Український Новий рік

Священний календар українців підводить нас до святкування Нового року. Плин сакрального часу часто різниться з плином астрономічного, а тим паче буденого (мирського). Немовби символом цього явища виступає святкування новоліття за «старим» стилем або ж в просторіччі «Старого» нового року.

Цей чудовий звичай побутує не тільки серед українців та народів, що дотримуються в духовній сфері юліанського календаря – білорусів, сербів, чорногорців, македонців, арабів Єрусалиму, але й серед німців Швейцарії (Alter Silvester), шотландців (Oidhche Challainn) та кельтів острова Мен.

Українські традиції пов’язані з відзначенням цього свята наповнені чудесним плетивом звичаїв та обрядів, що сягають до нас з глибини тисячоліть.

Слід передовсім зауважити, що в ці дні відповідно 13 і 14 січня випадають також свята св.Меланії, в народі Маланки, та одного з отців Церкви – св. Василія Великого.

Маланкою називають також і костюмовані гуляння ввечері 13 січня чи так зване водіння кози. До нині цей звичай барвисто відзначається в Карпатах та на Буковині. Цей передноворічний вечір прийнято називати Щедрим або ж Щедрою кутею. З цим же словом пов’язані і чудові пісні – щедрівки, що виконуються дітьми та молоддю, переважно дівчатами, від хати до хати в обмін на пригощання.

Цікаво, що в щедрівках збереглись спомини про надзвичайно архаїчні часи, коли новий рік відзначався не серед зими, а в час весняного рівнодення, тобто на початку 20-х чисел березня. Саме в цей час починають повертатись з Вирію птахи, що і відобразилось наприклад в чи не найвідомішій щедрівці про ластівочку. Крім пташиної символіки в щедрівках трапляються солярні та лунарні знаки, що відповідають чоловічому та жіночому архетипу, результатом поєднання яких є продовження роду, яке символізують дітки-зірочки.

А от вже ранок 14 січня традиційно належить хлопцям, адже саме їм і нікому більше належить право засівати. Цей звичай також сходить в сиву давнину перших хліборобських цивілізацій на наших землях. Сам процес сіяння є, очевидно, алегорією основної чоловічої фізіологічної функції в природі – започаткування нового життя як свого роду, так і засіювання нової ниви.

Дякувати Богові, євроінтеграція ще не настала в Україні цілковито і веселі ватаги щедрувальниць та засівальників можна побачити в наших містах і селах. Вірність прадавнім звичаям, усвідомлення з дитинства дівчатками та хлопцями своїх властивих кожним окремо ролей у суспільстві, дух громади, усвідомлення себе ланкою народу – ось в чому суть всіх наших звичаїв; не є винятком і наше українське святкування нового року. Щедрівки і засівання майже ціковито забуті в Західній Європі, а тому ніяк не проявляються в медіа – чи інтернет просторі. Саме тому великим обов’язком кожного свідомого українця є збереження цих звичаїв. Найпростішою формою чого є навчання своїх дітей щедрівкам і засівальним пісням та відрядження їх по сусідах та родичах.

Новорічні святкування в Традиції сприймались як оновлення світу. Містерія світил, рослинності та навіть еротичної функції творить нове, чи то пак відновлює за Божим задумом, первісне, молоде життя. Для наших предків це було не просте відзначення дня в календарі, а живе перебування в священному просторі і часі.

Тим спасемось і ми!

З НОВИМ РОКОМ ВАС, ЛЮБІ ЧИТАЧІ!

Зентропа

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!