Проти лицемірства. За родину

Дія завжди викликає протидію, хоч, хай там що нам говорить третій закон Ньютона, вони бувають і не рівні. Лівацький дискурс з усією «інтерсекціональною» маячнею, гендером, фемінізмом номерної хвилі та іншими проблемами різноманіття вже давно є мейнстрімом. Що породжує цілком логічний спротив йому. Удари по традиціям викликають їхній захист, деконструкція базових цінностей вимагає контратаки.

Боротьба із цим нашестям у країнах Європи та Північної Америки не лише постулює спротив. Окрім боротьби «проти», існує і позитивний порядок денний — «за». На знамено піднято боротьбу за традиційні цінності (щоб це не означало у конкретних пасажах) та за родину.

Україна — не виключення. Проте, як це часто відбувається в наших широтах, привнесене виросло якось химерно. Причому на перший погляд проблему наче не розгледіти. Адже і посил правильний (родини в Україні — це справжня проблема), і методи логічні (ніколи не є зайвим боротися з ліваками), але пазл якось не складається: захисники родин та родини існують нарізно і співпраці не видно.

То у чому ж справа?

Проблема знову у карго-культі, від якого нам не сховатися ще довгі роки. Західна родина і справді переживає шалений удар зліва і це пояснює, як можна одночасно боротися із фемінізмом і захищати традицію сім’ї. Але до чого тут Україна?

Українській родині загрожує фемінізм? Загрожує промотування ЛГБТ? Дідько, до чого тут взагалі ліваки?

Українську родину знищує не «фемінізм» і не «гендер». Українську родину, досить традиційну та звичну (звичайну!), знищують такі точно традиційні та звичні проблеми — сімейне насилля, залежності, подружні зради, байдужість та брак поваги. Тобто — брак любові в усіх значеннях і вимірах. А ще — матеріальні проблеми. Як наслідки — драматична статистика розлучень, і навіть ті подружні пари, що залишаються у шлюбі, — далекі від ідеалів. Але є наслідки ще трагічніші — це діти, які зростають без необхідної батьківської любові, потрібного виховання та достойних прикладів для наслідування. Це все — реальні проблеми, справжні у своїй важкості і гіркоті. Проблеми, про які говорить скромний священик з амвону парафіяльного храму, забуваючи проанонсувати черговий гей-парад (чи акцію проти нього? Часом і не розберешся), і про які рідко згадують активісти. Принаймні, праві активісти.

То ж де ви тут бачите богопротивний фемінізм? Де тут можна звинуватити «гендер» чи прогнилу брехню грантоїдів-«правозахисників»? Де можна звернути на когось — неважливо, Путіна, Сороса чи Порошенка?

Те саме, до речі, стосується і абортів: їхня величезна кількість в Україні — аж ніяк не наслідок новомодних ідеологічних віянь серед наших співвітчизників, а дещо інше — страшніше і хтонічніше. Алкоголізм і наркоманія, невміння будувати стосунки, нести за них відповідальність, підтримувати один одного любов’ю та повагою, насилля, глибокий інфантилізм і розпач від невміння бути дорослим і відповідальним.

Усе, що в цих жахливих ситуаціях роблять ліваки — лише легалізують та захищають перераховані слабкості, парасолею гасел прикриваючи простий заклик: не працюй над собой і близькими, не змінюйся, дозволь порокам жити і керувати тобою.

То якими питаннями буде перейматися активізм, який візьме за мету захист родини, її збереження та поширення серед молоді зокрема? По-перше, справжніми питаннями. Реальними проблемами, знайомими тисячам українських сімей. Не збирати антилівацькі круглі столи, нескінченність яких може зрівнятися лише з їхньої неефективністю. А підняти на знамена боротьбу за любов та повагу — тобто проти сімейного насильства: чоловік не має бити дружину, дружина не має принижувати чоловіка, батьки не мають бити і принижувати дітей. Треба боротися з причинами подружніх зрад — браком поваги, нерозумінням себе і партнера, своїх ролей та відповідальностей за взяті зобов’язання. Ось, що може зупинити знищення українських родин. Тому що саме перераховане сімейному життю загрожує — насправді загрожує, на відміну від фантазмів та модних «страхів».

Просвітницька робота — це гра вдовгу, це те, довкола чого не зібрати мітинги і не написати пост, який потішить мешканців затишної антифеміністичної ехо-камери у соцмережах. Немає нічого поганого у юній боротьбі проти лівацької мразоти. Проте це не виправдовує підміни понять — понять важливих, більше того — ключових.

Наразі проблема полягає в тому, що про реальний захист родин як явища навіть не говорять. І цим мовчанням віддають тему «сімейного насильства» на відкуп лицемірним лівакам, тим самим сумнозвісним «правозахисникам».

Не можна засуджувати тих, хто бореться проти червоної наволочі. Але рано чи пізно доведеться зрозуміти: боротьба проти фемінізму та іншої подібної маячні не тотожна боротьбі за родину. За родину, а отже — і за майбутнє.

Олег Вишняков

Остання Республіка

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!