруч у скромній позі, іноді демонстративно кидаючи нескромні знервовані погляди на Дената та Рейнет і роблячи вигляд, що заходить у віар. А потім роблячи вигляд розлюченості через його не-нормальну роботу, бо посікла, що один з патрулю несе пгпв на поясі. З кожним кроком представників режиму їх хватка все сильніше стискалася над групою студентів, як стискалась хватка Режиму в цілому над країною. І навіть якщо зараз ця хватка стиснеться, це буде не фатально. Ну, обшукають їх, ну навіть відберуть балони, вони то все одно будуть на волі і готові продовжити боротьбу. Точно так же, ну приймуть закон Ранітара у парламенті, все одно ж весь віар сили не обмежать, вільні локації для активності там все одно лишаться. Але кожне таке стискання на кожному рівні наближувало те саме фатальне з них, яке переламає горлянку і перерве дихання і таким студентам, і країні в цілому. І тому зайвого з них не можна було допустити.

            Але хватку цього разу вдалося відвести. Здоровезні мужики при вигляді томного поцілунку потупили очі і почали проходити повз. А навіть, якщо в них і почали виникати сумніви, то вони одразу розчинились при вигляді нібито знервованої Тіл і розумінні, що не тільки їх бісить це видовище і не тільки вони хочуть скоріше здихатись його вигляду. За те до мужика позаду вони причепились з перевіркою серйозніше звичайного, немов скидаючи злість на ньому. Хоча бідний чолов’яга, наскільки було чутно з його слів, просто вирішив вийти в магазин не в той час.

  • Так, правда, було сказано, – заявила Тіл, коли поліціянти нарешті розчинились в кінці вулиці. – Публічні прояви любові викликають у людей неприязнь.
  • Я звісно, не проти таких проявів, – підморгнула Рейнет Денату, – але те, що ми змушені використовувати їх як зброю проти них, це огидно. Тут вже дійсно не в любові та на війні всі засоби добрі, а любов добра як засіб на війні.
  • Ну, для твоєї безпеки я готовий використати будь-який засіб. Але пішли но швидко, бо вже десять хвилин до часу зборів, наскільки я бачу з віару.
  • Дійсно треба в темпі поспішати, але в темпі встигнемо, як я прочекала, це ж тут недалеко. Головне закінчити підйом до Вежі Каріка*11, а звідти швидко спустимось – висловилась Тіл, оглядаючись навколо у пошуках патрулів та інших загроз.
  • Дарма оглядаєшся, все вже оглянуто до вас. – відкинула Рейнет. – Немає ніяких псів чи інших підозрілих типів поруч. І треба швидше йти, аби більше на них не наткнутися і вчасно дістатися. А план то класнючий, атака з Півдня, як ці телепні й не очкують.
  • Ну то не переводьте ваших томних подихів на розмови, і за мною, в темпі, темпі, немов ви наш блискавичний Крампф. Переходимо на побутові розмови тільки при підозрілих типах поруч. На Вежу! – кинув клич Денат.

І компанія то швидким кроком, то галопом проскочила залишок Підйому Гарреті до Вежі Карікта. Проскочила, дорогою оминувши ще декілька таких компаній та перехоплюючи іноді нові новини з віару. І доскакала вчасно.

Вежа Каріка як і в будь-який час, і в мирний, і у військовий збирала навколо себе багатьох. Звичайна товкучка не випаровувалася навіть під сьогоднішніми природньою і політичною спеками. Щось затирали перехожим дідки і бабці, намагаючись підманити перехожих до свого товару розкладеного прямо на бордюрах нижніх ярусів газонів навколо вежі. Затирали, вкотре доводячи необхідність конче купити квіти усіх кольорів райдуги, якісь дивні саморобні солодощі, медалі часів за Цера Горохка*12, електробрухт, пожовклі книги та інші артехфакти. Товклися люди біля тих ларьочків, які лишилися тут після глобального прибирання рік тому, купляючи різне їстівне і щось періодично прикрикуючи один на одного. Але щось було не так навіть біля цього джерела життя. Чимало з ларків було закрито, і не було головних хранителів нинішньої атмосфери при нинішній погоді. Дідів жилетах та чоловіків в, які збирались тут на лавочках потеревенити про реалії політики. Дідів та чоловіків, які утворили тут свій простір волі. Хоча волі звісно обмеженої, адже офіційно прийнятих в політиці Режиму ліній ці розмови не переходили і часто скочувались в несерйозне  пустомельство про те, хто більший голова з базікаючих голів політики країни, і яка з цих голів щось ляпнула. А тим часом замість них надуло сюди іншого народу. Народу різного роду-віку, що стягувався з різних вулиць струмками. Народу, що не як завжди стікався та розтікався до Вежі  Каріка за різними напрямками та життєвими шляхами. А що з різних шляхів ставав в одне русло. Русло ріки, яка мала злити купу струмків людських життів проти перепони, що Режим встановив на їх течії. Все це вказувало немов би на фальшивість реальності сьогоднішнього дня. Реальності, як завжди проявлялась у стабільній сукупності ознак біля Вежі Каріка і от дала збій, проявившись з купою глюків. І лише одна річ зв’язувала сьогоднішній прояв реальності тут з її постійними втіленнями і давала основу думати, що всі ці глюки лише тимчасові відхилення.  Два солдати почесного караулу, що стояли незмінно і непорушно під воротами вежі, охороняючи її історичну непорушність. Стояли, охороняючи від будь-якої буденності, не важливо спокійної як завжди, чи переполоханої як сьогодні, яку не пускали навіть на верхні яруси бордюрів біля вежі. І здавалось як щось всі люди і сама вежа, все життя оцифрується і перейде в електронний простір, караул буде стояти тут. Стояти, оберігаючи, не людей, не будівлю, але реальність їх наповненої пам’яті, їх історію від порожнечі часу.

  • Бачте всі які хитрі. Хитрі в лінощах, бо важко їм бачте Підйомом Гаретті йти, всі вилазять з пологих доріг Тракесса, Ратрака й інших. А йдуть майже всі туди ж, куди і нам треба, Спусками Класка та Ітверена. Хоча щось навіть з усіма цими хитрими не так багато тут нас набирається, вірю, хоч на місці буде більше. А Крампф то знову не бере і на повідомлення не відповідає, все перевипробувала.
  • Ну, то нехай йдуть собі, люба, якими хочуть дорогами. Головне, щоб і вони, і кожен з прийдешніх до боротьби, багато їх буде чи мало, жодне ледацтво не включали під час бою, аби сил у них вистачило на сьогоднішню битву. Та й у справжнє ледацтво впали ті, хто збирається он зараз протестувати у віарі, от чого там такий гвалт. Дурні, як можна повалити режим, який не спирається на віар і навпаки хоче відрубитися і відрубати всіх у реальності, у віарі, а не цій реальності.  А у нас то, не те що в них, реальних сил вистачить і на підйом Гарреті, і на підйом проти свавілля Федерена. І у Крампфа теж, впевнений він обов’язково з’явиться. Точно, всі разом йдемо шляхом повних сил, як там в школі нас цим віршом мучили, зараз перефразую:

Карік безсил’я шляхом не пішов

Карік зламав злих угелів*13 нажим

Ми підіймемо його велич знов

Сьогодні зруйнуєм проклятий Режим.

            І як відгриміло останнє слово саморобного вірша Дената, одразу почали гриміти сирени і давно пророблені тексти з мегафонів:

  • Шановні громадяни, розійдіться, розійдіться. За розпорядженням місцевої влади ця територія підпадає в зону перевірки через підозру масового прориву газових труб. Не чиніть спротив, стоїть питання вашого життя і здоров’я, розійдіться.
  • Дівчата, вітром на спуск Класка, ноги в руки. Рейнет, чого ти стоїш стовбом, Тіл вже побігла. До скверу раз два, там нас вже не затримають. А з Крампфом зв’яжуся, не хвилюйтесь. Не переводьте дихання. Попереджу його про всю цю діч, сподіваюсь до нас прорветься.

