Олексій Ткаченко: А за Януковича було краще…

Протягом останніх шести років Україна пережила найгостріші часи у своїй історії. Так для активних та цілком свідомих українців ці роки стали часом національної української консолідації, повалення цією національною єдністю огидного диктату Януковича над нею та збереження спільними зусиллями країни під тиском зовнішнього ворога. Але буденна більшість дивилася на буденні матеріальні показники, та й активісти не можуть вижити лише духом боротьби без матеріальних підстав. А дивитися на матеріальні речі в Україні можна було лише з сумом. Загальне становище характеризують макроекономічні показники. За даними Міжнародного Валютного Фонду обсяг Внутрішнього Валового продукту впав зі 179,572 мільярдів доларів у 2013 до 150,401 у 2019 році. У загальному рейтингу країн світу з 48 місця у 2013 році ми зіскочили на 56. Лише тільки за 2014-2015 роки обсяг реального ВВП України (з урахуванням інфляції) скоротився на 15,9%.  Обвалився і обсяг Валового внутрішнього продукту на душу населення – за даним з того з джерела зі 3,969 у 2013 році до 3,592. Тобто з 87 на 119 місце у загальному рейтингу країн. Люди звикли дивитися і на курс гривні до долара, який з 7,99 у кінці жовтня 2013 року підскочив до 23,68 до 1 січня 2020 року, заскокоючи до 35 грн за долар у обмінниках у 2015 році. Так, хтось розуміє, чим викликані такі економічні втрати і чим вони окупилися. Але більшість громадян Україні у погоні за тим, як вижити просто не мають часу та можливості отримати цю інформацію. І тому деколи у них пробивається думка: «А може за Януковича було краще». А може не таким огидним був його диктат. І злочинні колишні регіонали, ледь почувши запах таких думок, злітаються на нього як яструби  і каркають: «Так-так, за Януковича було краще». Вони закликають повернути порядки тих часів, заливаючи байки, що хочуть повернути гарне життя людям. А насправді хочуть повернути гарне та привілейоване життя лише собі. Адже зараз піде розповідь, наскільки показним було те краще життя за Януковича і якою ціною воно було досягнуте. Всі громадяни України, хто не має часу і можливості віднайти факти цього – цей матеріал для вас. А також для тих з громадян України, хто вже осягнув це, але не має під рукою точних фактів, аби навести на цей правильний шлях інших.

2009 рік. Україна на піці кризи, викликаної Міжнародною економічною кризою 2008 року. Реальний Валовий внутрішній продукт схуд на 15,1 %, порівняно з 2008 роком.  ВВП на душу населення В Україні впав на 14,8 %. Всіх собак скидають на тодішню верхівку влади на чолі з президентом Віктором Ющенко і прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. І значною мірою було за що. Адже передбачити світову кризу було не можна, але розробити стабілізаційні плани заходів та Резервні фонди витрат на випадок непередбачуваних ситуацій було можна. Але хіба це їх хвилювало. На фоні тотального розчарування безсилістю цих владних очільників українці з перевагою у 3% на президентських виборах 2010 обирають їх найсильнішого за підтримкою противника– Віктора Януковича. Янукович одразу збільшує свої повноваження через антиконституційне підгинання під себе Конституції за рішенням Конституційного суду від 30.09.2010 (оскільки за Конституцією змінювати її може лише сам «український народ», або вищий орган його представництва – Верховна Рада). І з новими повноваженнями береться долати наслідки кризи та помилки попередників. Чи ж вдається це йому?

Формально так. Починаючи з 2010 року ВВП України і в  загальному обсязі, і на душу населення зростав за усіх років президенства Януковича. Показники зростання можемо побачити нижче.

Темпи зростання ВВП в Україні у 2010-2013 роках

РІК ВВП (загальний обсяг) ВВП (на душу населення)
2010 + 4,1% + 4,5%
2011 + 5,4% + 5,8%
2012 + 0,2% + 0,4%
2013 + 0,0% + 0,3%

