Андрій Рибалко: Чи писати в Facebook, що Христос воскрес?

Помічаю цього року, як деяких Facebook-френдів дратує потік новин про те, що Христос воскрес. Інша ж частина щиро не розуміє такої дещо агресивної реакції на вітання зі святом. Подумалося, що насправді ця драма виникла не позавчора. А майже дві тисячі років тому. Адже так же радісно християни звіщали новину про воскресіння Христа. І на них так же із нерозумінням, подивом і навіть агресією дивилося тогочасне суспільство. Мовляв “ну воскрес, а мені що до того?”, “а де докази?”, “недавно чув, що в Єгипті хтось уже воскресав, ваш випадок не унікальний”, “не турбуйте мене своїм дивним богом, у мене є свої боги”. Часи змінюються, але деякі питання вічні.

Насправді я теж не думаю, що якщо переконаному безбожнику в особисті повідомлення чи на стіну скинути гіфку із пасочкою, то він відразу увірує в Христа. Навіть, якщо скинути їх із десяток. Чи із сотню. Швидше за все ефект буде зворотнім.

Але вітати із Воскресінням Христовим все ж варто не тільки християн. Важливо нести не лише саму звістку, а і шукати нагоду поговорити про самого Христа, суть Його воскресіння, про важливість Його жертви.

В очах невіруючих мас Пасха сприймається лише як свято паски, писанки й ковбаски. Але погляньмо правді в очі, чи не так же до цього свята ставляться багато з тих, які називають себе християнами?

Спробую описати в цьому тексті, чим для мене є Великдень. У стрічці я бачив запитання “не розумію, навіщо Ісус пішов на хресну муку, адже якби він прожив довше, то міг би навчити більше людей?”. Це природнє питання, якщо сприймати Ісуса як вчителя моралі. Але Він не був таким. Якщо уважно читати Євангеліє, то в ньому найбільше Він проповідує… себе: “Я — дорога, і правда (ἀλήθεια), і життя” (Ів. 14:6). І таких цитат дуже багато. Тому в постаті Христа важливо не лише те, чого Він навчав, а і ким Він був.

Справа в тому, що всі ми із дитинства знаємо правила моралі. Відомі вони були й до Христа, і після нього. Але що дає нам це знання? Чи може хтось із нас щиро сказати, що він ніколи не збрехав, не образив несправедливо іншу людину, не заздрив, не гнівався, належно шанував батьків? Не може. Ми маємо ситуацію, коли в кожному суспільстві є моральні норми, але жодна людина їх повністю не дотримується.

Християнство пояснює цей парадокс гріховною природою людини. А вірніше – наслідком першородного гріха, коли Адам і Єва скористалися свободою волі і відійшли від Бога – джерела досконалості, істини і життя. Першородний гріх ми успадковуємо від праотців так само, як успадковують генетичну хворобу. Через гріх перших людей у життя людства увійшла недосконалість і смерть.

Але так Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. (Ів. 3:16).
Сталося неможливе. Бог, який створив світ і якого ніхто не бачив, став людиною і прийшов на нашу землю. Згідно християнського віровчення Христос є на 100% людиною і на 100% Богом. І як людина він був розіп’ятий та помер, але як Бог він переміг смерть, бо є джерелом життя. І кожен із нас через Нього може отримати Життя Вічне. Метою християнина є наближення до Бога. Ми єднаємося з Христом у своїй душі, у молитві, ми єднаємося фізично через Причастя, споживаючи його Тіло і Кров. Через воскресіння Христа і його жертву ми отримали ліки від смерті.
Саме тому з такою радістю ми хочемо повідомити іншим звістку, що Христос воскрес!

Андрій Рибалко 

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!