Шоу почалося. Озирнувшись в останнє Денат, через голови тікаючих побачив ряди поліції, що насувалися. І як до цих рядів приєдналися два почесних караульних Вежі. Ну, якщо вже ті, хто завжди непорушно захищали пам’ять і честь народу, стали на війну проти нього, ця реальність впала у фальш та лицемірство. Реальність немов була роз’їдена комп’ютерним вірусом. І для Дената ім’я цього віруса було ясне – Режим Ференера.

 …

Кілайен Терк навіть не знав, що можна в загалі розігнатись до таких швидкостей. Скільки раз він намагався, але все не виходило. Але сьогоднішній день був особливо, він запалював тіло й дух людей на немислиме. І запалив його мчатись подібно Блискавці. Блискавці*14, що пробиває темряву грозових хмар і сьогодні проб’є темряву Режиму. І єдине, що його стримувало – це Крампф, який навіть при всій своїй жвавості тут, не міг його наздогнати. І приходилось постійно зупинятись, аби дати передишку другу. Так і зараз вони зупинились на підйомі Гаретті, зупинились набрати сил перед новим забігом.

  • А ти точно, побратиме, впевнений, що ми встигнемо, – видавив Крампф з хеканням, від якого він здається зараз виплюне легені. – Всього шість хвилин лишилось.
  • Встигнемо друже, встигнемо, ми ж не ходимо подібно деяким як старі бабусі, що не мають здоров’я, але мають час для довгих безцільних ходінь. Зараз ще трохи піднятись нагору, а потім вниз, легко буде бігти, швидко в двіж увірвемось. 

Але увірвалась сирена у середовище буденних звуків столиці. Сирена яка луснула по опорам плану опозиції, і перетворила його легкі похитування в тріщання всієї конструкції.

  • Що будемо робити, побратиме, справа на нуль йти далі до вежі, сам розумієш.
  • Спокійно, побратиме, чорта с два такі як ми вижили ми б у сотні боїв, якби не було у нас запасного плану порятунку. Є окільний хід, за випадком якось відкрили. Зараз сам побачиш, за мною. Тільки нікому не слова, сам знаєш пацюків скільки, не хочеться, щоб спалили.

Будинок за будинком, кут за кутом, крок за кроком, ось це під’їзд перед рогом вулиці, відкрито, ура, в нього.

  • Іменем закону стояти! – донесло з позаду немов голос смерті, яка не хотіла дозволити хлопцям рватися далі, до життя.
  • Бісів патруль, запідозрили, вони винирнули з-за рогу, я не встиг забігти так, щоб не помітили – виплюнув слова спалахами повітря Крампф.
  • Пофіг на них, він них порятуємось також, головне прорватись на шлях порятунку, – Кілайен вже неспинним винищувачем летів до цілі.

Другий поверх, горище, відкрито, єєс.

  • Давай, давай, побратиме, і плавно, плавно прикрий за собою ляду, чудово, – виплеснув Кілайен, вже пробираючись крізь мотлох і дошки на запиленому горищі, і додав шепотом. –  Без імен, тут живуть усіляки бабки зі слухом, як у радіолокатора, спалять нашому хвосту потім на раз два, за мною.

Одна опора даху, дві, три, купа дошок, напіврозвалена шафа, отут це має бути, ось, стара дерев’яна ляда, їх вікно до життя.

  • Якого дідька, – не стримав думок Кілайен, – не піддається, тільки не це, не тут, не зараз, така підніжка перед самим фінішом.
  • Побратиме, не час зараз для роздумів, чуєш ввічливі вже близько, і якщо падемо духом, миттю спіймають і не ввічливо з нами розправляться. – з хеканням кинув Крампф, поки там знизу, з ляди іншого під’їзду, чувся вже гуркіт та крики якихось жінок. – А ми вільні вовки і не можемо дати себе спіймати. Що роблять вільні вовки, коли на їх шляху стає перепона?
  • Пробивають дорогу силою – відрубав Кілайен та відкинув запаморочення духу.

 І схопившись за плечі, хлопці вклали всю силу своїх духів і тіл у стрибок по ляді. Раз. Ляда тріснула, але тріснув й останній бар’єр безпеки.

  • Вони тут, всі сюди на горище, на гуркіт, – пролунав голос з іншої ляди, з якої вони вилізли, і тут же відкликнувся у їх бік залізним наказом, – Негайно зупиніться, мерзотники, іменем закону, інакше буду стріляти.  Сержант, що ти гальмуєш, швидше сюди, лізь, беремо порушників на мушку

Два, ляда просіла, прогнулась, але ще тримала оборону.

      Три, ляда тріснула, відкривши вікно до волі і Простору Волі. Під звуки пострілів, тріск дошок й «Трясця його матері» Крампфа хлопці впали на сходову клітину. З дверей квартири там вилетів один з мешканців, однак після таких він вже не міг стримати хлопців, просто відскочивши у бік. Вікно було відкрите, шлях життя по переду знову чистий, шлях до реалізації плану, що зробить дане життя вільним від чужих позіхань. А поки вони бігли через під’їзд, внутрішній двір і на спуск Класса, від стрільби та шуму позаду. Та до двіжу та до друзів, з якими Кілайен зв’язався через віар, коли перешкоди  і від яких Крампф нарешті побачив  повідомлення, другий лицар-партіот проганяв у свідомості деталі плану. Плану, який мав привести до успіху сьогодні і лицарів-патріотів, і всіх. Проганяв під музику й ого голові грала музика.

            План було попередньо детально розроблено на таємних колективних зборах наживо вождів залізноруких, корпусаріїв, лицарів-патріотів та ще деяких організацій з їх кіл поменше. Позавчора, через п’ять годин після оголошення Ранітаром пропозиції свого законопроекту. І хоча план в результаті отримав колективне ж авторство, однак кому треба запам’ятають, що вперше кістяк його ідеї та необхідність її обговорення з усіма організаціями ультра виніс саме Кілайен. Після того план звісно був ще не раз обговорений та відточений відповідальними людьми і наживо, і через віар, і навіть один раз обкатаний на симуляторах. Вчора план був запропонований правозахисному руху, і за чотири години до цього нарешті з гріхом погоджений більшістю з лідерів звідти. Добре, що у лідерів організацій ультра було закладено декілька планів у рукаві на випадок їх відмови, які можна було ще реалізувати за три години до заходу. Інакше через тугодумство правозахисників все б прошляпили. План спирався на аналіз архітектури навколо Простору Волі. А саме виявлення точки, куди найважче було загнати якусь техніку і поліціянтів. Але дуже просто було через віар зігнати демонстрантів, і попередньо їх зібрати в якійсь локації. Це були вузькі під’їзди до Простору Свободи з півночі і сквер Десяти захисників*15. План базувався і на аналізі загальмованої поведінки начальника столичної політики Кренака та його звичайних кураторів. Типо далекоглядних управлінців, які не в стані були зазвичай встановити напрямок підходу протестуючих, якщо вони самі це ніяк не палили заздалегідь та збирались розсіяно. Поведінці не тільки тормознутій, але й зарозумілій, через яку ці чинуші оперативно не виправлять власних помилок, навіть тоді, коли на це буде вказувати всі підлеглі. Поведінці, яка б разом з усім дозволила зібрати купу демонстрантів проти невеликої кількості загонів поліції, яку можна була поставити на Просторі Волі на півночі. І зробити вигляд, що ці демонстранти цілком з правозахисних рухів, аби поліціянти підпустили їх близько через впевненість у власній безпомічності. А між тим поховати серед них бойові загони з ультра. Аби далі понеслася. Понеслася битва за те, аби змести цей кордон поліціянтів. Один з кордонів, якими Режим відгородив і щоденно відгороджує громадян від їх прав, а країну від нормального майбутнього. Відгороджує з прагненням перетворити громадян у підлеглих рабів, а країну у свої вотчину. І який сьогодні випадає шанс знести і тоді затрясуться всі інші кордони.