Але за рахунок чого здійснилося таке зростання економіки України? А за рахунок заходів, які знищували підстави цього зростання у довгостроковій перспективі. Одним з ключових ярликів кращого життя за Януковича був «долар по 8» гривень. Але цей курс був штучним та не відповідним реальним показникам. Обмінний курс часто є нормативним показником, який не завжди відображає  реальної вартості валюти і економічного розвитку в країні цієї валюти. Як відображає, наприклад, показник інфляції – знецінення валюти. Остання зростає, наприклад, через перевищення маси валюти в обігу суспільства в нерозвинених країнах, економічний розвиток яких просто не гарантує ціну всієї цієї валюти. Таких як, на жаль, Україна. І ця надмаса грошей в обігу просто надуває там «мильну бульбашку» валюти.  І на утримування такої «мильної бульбашки» неприв’язаної до реальних показників гривні за нормативного курсу по 8 спускалися реальні цінні економічні активи.  А саме золото валютні резерви України у вигляді монетарного золота, іноземної валюти та державних цінних паперів. На кінець 2010 року вони становили 34 576 млн дол. США, а на кінець 2013 року тільки 20 415 млн дол. США. Для прикладу, наразі золотовалютний резерв країни складає 21 931,62 млн дол. США. І це при тому, що через непередбачувані витрати у 2014 році він схуд до 7533 млн дол у 2014 році. Тобто післямайданна влада по суті у часи балансування держави над проваллям накопичила стільки цих резервів, скільки протринькав Янукович у стабільні часи.

 За правління Януковича також серйозно зростав державний борг. На 36, 4 % у 2010 році, на 9.5% у 2011 році, на 9.0% у 2012 році і на 13.3% у 2013 році. І досяг 73,226.38  млн дол. США на 2013 рік. Так скоріше за все великий обсяг, на який зріс борг у 2010, був використаний для стабілізації економіки під час кризи 2009 року. Але чому у 2011-13 роках, коли економіка країни стабілізувалася і почала зростати, продовжував зростати і державний борг. При чому на суми менші ніж у набагато гірші за економічною кон’юнктурою 2017 – на 11 %, у 2018 – на  1.3%, і у 2019 – на мінус 7.9%, коли він в загалі зменшився уперше за 10 років ( з коригуванням інфляції). Хоча в цілому сума державного боргу для України, як країни не розвиненої досі виглядає страшно – 84,36 млрд дол. США за рахунок величезних запозичень на непередбачувані витрати у 2014-2016 роках. Вочевидь навіть у стабільні часи борги набиралися владою Януковича, аби оплатити показні стабільність курсу гривні чи інші ознаки удаваного процвітання.

Ще один рецепт економічного зростання України від Віктора Януковича – за рахунок нищення таких позицій України, без яких вона просто не може існувати як держава. Найголовніше – за рахунок остаточного знищення української армії. Наприклад, на 2012 рік видатки з державного бюджету на оборону країни складали лише 14 487 млн грн. До 2013 року з урахуванням індексу інфляції вони навіть зменшились на 2% до 14 844 млн грн. Збройні сили України зубожіли за максимального недофінансування. Так на 2010 рік Міністерством оборони України була встановлена потреба фінансування збройних сил в обсязі 30,9 млн грн. Потім Міноборони скорегувало цю потребу з урахуванням скрутного економічного стану до мінімально необхідної – 19,8 млн грн. Але у затвердженому державному бюджеті України на 2010 рік поплічниками Януковича з Кабінету міністрів та Верховної Ради і ця сума була зрізана до 12,4 млн грн. на збройні сили, а фактичне їх фінансування вийшло тільки 10,5 млн грн.. Тобто наші Збройні сили, цілісна основа захисту суверенітету і незалежності України отримали огризок в третину з необхідного фінансування. А хто ж керував збройними силами України в такий скрутний час. А росіяни за походженням, другий в загалі колишній громадянин Росії – міністри оборони Дмитро Саламатін та Павло Лєбєдєв. Звісно, що вони не намагалися врятувати Збройні сили України від розпаду на фоні недофінансування. А ще більше добивали їх, не будучи зацікавленими у збереженні цієї опори Української держави перед імовірним наступом своєї Батьківщини Росії.  Важливі факти можна почерпнути з цього приводу і з промови заступника міністра оборони України у 2014-2016 роках Юрія Гусєва: «Не менше 30% бюджету оборони має спрямовуватися на розвиток озброєння та військової техніки. У 2010-му році цей бюджет складав лише 7%, у 2011-му – 9%, у 2012-му – 12,3%, у в 2013-му – 10%. Це менше необхідної норми, яка б гарантувала модернізацію Збройних сил України. Якщо 30% – це озброєння військової техніки, то залишається ще 70%. Із них 20% – на підготовку збройних сил, і 50% – на утримання збройних сил. У 2010-му році на підготовку йшло 5%, у 2011-му – 4%, у 2012-му – 5,7% і у 2013-му – 7,7%. На утримання армії у 2010-му році йшло майже 87,9%, у 2011-му – 86,8%, у 2012-му – 82%, у 2013-му – 82%. Тобто ми проїдали бюджет сектору оборони, не модернізуючи армію і не готуючи військовослужбовців для ведення військових дій». Цікаво, чи багато зараз в світі знайдеться розвинених і впливових країн, які нищать власну армію, одну з основ свого впливу? Відповідь – нуль, хіба що вони входять в якийсь військовий блок, армії якого захистять їх за них самих. Але Україна ні в який такий блок за Януковича входити і не збиралася, тому ясно, що нічим окрім бажанням розпилити армію задля показної стабільності й радості кремлівських кураторів він не керувався.

