Ігор Луценко: Неомарксистська ідеологія не проходить випробування реальністю

Неомарксистська ідеологія, котра струменіє до нас через численні грантові ЗМІ та лобістські організації, не проходить випробування реальністю. Тому що ця ідеологія внутрішньо суперечлива, просто кажучи – брехлива.
Вітчизняні адепти стандартів «неупередженої» журналістики не називають контрольовані Росією війська на Донбасі ні окупантами, ні терористами – оскільки, як вони кажуть, немає рішення суду про тероризм, а самі себе окупанти називають «народними республіками».
Натомість коли йдеться про інциденти з цианськими таборами у Києві і Львові, власна оцінка журналістів тут як тут – це «ультраправе насилля» та «погроми за етнічною ознакою». Про це досить влучно пише Отар Довженко, котрого важко зарахувати до симпатиків правих
Тоталітарний характер неомарксистської ідеології (котра намагається виступати під ніком «лібералізму») таврує гарячий прихильник ЛГБТ-свободи та не-любитель правих Анатолій Ульянов – вимушений емігрант з України, котрий проживає зараз в США. «Бойскауты всего хорошего сообщают мне, что цвет моей кожи, мой пол, и моя гетеросексуальность автоматически делают меня реакционным элементом» – скаржиться Ульянов на тиск з несподіваного боку – з боку тих, хто шумно топить за абсолютну свободу совісті, тотальну расову толерантність та повну свободи у виборі щодо статевих стосунків. «В либеральной сиське – коричневое молоко» – метафорично резюмує Анатолій, маючи на увазі, що дуже швидко прихильники усіх свобод перетворюються на апостолів несвободи, котрі усіма доступними ножицями вирізують з реальності все, що їм не подобаються і що з ними не згодне. Такий всеохоплюючий контроль за суспільством, який зараз намагаються будувати у ЄС та північній Америці, є плоть від плоті нацистської чи радянської системи.
Топтати власні принципи – це генетична хвороба нинішніх європейських тоталітарних лівих, котрі нині входять у провладні коаліції у більшості країн Європи.
Оспівана цінність свободи слова заперечується кримінальним переслідуванням інакомислячих в Європі та віртуальним «спаленням» книг та інших текстів (а чим, як не аналогом спалення книг є фільтрація контенту і бан користувачів тим же фейсбуком?).
Свобода совісті, інший постулат улюбленої неомарксистами концепції прав людини, перетворюється на домінування віруючих у відсутність Бога над віруючими у його існування, у несамовите нав’язування світогляду перших через освітню систему.
Парадоксально, але нині ті ідеології, котрі не заперечують жорсткі методи управління суспільством, у багатьох асоціюються зі свободою. Праві тоталітаристи заперечують цінність свободи слова, а консерватори ставлять її на більш низькі місця порівняно з іншими цінностями на моральній шкалі. Усі ці концепції підкупають своєю відвертістю і правдивістю, слово тут не розходиться з ділом, що не може не викликати поваги у неіндоктринованого обивателя.
Неомарксизм, контрабандою провезений до нас з Європи, приречений засохнути під променями світового консервативного реваншу. Цей продукт не здатен дотриматися тих принципів, якими він намагається причарувати суспільство – прав людини, демократичних свобод тощо.
Адже брехня огидніш за найгрубішу правду.
Пророцтвом може слугувати доля одного українського ЗМІ, котре мало свого часу великий авторитет. Цей авторитет воно геть загубило разом з популярністю та впливовістю, як тільки пішло під контроль неомарксистів, фейкових прихильників різного роду «свобод». Загубило, попри значні фінансові вливання та непоганих журналістів у штаті.
І це – не останній приклад.

Ігор Луценко, народний депутат України

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!