Випадає шанс в тому числі через те, що загальний план працює майже як годинник. Але для цього окремо Кілайену, окремій шестерні в його межах прийшлося крутитися мов скаженому. Перевіряти збори та боєздатність усіх окремих груп лицарів-партіотів та незалежних двіжунів під їх керівництвом сьогодні, які збирались на законспірованих точках або вже висувались з них, комунікувати по віару і так з їх союзниками. І поки він бігав, час підкрався до кінця. І при загальному тріумфі, його окремих опинився під лезом краху. І якщо б він дорогою випадково не зустрів Крампфа, йому б прийшла труба. Крампфа, той самий знайомий якого у зеленому светері його давній законспірований знайомий із залізноруких пішов за наказом на напрямок псевдо атаки. І якщо б він затримав їх обох хоча б на зайву хвилинку в розмові з одним корпусарієм, прийшла б труба знов. Лише дивом він вирвався з цієї пастки. Але при диві для нього план для всіх працював не за рахунок дива, а через розумно вкладені рухи усіх таких незамінних деталей, як він.

  • Хвіст відстав, що ще можна було очікувати від цих шавок сцикливих, бояться самі у цю гущу лізти. Як і ті, що біля вежі і східніше на Лейна перекрили, стоять там в безпеці, – промовив Крампф, який тепер був не тільки залізноруким, а кровавощоким від кулі, що пройшла по дотичній правою щокою.
  • Зате не треба буде утримувати себе, аби всім розтеревинити про той таємний хід, сенсу то вже немає.
  • Хех, ти й теревинити речі, ну, абсолютно сумісні, так і бачу тебе за цією справою. А за хід ти правий, спалили такий лаз, гади. Так би навіть з замком на ляді могли ним шастати, акуратно його відкрили, закрили, є у нас ювелір з цих справ. А тепер ці щури через нього ганяти будуть, ще й сюди може полізуть, треба всіх попередити, я своїх, ти своїх.
  • Точно-точно. До речі, ще раз по віару зв’язався, наші десь недалеко, біля повороту з Десяти захисників треба їх знайти, а потім я до свого бойового загону.
  • Знайдемо-знайдемо, як вискочили, я з ними на зв’язку побратиме. Ти як? Бачу бісова кровотеча не припиняється, вибач, що я тебе так підставив, ти вже тут давно був, якби не я по гальмам тобі не дав.
  • Дурниці, Кілайене, подряпина, тут скоро більше можна буде отримати. Ну, ці шавки теж отримають і за це, і за все інше у відповідь від всіх наших. Відчують у своїй плоті ікла вільних вовків, як тільки посміють нашу маслинами зачепити.
  • Так точно, курсанте. Ми як курсанти, а справжні вояки як воїни з наших рядів покажемо їм як завжди, що таке справжній бій. Так ось ми і у виходу зі скверу, колона вже рушила. А народу порядно, це пречудово, – оцінив Кілайен натовп навколо, – наші десь тут мають виходити, а он з групою гсників, вперед.
  •  Кілайен, де ви пропали, я вже почала хвилюватися, там все перекрили, чи ти прийшов, чи тебе не затримали. Та й самій для нервів було не легко, все перекрили, ми ледве, вирвались. Завдяки бойовитості Рейнет як завжди, – вилила своєї хвилювання Тіл, коли Крампф і Кілайен підскочили до групи, тимчасово закрокувавши риссю в такт з нею по спуску.
  • Обіцяю, я тебе сьогодні більше ніколи не кину, буду тільки з тобою, а ти зі мною, йти разом до бою.
  • Ладно, подруго, то хіба бойовитість, бойовитість справжню я зараз їм покажу. Крампфе, де ж тобі пригод знайшов, це що за жах у тебе на обличчі.
  • Да так, не встигли проскочити ж через перекриття з Кілайеном, та й полізли через стару хату, а я там незграба занозу загнав, та оце витягував, розколупав трохи.
  • Що ти чешеш тут, занозчик? Таким байкам повірять хіба що ваші залізнорукі. Розповідай, як було в реалі.
  • Так, Рейнет, всі допити полонених після бою. Зараз час горить і в мене і у Крампфа. Біжимо до своїх. Я твою подругу забираю, ти ж не проти дорога? – Тіл кивнуло на запит  хлопця. – Ви з Денатом тут лишаєтесь?
  • А де ж ще, не до ваших диких же йте, почнеться сутичка ще й зашибуть як чужих в своїх рядах, а тут свої всі, – відкинув Денат.
  • А тобі Денате лише б чвари внутрішні розводити. Добре, бачу так воно і є, тоді при побудові строїв побачимось вживу, а у віару завжди на контакті, як буде. Ці гади вже пгпвхи врубають, як завжди, вже була можливість перевірити. А як прорвемся на Простір, тоді горніться до нас якомога ближче. Бо тоді буде гаряче, і всі ми будемо тут своїми проти чужого вогню, готового нас пожерти. І нехай вас захищає від подряпин шкіра моїх подарунків, – Терк стукнув по грудям, де піж одягом ховався бронежилет, який його силами зараз був на кожному з друзів.
  • Прийнято, Кілайен, пгпвхи ми теж посікли. Бережіть себе, хоч ми розбіглись, під час бою ми зійдемось. – прийняла Рейнет з занепокоєнням.

Душевно, але треба бігти до своїх душевних. Кілайен вже хотів ломанутись за руку з Тіл, коли на останок його зупинив вигук:

  • Пане Терк, це ви?
  • Може і є не маю честі бути знайомим, – відповів лицар-патріот високому шатену-чолов’язі з «Громадянського Союзу».
  • Енедаус Ісаєвич, голова «Союзу» у Катренському районі*16. Справи у вас не у вашій зоні, наскільки я в курсі, тому ми і не знайомі. А так би все про мене знали, як про всіх інших.
  • Я вкрай обмежений у часі…
  • Розумію. Хотів лише сказати, що ваших принципів не можу поділяти, але буду мати за честь зараз стояти в одному ряді боротьби за майбутнє країни, хоч можливо і під різними кутами зору. А ви чому до нашого вогню заглядали?
  • На взаєм. Як виберемось звідси, а ми точно виберемося з перемогою, можемо ще офіційно поговорити. Підходив до знайомого з ваших прихильників, он він йде, – Кілайен кивнув у сторону друга Дената.
  • Ааа цього, – подивився без інтересу Ісаєвич на Денета і ледь помітно мазнув рукою у той бік, – ну не затримую, бережіть себе і вашу супутницю.

Над Древітанськом, славною столицею яскраво світило сонце. Світило, скидаючи з ясного неба свої дари – тепло і світло людям на земля у повному обсязі. Погода не давала натяків на біду. Однак і без таких натяків було зрозуміло, на землі не силами природи, а силам людей може скоро запалати вогонь. Вогонь, спека від якого буде значно більшою за тепло від сонця, і від якого підуть хмари диму, що і світло сонця закриють.

