Борці за толерантність перетворились на нацистів ХХ століття

Тільки цих вихідних дійшли руки до статті Фукуями «Проти політики ідентичності». Я ще читаючи «Політичний порядок» запідозрив його в симпатії ідеям консерватизму і правого лібералізму. Але прочитавши останню статтю, я взагалі отримав шок. Так відверто громити лівий лібералізм, всі політики ідентичності від ЛГБТ руху, фемінізму і до навіть расових — це просто інтелектуальна революція.

Чесно, я ніколи не думав, що доживу до дня, коли весь лівацький дискурс про рівність всіх і всього підряд на світі — отримає такий нокаут. Нарешті, люди, які бігають на марші про захист всіх і всього, перестануть вести себе як оберменш по відношенню до інакомислячих.

Кілька років назад я пережив травлю, виключно за те, що маю свої погляди на сім`ю і суспільний андерклас. Тоді я доводив просту істину, що народитись в українському селі в Карпатах, набагато гірше ніж народитись геєм в Києві, з точки зору досягнення успіху. Я намагався пояснити, що стан великих суспільних груп, як наприклад селяни, є значно гіршим з точки зору справедливості, ніж стан вразливих меншин як ЛГБТ. Але ніхто слухати не хотів. Це при тому, що я публічно кажу, про визнання гідності геїв, а також про те, що вони мають мати всі умови, бо є громадянами держави. Мені без кінця розповідали про те, що повага до прав меншин зробила Європу такою успішною. Оскільки я на відміну від багатьох на професійному рівні знаю історію ЄС — можу гарантувати, що це взагалі малопов“язані речі.

Однак, коли мене атакували за право на свої погляди, то робили це зі всією тоталітарною ненавистю, яку тільки можна уявити. Борці за толерантність і права поважати іншу думку, давно забули, що це насправді стосується всіх, і перетворились на класичних нацистів чи комуністів ХХ століття, зі всіма методами обструкції і сегрегації. Толерантність із цінності досягнення миру і рівності, поступово перетворилась на кнут для інакомислячих, хоча насправді мала забезпечити і їхнє право. Боротьба за коректну поведінку зрештою взагалі стало обмеженням свободи слова, щоб не дай Бог хтось не образився. Тільки-от, проблема полягала в тому, що намагаючись поставити інтереси меншини в пріоритет, все частіше забували про інтереси більшості. Більше того, Фукуяма абсолютно правий, що політика ідентичності змістила політичні акценти із досягнення економічного процвітання для всіх, до захисту справедливості і інтересах окремих груп.

Простий приклад із форуму в Жешуві, де я минулого тижня модерував панель про переселенців і ситуацію на Донбасі. Виступала представниця міжнародної організації, яка озвучила ключові проблеми переселенців: житло, робота, пенсії, свобода пересування, комунальні послуги і так далі. Але коли йшлося про головні рішення, які мають бути прийняті державою, то вона наголосила виключно на порядку нарахування пенсій і …. право голосу на місцевих виборах. Тобто маючи реальну картину щодо ключових проблем, міжнародні організації займаються розв’язанням і лобіювання відверто другорядних неважливих питань, як місцеві вибори. Це класичний кейс ідеології політики ідентичностей, коли те, що міжнародні організації вважають справедливим для себе, вони нав’язують як справедливість для конкретної групи.

Минулого тижня група інтелектуалів-письменників опублікувала в Гардіан відкритого листа із закликом битись за Європу, яка все більше програє популізму, ресентименту і загрожує скотитись в 30-ті. Але Фукуяма ще півроку назад написав, що саме тривала політика ідентичностей, яку затято підтримували провідні ліві, особивло французькі, інтелектуали спричинила до мобілізації великих національних ідентичностей, ріст радикальних правих і популізму. Саме їхня безвідповідальність перед суспільством в цілому і концентрація на особливих групах, призвела до масштабної кризи Заходу. Натомість упосліджена впродовж багато років за свої культурні, релігійні погляди чи економічні потреби більшість вирішила повернути собі владу. Бо демократія — це про владу більшості, а не меншості.

Фукуяма закликає всіх повернутись до азів, політика має почати турбуватись не про окремі ідентичності, а про добробут, про економічні інтереси суспільства загалом. По — своєму ліві інтелектуали теж закликають вернутись назад. Я ж думаю, що історія може повторятись, але заднього ходу в неї немає. Тому вихід із кризи можливий не через повернення назад, а через нову систему організації політики, в якій будуть домінувати природнє розуміння справедливості і миру, як свобода самореалізації незалежно від ідентичності. Справжній лібералізм опирається на індивідів, залишаючи їм право на їхні погляди і ідентичності, але не дає нікому особливих переваг.

І на завершення. Мені дуже б хотілось, щоб цю статтю Фукуями прочитали його випускники, які є драйверами політики ідентичності в Україні, і подивились йому в очі.

Віктор Андрусів

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!