До нищення власних Збройних сил заради показового добробуту варто додати і допуск Віктором Януковичем необмежених дій чужих збройних сил з цією метою. Наріжним каменем цього стали підписані 21 квітня 2010 року Віктором Януковичем та Дмитром Медведєвим Харківські угоди. Згідно них Україна здавала в оренду за військовому базу в Севастополі для перебування Чорноморського флоту РФ аж на 25 років з можливістю подовження цього терміну на 5-річний строк необмежену кількість разів. І в замін отримала зниження ціни на газ на 30% на невизначений період.

Карикатура на Харківські угоди

В 2014 році добре згадалися нам і остаточний розвал Януковичем збройних сил і дозвіл на вседозволеність російських сил у Криму. Згадалися перед військовою агресією Росії, що була націлена на знищення вільного впливу громадян України на будь-який економічний курс в загалі й знищення України як держави. Згадалися, бо прийшлось радикально підвищувати оборонний бюджет країни, вже не зливаючи його на користь показного добробуту. У 2014 році з урахуванням індексу інфляції видатки на Збройні сили (стаття бюджету – видатки на оборону) зросли на 49 % до  27 365 млн грн., а у 2015 порівняно з 2013 та з урахуванням індексу інфляції на 90% до 52 016 млн грн.  На 2019 рік виконаний обсяг фінансування збройних сил складав 106 750 млн грн. Тобто 9,94 %  від бюджету України на 2019 рік, що більше ніж витрати бюджету на статті «економічна діяльність», «освіта», «охорона здоров’я». На 2020 рік передбачено збільшення видатків на оборону до 135 млн грн, тобто на 25%.  Виходить, що 2013 року до 2020 року з урахування індексів інфляції фінансування Збройних сил так підвищилося на 347,5%. І це все не враховуючи збільшення видатків державного бюджету на безпеку і фінансування таких структур як Службу безпеки України, Головне управління розвідки України й інші.

І добре згадалися нам в тому ж 2014 році і роздування Януковичем мильної бульбашки інфляції. Коли на фоні кризових подій і над витрат держави у ці часи заради їх подолання вона луснула. І захлеснула українців надінфляцією – знецінення гривні на фоні її величезних нічим не підкріплених мас в обігу (24,9% у 2014 році й 43,3% в 2015). І як керівництву Національного банку України за нової влади прийшлося в надтемах зупиняти безкінечне знецінення і продукування гривні на ринку, реформуючи банківську систему і відновлюючи золото валютні резерви як головну основу гривні як слабкої валюти. Аби нарешті стримати інфляцію до 12,4 % у 2016, 13,7 % у 2017, 9,4% у 2018 і нарешті 4,1% у 2019 році.

Картинки по запросу
Карикатура на поставлений Януковичем уряд Азарова

Чи здається вам після таких цифр і фактів, що за Януковича жилось краще? Якщо ви свідомий громадянин України, який хоче жити в дійсно суверенній країні з реальним економічним розвитком, в межах якої забезпечені від чужих посягань його права і з засоби підтвердження і першого, і другого – однозначно ні. Так, у двох випадках. У першому ви живете в райдужному світі ілюзій, де у всьому світі панує мир, армії скорочуються, держави не гризуться одна з одна за власні інтереси, а нерозвинені країни друкують гору ї валюти і не мають з цього ніяких поганих наслідків. Ну, ваше право жити в ілюзії, життя можливо ще змусить вас з неї вийти, як змусило вийти багатьох у 2014. Тільки не заважайте будувати могутню Україну не в ілюзії, а на практиці. У другому якщо ви просто не бажаєте бачити незалежної і розвиненої держави Україна. Тоді або змиріться з тим, що така держава таки буде, бо абсолютна більшість громадян України цього прагне. І займайтеся в особистому житті чим хочете, а в облаштування загального життя розвиненої України не втручайтеся. Або якщо таки вирушите втрутитись і на практиці підірвати державність і закони України – вас чекає життя не в світі ілюзій, а за гратами. А в Україні тим часом будуть таргетування інфляції та накопичення золотовалютних резервів, до поки українська економіка не стане розвиненою. І будуть розвиток і плекання Збройних сил України – основи захисту нашої незалежності й незалежності від зовнішніх порушників виявлення волі громадян в середині країни. Все це буде, і буде Україна!

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!