            А поки що сонце світило у вікна старих помпезних будинків навколо Простору Волі, й особливо з його північної та західної сторони. Світило немов в очі, від яких це світло відбивалось, і через які ці будинки могли бачити світ. А чого вони в цьому світлі тільки не бачили. Скільки режимів, окрім нинішнього, які називали себе вічними, і давно пали. Пала навіть Імперія, яка ці будинки возвела, і яка точно була стариганем порівняно з усіма режимами після неї, сопливими дітлахами на її фоні. Цікаво побачать вони сьогодні початок краху Режиму чи нове його увічнення, яка з реальностей стане такою, а яка відсохне у чиїсь думках? А будинкам все одно, вони вже скільки такого бачили і вистояли, витерпіли, і витерпять ще. А от у людей, що жили у цих будинках і не тільки терпець урвався.

            І тому люди зробили те, що будинки робити були не змозі. Самостійно змінили форму конструкції як реакцію на зовнішні виклики і загрози. Форму, що вилилася у рядах шеренг, рівних та нерівних, стрійних та нестрійних, дво- та трьо- шеренгових. Рядах з біло-жовто-червоними прапорами країни, зі знаменами з написами на них «Блок Проти», «Громадянський Союз», «Ліга Свободи», «Бій», «КРОК», «РІД» або емблемами схрещених мечів на фоні прапорів країни, жовтого сліду від кігтів лапи, птахом у повному розмаху крил та інших, інших, інших, або в загалі без прапорів. Шеренг у різних місцях навколо Простору Свободи, а особливо на Півночі. Шеренг, різноманіття яких вражало око, бо в одному місці були одні знамена, в інших не було. В усіх місцях були знамена з емблемами, а на Півночі не було. А десь можна було побачити якусь емблему, наприклад, перехрещені мечі на фоні прапору країни, а потім виявлялось, що це лише марення. Різноманіття символів, за яким важко було оглянути різноманіття та реальну кількість  людей, що їх носили. Людей у такому ж різноманітті одягу, різноманітті символіці на ньому. Але при тому, що як не дивно багацько з них у таку спекотну погоду були у плащах та кофтах, а деякі навіть у куртках-кожанках.

А проти цих різноманітних шеренг була суцільна одноманітність. Ряди поліціянітів в в однаковій формі, однакових жилетах і касках, за однаковими залізними парканами з однаковим озброєнням. Люди поруч в деяких час з поліцейськими машинами з однаковими написами. Та з однаковими людьми в їх рядах, що кричали час від часу однакові фрази у гучномовці:

  • Шановні громадяни, не скупчуйтесь, розійдіться. Не порушуйте розпорядженнямісцевої влади про зону перевірки на Просторі Свободи через підозру масового прориву газових труб. Не чиніть спротив, стоїть питання вашого життя і здоров’я, розійдіться.

І це викликало лише однаковий сміх серед протестуючих.

І от коли ці шеренги вгамувались, в усіх місцях, ти, хто стояв на чолі окремих з них почали щось говорити. І найголосніше й найвпевненіше з них залунав голос одного з лідерів на Півночі, хто взяв слово першим:

  • Шановні співгромадяни! Лідери, представники, прихильники всіх партій та рухів або хто не пов’язує себе з жодним з них. Нащо ми зараз прийшли сюди, нащо ми зараз стали проти цих озброєних людей, ризикуючи отримати від них по шапці? Нащо ми обходили їх патрулі та кордони з таким же ризиком. Нащо ми пройшли крізь це і зібрались тут у зоні цього найбільшого ризику? Тільки що при зборах у сквері пан Геррен говорив, що ми прийшли сюди боротись зі злом. Зі злом, що оточує нас і хоче підім’яти нас всіх добрих людей і добрих громадян і знищити добре майбутнє нашої країни. Така думка має місце бути. Щоб оцінювати світ і самих себе як добро чи зло потрібен єдиний критерій з цього приводу. Але хіба ми такі різні з безліччю поглядів на це питання, часто протилежні у чомусь, зможемо виробити цей єдиний критерій. А навіть, якщо  зможемо, чи спроможні ми будемо всіх самих себе з нього поміряти? Чи буде хтось з нас за цим критерієм точно добрим чи злим? І чи будуть оці люди, що стоять проти нас абсолютними прибічниками зла, таких що не мають ніяких добрих вчинків. Навряд чи.

Тому не протистояння злу привело нас сюди. Якщо ми будемо називати Режим Кастіка Ференера та його прибічників злом, а себе добром, вони будуть просто робити те саме навпаки і так по замкненому колу боротьби без кінця. Та й ніхто з нас не буде ідеальним за власними ж мірками добра. А тому ми будемо чинити великий обман, а значить робити те саме неподобство, що й Режим.

Кожен з нас не ідеальний, але має свої виражені інтереси. І ці інтереси в основному об’єднуються в прагненні жити успішно і щасливо. Звісно цих прагнень безліч і часто вони перетинаються. Тому якби вони реалізовувались хаотично, ми б просто перебили та передушили інтригами один одного. Тому деінде в запобігання такого люди зібрались більшістю і власною волею узгодили правила взаємодії прагнень та інтересів кожного з них, аби вони вільно здійснювались і при цьому не знищували одне одного. І таку свою волю вони прописали у письмовому її втіленні – законах. І там це здійснення відбулось. І там більшість людей є успішними у своєму напрямку і є заможними. І тому такі країни в цілому є успішними та впливовими. І тих окремих, хто прагне порушити цей порядок, досягти власних інтересів через нищення прописаних базових принципів взаємодії з інтересами інших як там називають. Злочинцями – і ведуть з ними боротьбу.

А що представляє Режим Кастіка Ференера? Хіба ж режим, провідники якого опікають забезпечення базової реалізації інтересів кожного і забезпечують власні інтереси лише, якщо вони не суперечать першим? Абсолютно ні. Це режим купки мерзотників, які забезпечують свої інтереси за рахунок інтересів всіх інших. За рахунок ваших економічних інтересів, коли у вас відбирають ваш законний прибуток та не платять, те що належить вам за правом громадянства. Відбирають і не дають, аби дати це все якомусь бюрократу або наближеному до Ференера ділку, які через свою безмозкість ніколи таких грошей реально не заробили. В сфері внутрішньо політичній, коли у вас відбирають як зараз право вільно виражати свою політичну волю на виборах та мітингах. І коли у вас відбирають право бачити, як працює ваша держава, в основу якої ви вливаєте ваші гроші та виконання повинностей. Але роботу якої ховають від вас за сімома замками. В сфері зовнішньо політичній, коли громадянство, наш привілей, надають якомусь бандиту чи деспоту з іншої країни тільки тому, що він дружок Ференера. А потім наша країна підпадає під санкції, тиск яких Ференар і ці його дружки перекладають на наші плечі. Або, коли інтереси країни у зовнішньому вимірі, за реалізацією яких ми всіх так пітніємо у внутрішньому, зливають перед країною іншої за копійку в карман Ференера цілком без нашого дозволу. Нарешті в сфері інформаційній, коли у нас відбирають право вже просто вільно говорити, що нам хочеться. Вони давно вже відібрали це на трансляціях відео-каналів на різних ресурсах. Але це вже в минулому, в якому скоро буде і режим Ференера. Тепер вони дібрались до майбутнього вираження наших думок і почуттів, нашого спілкування. Тепер вони хочуть взяти під контроль віар своїм дурним законопроектом Глосейна Ранітара, вірного пса Режиму. Хочуть просто закрити нам рота. Але ми не закриємось. І всі разом сьогодні скажемо: «Ні» всьому цьому. І скажемо, що за всіма цими ознаками всі представники Режиму Ференера – типові злочинці. І з ним треба як з будь-якими злочинцями – тільки вести боротьбу.

Але чому боротьбу тільки так, як зараз? Тому що всі інші методи безсилі. Боротись силою органів правопорядку? От вони наші органи правопорядку, всі стоять тут в руках влади. Боротись силою закону? Закон давно вже став безсилий проти Режиму у частинах, де він реально захищає наші інтереси. На них влада просто начхала. Скільки порушень прав людини і громадянина я назвав і щось я не пам’ятаю ні однієї справи проти члена Режиму за такі порушення за статтями Конституції, де ці слова закріплюються. Режим навіть встиг начхати на ці права в обмеженому вигляді, які і сам і встановив. Як то на внесені Режимом при самому початку встановлення правки до Закону «Про громадську активність». Закону, за яким під пустомельством про налагодження громадського порядку така активність дозволялась громадянам без гір бюрократичних вигадок лише на Просторі Свободи та ще декількох просторах по країні. І що нормально нам сьогодні цю активність дозволяють? А інші частини закону, нашої зброї з захисту власних прав режим перетворив у зброю власну. І там прописав покари нам за те, що ми захищаємо власні ж інтереси. Маючи абсолютну перевагу в парламенті, йому там це легко встановити, і я як депутат постійно бачу, як прислужники режиму там штампують ідіотські закони з подібними намірами.

Тому боротьба проти Режиму за власні інтереси та інтереси країни можлива лише у сфері поза законом та правоохороною, які тепер служать ні нам і не країні, але лише Режиму. Тобто лише в сфері повстання. Повстання, на яке ми всі сьогодні й вийшли. І під прапором якого ми всі такі різні об’єднаймось  кожен для захисту власних інтересів. І права їх реалізації заради щасливого й успішного життя. Мене от називають то лібералом, то націоналістом, то ліваком. Але усе це зараз неважливо. Важливо те, що я борюся за реалізацію власних інтересів проти тих, хто хоче у мене їх відібрати, єдиний з усіма вами у такому прагненні. Дехто каже, це безглуздо, не успішно, краще б використали цей час для заробітку грошей чи здобутку нових корисних навичок, оце був би успіх. Але шановні, з таким підходом ви ніколи не станете успішними в нашій країні, де діє злочинний Режим. Бо Режим все одно відбере у вас цей прибуток, а навичкам не дасть реалізуватись. Успіх у нас тепер можливий тільки після успіху у повстанні проти Режиму, яке ми зараз і зчинимо.

І на останок звернення до таких же людей з такими ж інтересами, які стоять нині проти нас у формі поліціянтів. Хіба в ваших інтересах служити злочинцям проти яких ви маєте боротись. Отримувати всенародну ганьбу, а коли Режим обов’язкове паде, ще влетіти під кримінальну відповідальність. І це все за трохи більше грошиків, ніж у середнього громадянин, які Режим все одно відбере у вас, коли покінчить з нами. Тобто ваші реальні інтереси не на стороні захисту злочинного Режиму. Переходьте сюди і разом ми реально відстоїмо інтереси кожного з вас і кожного з нас. Разом у великій солідарності борців за інтереси проти Режиму, що хоче їх потоптати. Разом зі мною, Гарольдом Ньюфагеном, депутатом парламенту одним з лідерів «Блоку проти».

  • І разом зі мною депутатом парламенту, одним з лідерів «Блоку проти», Траном Тетерком.
  • І разом зі мною, депутатом парламенту з «Блоку опору», Денатом Нейменом.
  • І разом зі мною, депутатом парламенту з «Блоку опору», Лідією Зан.
  • І разом зі мною, незалежним депутатом парламенту, Кортом Весенкоком.

Кілайен слухав, як вскриваються ці їхні тузи і дух його буяв від радості. Тузи, які били їх ворогів сильніше за удари. Тут правозахисники спрацювали прекрасно, навіть незалежника підтягнули, а й Денета, з яким наш Денат не рівня. А між тим словесні удари продовжувались, разом у слові ставали лідери гсників, Ліги, ліваків, і ще декількох організацій поменше. Їх слово – срібло, а мовчання ультра поки що – золото.

  • І ви теж ставайте разом з нами – звернувся з підсумком до поліціянтів Ньюфаген, коли всі завершили.

            Удари спрацювали і збили зі шляху ворога. Один поліціянт голосно ехнув, невпевнено кинув свою дубинку та перебіг по той бік барикад. За ним вже з більшою впевненістю рухів послідкували один, три, сім, одинадцять чоловік. Від такого удару десь вийшов з шоку командир лінії оточення і вискочивши на перед строю заволав у гучномовець:

  • Зрадники, всі потрапите в тюрму. Стрій, чого ви стоїте. Наказую затримати зрадника, а також Гарольда Ньюфагена за, за призови до тероризму, чули що він посмів сказати, недоторканість з нього спадає. І всіх, хто сказав, що разом з ним, як поплічників.

Що ж, правозахисне крило зіграло свою роль. Тепер настав час їх крила, крила бойового. Треба було запустити частину плану, яка вела до остаточної перемоги. І зробити це мав саме він за загальним вибором. Як один з лідерів ультра, яких найменше знали поліціянти. Був ще Хек, але Хек в загалі сюди не дістався, пішовши на колону псевдоатаки із Заходу з причини того, що нібито не встиг проскочити до блокади біля Вежі. Та й біс з ним, нічого нового. Був ще Креслер, інший другий лицар-патріот, он він стояв з перемотаним балаклавою обличчям. Він мав запускати план, якщо б Хек та Кілайен не дістались сюди. Але Кілайен дістався, і Креслер безумовно уступив йому честь зсунути цей камінь. Камінь що покотиться прямо на голову Режиму. Це зробить він, але у цій справі з ним будуть і Креслер, і всі лицарі-патріоти, і дорога Тіл, що стоїть у безпеці задніх рядів його побратимів, і Крампф, що десь серед обличь в масках в ряді залізноруких праворуч, і Рейнет, і Денат, які он в шерензі гсників. І всі, хто тут, всі громадяни країни у боротьбі за свої інтереси.

  • І я разом з вами, – заволав Кілайен у гучномовець, приспускаючи … з обличчя, – разом з вами усіма тільки що побачив, чиї інтереси з правоохоронців дійсно разом з інтересами громадян, з охороною справжнього правопорядку на нашому боці. А чиї інтереси в охороні злочинців, і які самі від того стають злочинцями. А зі злочинцями треба тільки вести боротьбу. Боротьба словом проти них не допомогла, а значить допоможе боротьбу ділом. І я, Кілайен Терк, і ми лицарі-патріоти, стаємо разом у цій боротьбі! Знамена розгорнути, в атаку.
  • І я, Сенгрій Дулуейн, ми, всі з партії «РІД»*17 стаємо з вами разом, в атаку залізно рукі, нашому роду нема переводу!
  • І я, Крекст Бантиш, ми, всі з «КРОКУ»*18 з вами у цій боротьбі. А ну ширше крок, дамо злочинцям урок!

І фізична атака повалила на ворога так же несподівано, як і психологічна. Бійці ультра кинулись на поліціянтів, скидаючи плащі та закатуючи рукава. Кинулись з криками: «Мусорам – по головам», «Бий шавок». І в першому ряді в атаку кинувся Кілайен Терк. Кинувся і озирнувся в останній раз на залишки їх шеренги позаду, де розгорнули їх спільне бойове знамено – схрещені мечі на фоні прапора країни. І де було знамено його особисте – Тіл, що стояла і придавала йому сил своїм поглядом. І набравшись сили від цих знамен, Кілайен пішов завершувати план до тріумфу своєю фізичною силою. Пішов під натхнення бойових акордів у його голові.

Спочатку вони з побратимом Норейном вивели зі строю одного поліціянта. Вприск «Вогником» в обличчя, відворіт голів, аби самим не попало навіть крізь знов натягнуті балаклави.  Декілька оглушливих ударів по спині, обережно удар дубинкою справа. Попав по Норейну, ще й хотів шокером його, промахнувся, ну ти заплатиш.  Опа, петлею мотузки з позаду вихопили у гада з рук дубинку. Тепер він без захисний, удар ногою по грудаку, два удари ще від Норейна, в нокаут, так щоб аж каска злетіла з голови. І вже цих пасажирів відтягує і в’яже їх ар’єргард, разом з іншими протестувальниками, прекрасно. Кинемось на третього, як раз на нього з балону попали, чи вони чи хтось інший. На цього вже підлітає хтось з лицарів, розібрати не можна через перемотане обличчя. Підсічка, упав, по спині йому оглушливих. Двоє псів вирішили вступитись за цього. Шокером Норейна, ну я вам покажу.

  • Ідіоти, ви нічого не можете зробити, сльозоточивими гранатами, вогонь! – гаркнув командир поліціянтів зі своєї будки і з задніх рядів оточення полетіли снаряди.

От ідіот, це треба було робити спочатку, тепер і своїх і чужих пересіче у цій квашні. Так не треба думати, треба увертатись від ударів цих собак. Один, другий. Чорт, від цієї плутанини втратив увагу їх побратим, і отримав по загривку декілька моцних ударів. Впав. А тепер і його черга. Ай, удари по шиї і по ногах дубинками, не вистачить витримки на ногах, падіння. Невже це кінець плану, облом тріумфу. Ні, допомога вірних побратимів вже близько, он вже два залізно руких і хтось з їнхніх, здається Невсік, кинулися на одного з його кривдників. А один з них навіть відкинув сльозогінну гранату, що впала поруч, ворогу назад. Другий поліціянт у спразі до нищення кинув поплічника і  вирішив добити їх здобич, кидаючись на Кілайена та нависаючи над ним. Еех, треба тільки хвилину простояти та секунду протриматись. Замах дубинкою йому по обличчю. Робити нема чого, тільки викидати заховане за пазухою перо, схопити на його лезо дубинку та відкинути її. А ворог виб’є з рук перо на заміну. Але, але буде спинений підсічкою та ударами побратимів допомоги, що допоможуть і встати. І одного найближчого побратима серед них, Крампфа з розбитою маскою на обличчі і пом’ятими залізними пластинами на руках. Оглянути поле бою, купа псів же не кусаються, оглушені або зв’язані. Треба підібрати перо, і сховати його, без ніякої крові сьогодні, якщо тільки їх злочинні противники самі не посміють її пустити. Так і треба діяти, поки цей їх командувач не подуріє і не вирішить стріляти. Хоча створи він реальну загрозу такого спочатку, все завершилось, не почавши.

  • Лицарі-патріоти і всі бойові побратими, у загальний наступ, до кінця, до кінця.

І Кілайен рвонув вперед, бойовито розвиваючи своїм білим волоссям. Рвонув разом з побратимами-лицарями і Крамфом. І безліччю народу не тільки з організацій ультра, а й усіх, хто приєднався для сьогоднішньої боротьби. І ніщо не могло стати на їх шляху, ні поліцейські собаки, ні паркани, що вони розкидали, ні машини, о вони повідсували. Ні навіть цей майор, що дав наказ поліціянтам в його охороні стріляти, й отримав відмову. І в результаті вистрілив лише сам в плече одному із залізноруких, за що одразу отримав у голову. І тепер коли на шляху свого плану вони так успішно і видовищно зайняли Простір Волі, на шляху до їх перемоги і до краху Режиму не стане ніщо. Тепер не Режим буде обороняти Простір від них, вони будуть обороняти Простір Волі від Режиму. Волі, яка звідси розповсюдиться на всю країну. Обороняти своїми силами і силами тисяч людей, які прийдуть натхненні їх точним успіхом. Обороняти, і в цій обороні він, Кілайен Терк вже стає відомий як один з її лідерів. Лідерів, у якого тут є своя організація, купа побратимів, своя прекрасна дівчина і тепер вже відомість. І всього цього Кілайен Терк досягає під брутальну, переможну музику з Серйзного Дюка, яку можна викрутити на максимум у своїх голові, на функціонування це не вплине. Всього цього точно нема у вашому нудному житті. І під час всього цього він буде переможно хитати своїм білим волоссям, як Дюк, знищуючи тисячі монстрів на своєму шляху.

  • Громадяни-демонстранти в усіх місцях, негайно заспокойтесь і складіть всю наявну зброю. Не порушуєте громадський порядок та законодавство країни. Заспокойтесь, інакше ми застосуємо зброю, – цей різкий впевнений голос з гучномовця в’їдався в свідомість навіть серед безлічі звуків хаосу на Півночі Простору Волі.
  • Не слухайте цього прихвостня злочинців, це говорю я, як депутат парламенту … – почувся у відповідь удар слова Ньюфагена.
  • Це тринда, Крампф, що нам робити, нащо ти нас сюди потащив, нам хана, а тобі хана вже бідненькому. А поки нам тут на шматки розірвуть зараз, хтось сидить ціленький в своїх хаті, паскуда Кілайен сидить, Тіл.  – волала Рейнет.
  • Цить. Не сци Капустін, як то кажуть. – відповідав цілий духом залізнорукий, утираючи від крові все розбите лице, з якого цілою лишилась лише права щока. Вони блефують про зброю, а ми зараз прорвемось. Прорвемось до наших за Простором, а звідти разом з ними вирвемось з цієї пастки. Вільних вовків ніякі пастки не втримають.
  • А як не прорвемось, Крампфе, є запасний план хоч якийсь? – запитала з надією порятунку Тіл.
  • Немає Тіл, в інших місцях кордони ще жорсткіші, нас надо мало сюди потрапило, аби їх прорвати, і тих, хто туди ломанувся, вже мутузять. Сама бачиш звідти. Наші побратими ззовні тих кордонів вже теж відмутужені, уловив крізб перешкоди у віарі. Якщо не прорвемось прямо зараз, ці кордони вже кинуться сюди, візьмуть нас в удавку подвійного оточення і нам кришка. Або зараз перемога, або в безодню нам дорога. А тепер швидко подивились у цю точку, – скинув пальцем Крампф на ділянку кордону поліціянтів з внутрішньої сторони, куди вже перетягнули пару погнутих загород, – там планується прорив, наскільки я ловлю з уривків слів і повідомлень віару через перешкоди. Потихеньку зміщуємось туди.
  • Саме так, Крампфе, я теж уловил це, – відповів Денат, крок за кроком перетягуючись у підготовці до атаки, і додав. – але діємо швидше, Ньюфаген вже скоро не зможе розігрувати комедію. Еех, жаль, ця потрібна для відволікання комедія руйнує увесь ефект від його прекрасної промови на початку. І жаль, що в рядах ворога, ця промова зустріла лише непорозуміння та смішки. Якби ж хтось її підтримав з впливових та нетипових для таких зібрань політиків, а то тільки Зан та лідери рухів, все стандартно.
  • Так точно. Коротше, чекаємо першого удару наших у цій точці. Потім б’ємо як раз за ним, у формі серпа. Рарік, Хек, ми з вами стаємо вперед на лезо. Рарік, разом сьогодні зустрілись, сюди прийшли, разом і прорвемось назад обов’язково. Прорубуємо собі дорогу будь-чим, нарукавниками, перами, тут головне вже вижити. Редрек, ти на правий край леза, а ти Денате – на лівий. Фігачите з «Вогників» максимально по обидва боки по мусарні. Тільки дивіться, щоб там наших не було і вперед не фігачте ні в якому разі, а то самі не пройдемо. Дівчата, ви ховаєтесь в наше напівколо і йдете тільки там, поки попереду буде ворог. Як тільки шлях хоч наскільки очиститься, біжіть вперед без оглядки. Всім все ясно, всі з усім згодні, побратими, друзі. – розклав блискавично деталі плану друзями та побратимам залізноруким, що гуртувались поруч, всі деталі плану Крампф.
  • План надійний як годинник, бліна, у ти чортів стратег. Як зараз за ним вирвемось, обов’язково вирвемось, я то Бантишу передам щоб до розробки планів тебе підключати, а не тих криворуких, через яких ми сьогодні в такій дупі, – тільки й встиг відкинути Хек, перш ніж різкий голос знову розірвав на частини тіло метушні навколо і актерство Ньюфагена:
  • Досить, поліціянти, стрільба на випередження.
  • Зараз або ніколи, поки на перезарядці, – рикнув Крампф і бойовим звіром кинувся вперед.

Те, що було далі Тіл сприймала смутно крізь пекельне мерехтіння шумів і видінь навколо, і крізь пекельні відчай навколо. Хека, якого вибили підніжками дубинками при самому початку прориву. Гострий до болі звук вибуху і гострий до болі голос: «Вогонь на ураження по правому флангу противника, два залпи, на лівий фланг атака в рукопашну, вогонь на ураження лише по особливо небезпечним». Крампфа, який гострим нарукавником та пером буквально розірвав одного поліціянта, і який за це став мішенню для пострілів разом зі своїм побратимом у зеленому светрі. Разом вони й прорвались, прорвались на той світ. Рейнет, з якою вони кинулись на прорив у діру, здобуту ціною свого життя хлопців і купи борців поруч. Рейнет, яка повернула назад, почувши крики Дената позаду, якого забивали до втрати свідомості. Те, як вона, Тіл, таки прорвалась на Північ за Простором Волі. Однак ніякої волі там не було, а було ще більше пекло з вогнем і кулями – руками смерті. І те як одна з цих куль забрала її життя. Впившись прямо в серце. Але вона не згадала в останніх думках перед смертю всього цього. Тіл згадала, як перед початком прориву, Денат подарував Рейнет свій поцілунок і обіцянку захищати її ціною свого життя. І це було реальністю.  А все, що вона в цій реальності постійно думала про Кілайена було найбільшою оманою свого життя. Адже він не віддав не те, що життя, а навіть часу, аби прийти сюди сьогодні, аби навіть відповісти на її виклики.

  • З жалем повідомляю, що він – мертвий. – зітхнув доктор після огляду тіла хлопця, що розпласталось на підлозі з розпатланим чорним волоссям і розпатланою апартаурою для підключення у віар. Імовірна причина смерті – серцевий приступ, викликаний вчорашніми перевантаженнями у мережі, але точну може показати лише патологоанатомічна експертиза.
  • Ні, хлопчику мій, так рано, ні…
  • Сержанте, заспокой трохи тітку покійного, будь ласка. Як би зараз це сумно та важко не було, але ми маємо зафіксувати з нею ще смерть її племінника. А ми поки з вами, доктор, тут розберемось.
  • Так точно, пане лейтенант.

  • Ну все, завершено, коли їдемо пане лейтенант? Селіг вже сів у машину.
  • Зараз сержанте, докурю, та поїдемо, не жени хоч тут. Добре все таки, що ти вчора під за реальною причиною не потрапив на Простір Волі. Справу то там наші робили потрібну, але надто зелений ти ще, досвіду мало для таких баталій. Особливо у мовах, коли такі дебіли попадаються, як майор Зерк, і самому треба розкидати місками, що робити на полі сутички, а не то зашибуть, гади.
  • Пане лейтенант, дозвольте таке ще питання з цього приводу. А ви б пішли туди без сумнівів, якби не були у командируванні?
  • Однозначно, Кріск. Я вже скільки разів туди ходив. І в різні ситуації потрапляв і вибирався з них цілий і з виконанням наказу. І під командування таких хробаків, як Зерк, на нього вже справу завели за службову халатність сьогодні, можна говорити спокійно. Ледве не провалив все, допустив прорив від бунтарів, скільки наших там по шиї отримало, та ще й свого газу надихалось, там тільки на власному умінні прийшлось би вибиратись. І під командування таких як славний пан-підполковник Тукан*19, ооо, під його командуванням та з його наказами та я, та ми б там з хлопцями запакували всіх бунтарів за хвилинку.
  • Пан заступник начальника? Я знав, що він там був, але невже він знову вирулив і цю ситуацію.
  • А то. Це напевне вряд  чи стане відомо широким колом, бояться за його безпеку. Але як на мене держава має знати своїх героїв у боротьбі проти цих дурнів. Тож в час початку кіпішу Зерк тупив, а його шановний родич наш начальник не приймав як завжди, як іноді буває своєчасних заходів. Так кажу, бо цього пана точно знімуть з нинішньої посади, а от чи не залишать на якійсь іншій впливовій, біс знає. І саме пан-підполковник Тукан прийняв рішення про кордони біля Вежі, на Летейрена та Спуску Драрка. Саме пан Тукан прийняв рішення про захід під власним командуванням бунтівникам в тил та оточення. І саме він просто одразу пригрозив їм вогнем, аби присікти цей шабаш. В них же чисто не було чим відповісти, і тому лишалось або здатися, або подуріти. Двічі кинули сумішшю Рібентропана*20,  сучі діти, нехай самі сгорять в пеклі. Але навіть в цій ситуації пан підполковник нерозгрубився і наказав не гати всім з усіх стволів, як напевно зробив би цей Зерк, і йому б винісло його курячі мізки. А стріляти лише по правому флангу, де було перехресного перетинання наших, і лише двома залпами, цього було достатньо, аби присмирити цих макак, а інших спіймати і тепер засудити в урок інших. Це ж мені все друзі-хлопці доповіли, що під його командуванням були.

Сержант стояв в безслів’ї від захоплення інформацією, а тим часом лейтенант Орат Верік, викинувши бичок у смітник, затянув ще одну цигарку.

  • Знаєш, що я тобі скажу, напарнику молодий, поки докурюю, ще одну. А Селіг почекає нічого. Поглядай і тримайся в нашій службі завжди на таких як пан-підполковник Тукан. Він людина дії і дією цією він досягає реальних успіхів. Він на реальній дії дотримується внутрішніх уставів, він на дії приймає правильні оперативні рішення, він на дії бореться зі злочинністю і бунтівниками. Реально захищає своїх підлеглих або карає їх, коли вони того заслужили. І бачиш, в двадцять вісім років він вже підполковник, заступник начальника столичної поліції. Хоча сім років тому він починав як ми і ходив мутузити усіляку шпану. І він вже йде далі, завтра йому дають полковника, а потім, як я чув збираються переводити у Міністерство кудись високо. І піде ще вище, запам’ятай мої слова. Тоді як купа наших умовно начальників, погрузли в якихось своїх мареннях, заплутались в сітках продажності й панібратсва. Ну, про Зерка і його двоюрідного братця, який останні дні керує Туканом, як своїм заступником, як так і бути скажу відкрито. Але ж таких прикладів безліч. – голос Верік понизився і перейшов на гнівний, але шепіт. – От Дорвейн, якого чорта через те, що він не угледів за однією своєю племінницею, купа наших хлопців мають отримувати з «Вогників» в очі. Ну, нічого, під цим чортом пузатим після цього крісло та захиталося, і під всіма такими. І вони врешті решт з них попадають, і відкриють дорогу таким, як пан Тукан, що мають силу дії проти них. І мають силу дії проти цих бунтарів.
  • До речі, щодо бунтарів, пане лейтенант, все хотів у вас спитати, чи дивились ви записи промови Ньюфагена на бунті, сильна зброя проти нас?
  • Так проглядав трохи, щоб знати сутність ворога проти якого боремся. Я сподіваюсь, і ти дивився з цими ж цілями. – Верік стрільнув очима на сержанта Кріска Латтейна, що захитав головою. – А то диви мені. Ну, що тут сказати, можна зрозуміти обурення Ньюфагена та його прихильників при того, що вони кличуть «Режимом». Але це свавілля не всього нинішнього режиму влади, а лише окремих його представників, імена яких я вже частково назвав. А не чесних виконавців в його межах, таких як пан Тукан, як пан Крейстк*21, як наш підполковник Охайрен. Вони то точно готові не давити наші інтереси в угоду своїм забаганкам, а захищати їх. І мої інтереси точно з ними. А захищати свої інтереси самому, як це було до президенства Ференера, та ну нафіг, проходив вже і тобі кажу – діч це. Бігати з цим захистом захеканим, не встигаючи ні на поїсти заробити, ні знайти часу на сім’ю, дружину дитину. При тому, що все одно лишаються впливові свавільники у владі, проти яких інтереси захистити. Краще нехай, як пан Тукан їх захищають. А таких опозиціонерів, які це пропонують треба валити, як небезпечних. Не буду я на їх дурню міняти реальні перспективи і забезпечення від Режиму. І ще безкоштовні футболки на виборах від нього, хехе.
  • Ці півникі все одно не здатні створити, те що вони хочуть, здатні тільки старе зруйнувати. – дійшов до кульмінації роздумів лейтенант, прокашлявшись від невдалого вдихання диму. – Бо не люди справи вони, хіба, що Ньюфаген і декілька вождів ультра, які готові вигрібати від нас на кожному мітингу. А так це знову ж сцикуни і розсіяні створіння, які сидять по своїм віарам, клянчять гроші на трансляціях. І думають через використання віару як простору для життя, а не просто для комунікації, як робить пан Тукан, можна реальне змінити. Смішні. Та, що там, ці імбіцили навіть намагалися у віарі протестувати вчора, а ми з цього тільки в сміх. Перекриємо його, допротестуються. Протестуючи блін, он їх типаж. Типаж двадцяти трьох депутатів начебто єдиної і такої грізної опозиції в парламенті, з яких при реальній загрозі не зассало вийти тільки двоє. І типаж таких, як цей хлопчисько. Він же студенти Вищого державного, сто пудов, були в нього друзі, які пішли туди, багацько там таких причаїлось. І кликали його, а він залип собі в безпечному віар-житті, і на їх життя начхав. А тепер може і нема ні їх життя, ні його нема. І так залипли вчора сотні. От цих півників і вилетіло не густо, і ми їх і подушили. А ти не дивився до речі, що нього в віар-шоломі було ввімкнено, він же на диво робочим лишився.
  • Ааа, «Проєктатор», тільки він до базової заставки збився.
  • Оо, знаю я цю дурню, молодший в мене часто залипає, а його витягаю за вуші. Щоб оце не закінчив, як це телепень. За девізом: «Живіть краще, ніж в реальності». І сдохніть, ха.

Примітки

«віар»*1 – Віртуальний інтернаціональний аналізатор рухів. Світовий електронний простір взаємодії та комунікації людей через повноцінні електронні проекції. Підключення можливе у двох формах: повноцінній через віар-костюми і за відтворення всіх рухів аналогічно реальним. Або у портативним, коли повноцінно відтворюються лише голос, думки та міміка обличчя, інше приблизно задається користувачем.

«Механіків»*2 – стара синт-поп група, не дуже відома на Землі Чіа.

«Режиму»*3 – назва політичного режиму на чолі з Кастіком Ференером серед його противників, яка має вказувати на його авторитарність та корумпованість. Закріпилась за політичним режимом, навіть коли сам Ференер відійшов з посади.

«ввічливих людей»*4 – одна із іронічних назв службовців поліції Режим, після того як її колишній очільників Аренат Австік відповів на запитання журналістів про негідників і грубіянів серед поліціянтів, що відмутузили одних мітингарів, що не давали опору: «У поліції грубіянів немає, у нас всі люди служать ввічливі».

«Просторі Волі»*5 – Простір Волі, головний простір Древітанська, столиці країни з Режимом. Просторами мешканці цієї країни називають площі.

«сірий кордон»*6 – кордон країни з Режимом з сусідньою Деренсією, де десятиліттями триває громадянський конфлікт і частина країни перетворилась на сіру зону без визнаної влади. Іноді окремі самопроголошені володарі з цієї сірої зони намагаються поширити свою владу на прикордонні райони країни з Режимом. Найвідоміша з таких спроб викликала Конфлікт Грози, під час якого бажаючі добровільно захистити країну створили Єдиний корпус добровольців. Корпус, який дав початок руху корпусаріїв.

«випадок з Глен Тарвейн»*7 – справа зі зґвалтування Глейн Тарвейн – двоюрідної племінниці генерального прокурора Режиму Ніклака Дорвейна. Дівчина у стані сп’яніння забріла у небезпечний район і  не змогла захиститись там від ґвалтівника, бо через необережність незадовго до того патруль вилучив у неї декілька газових балончиків згідно нових правок до Закону «Про цивільну оборону». Після цього Дорвейн через своїх лобістів запустив ініціативу скасування частини з цих правок, в наслідок чого населенню, наприклад, знову дозволили носити газовий балончик зразку «Вогник».

«Толейна-мера»*8 – останній всенародно обраний за часів Режиму мер Древітанська –Діанікіук Толейн. Прославився участю у гучних корупційних скандалах і прийнятті не зовсім законних розпоряджень місцевої влади, за що був засуджений ще за правління Ференера у ролі “цапа-відбивайла”.

«ультра»*9 – поширена назва організацій та рухів націоналістичних та радикально правих цінностей. Назва походить від псевдоніма письменника – прихильника цих цінностей Летрета «Ультра» Гетрейна на честь символу – знаку завзятості з давньої кренської мови. Гетрейен створив одну з перших організацій «залізноруких» – націоналістів, які використовували сталеві наручні пластини для захисту. Сам «Ультра» загинув на сіром кордоні ще до формування Режиму.

«пгпвхами»*10 – портативний генератор перешкод у віарі.

«Вежі Каріка»*11 – будівля, історична пам’ятка Древітанська, частини муру, що побудували навколо міста у давні часи за наказом короля Естіка Каріка ІІ Біча Варварів. 

«Цера Горохка»*12 – Цер Горохк, герой війни, що вела Нараська Імперія, до якої входив Древітанськ, проти Імперії Кокта. Долучив до підрозділу, яким командував, багатьох співвітчизників і вмілим командування зберіг життя більшості з них, повернувшись до Древітанська увішаним купою медалей.

«угелів»*13 – одні з кочівників, з яким вів кровопролитну війну Карік ІІ Біч Варварів, і на честь перемоги на якими була побудована найкрасивіша межа його муру, нині відома як Вежа Каріка.

“Блискавці”*14 – один з супергероїв коміксів з супер швидкістю, широко відомий на Землі Чіа.

«сквер Десяти захисників»*15 – сквер, розбитий у центрі столиці на честь десяти солдатів, що до смерті обороняли будівлю, де знаходився парламент під час захоплення Древітанська військами сусідньої країни – Гартканії під час Дикої війни.

«РІД»*17 – політична партія «Розвиток і державність», скорочено «РІД», найбільша організація за часів Режиму.

«КРОКУ»*18 – «Коаліція рішучих оборонців-корпусаріїв», скорочено «КРОК», найбільша організація корпусаріїв за історію існування їх Руху.

«Тукан»*19 – Манак Тукан, наголос у прізвищі на другому складі.

«сумішшю Рібентропана»*20 – вибухова запалююча суміш, яку винайшов винахідник та політик Рейтет Рібертропан під час Багрової революції у Нгердерії.

«Крейстк»*21 – Кілк Крейстк, очільник Митної служби за часів Режиму, що відрізнявся своєю некорумпованістю та ефективністю роботи, порівняно з іншими представниками Режиму на вищих посадах. Займав цю посаду найдовше за часів Режиму.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!