Феофан Затворник: Царство Христове і царство світу цього

Є на землi благодатне Царство Христове, це – Церква, що спасається в Господi, предмет благословень Божих i мета бажань усiх людей, якi iстинно розумiють своє призначення.

Є й iнше царство на тiй же землi, царство князя вiку цього, зведене i пiдтримуване злорадною злобою споконвiчного ворога нашого спасiння; воно тягне людину в обман, спокусу i погубу.

Усi ми, що живемо на землi, неминуче перебуваємо пiд впливом обох цих царств i схиляємось то до одного, то до iншого або стоїмо мiж ними, нiби вагаючись – на який бiк стати i куди схилитися.

Кожне з цих царств має свої характернi риси.

У будь-якому царствi бачимо ми царя або главу уряду, закони, обов’язки, вигоди, переваги, обiцянки i наслiдок, тобто кiнцеву мету, до якої все це приводить.

Усi цi риси в Царствi Христовому безумовно виразнi, безсумнiвно вiрнi i непорушнi, а в царствi вiку цього – брехливi, облуднi, примарнi.

Хто Цар у Царствi благодатному? Бог, Якому у Святiй Трiйцi поклоняємось, – Отець, Син i Святий Дух, Що створив свiт i про все пiклується. Вiн, улаштувавши нам спасiння в Господi Iсусi Христi, владно поклав на всiх, хто йде за Ним, заповiдi й повелiння Свої для їхнього ж блага; Вiн усiм дає Себе знати, вкушати i вiдчувати духовно; Вiн до всiх милосердствує i про всiх дбає, усiм допомагає i всiх переконує непорушним словом Своїм: “Працюй згiдно з волею Моєю у вертоградi Моєму, i Я вiдплачу тобi!” I тi, що працюють у Царствi Христовому, достоту знають, для Кого працюють; це дає їм внутрiшню мiцнiсть i терпiння у працi. “Я страждаю, – каже Апостол, – але не буду посоромлений, бо знаю, в Кого я увiрував, i впевнений (тобто глибоко переконаний), що Вiн має силу зберегти доручене менi на День той” (2Тим.1:12).

У царствi князя вiку цього зовсiм не те. Тут нiхто не знає, хто їхнiй цар. Якби людина, найзапеклiша у своїй любовi до свiту, усвiдомлювала, що цар її – злобний i темний сатана, перед яким вона плазує на свою власну погибель, то з жахом кинулася б геть з його царини. Але ворог приховав мерзенний образ свiй вiд синiв вiку цього, i любителi свiту раболiпствують, не знаючи перед ким.

Ви щохвилини чуєте: того не можна, iншого не можна, i це слiд, i так потрiбно. А запитаєте: чому? хто звелiв? – нiхто вам не скаже. Всi обмеженi й обтяженi заведеними порядками, навiть осуджують i ганять їх, але нiхто не наважиться вiдступити вiд них, нiби боячись когось, хто наглядає i готовий покарати, хоча його, проте, нiхто не може вказати i точно назвати. Свiт – це сукупнiсть осiб, якi працюють на невiдомого привида своєї уяви, пiд яким насправдi хитро приховується злобний сатана.

Якi закони в Царствi Христовому? Христос, Iстинний Бог наш, виразно сказав: “Роби так i так, i будеш Менi угодний, i спасешся. Зречись себе, будь убогий духом, кроткий, миролюбний, чистий серцем, терплячий, люби правду, плач за грiхи свої, благоговiй передi Мною день i нiч, бажай добра i благотвори ближнiм своїм, i всi заповiдi Мої виконуй вiрно, самовiддано”. Бачите, як усе це ясно i точно, i не тiльки точно, але й запечатано назавжди непорушною незмiннiстю: як написано, так i буде до скону вiкiв. I кожен, хто ступає на шлях до Царства Христового, знає напевно, що потрiбно йому робити; не чекає вiн нiяких змiн у законоположеннях Царства, тим-то прямує до нього благонадiйно, з цiлковитою впевненiстю, що безсумнiвно досягне того, чого шукає.

Не те зовсiм у царствi князя вiку цього. Тут нiяк не можна зупинити думку свою на чомусь певному. Дух людей, якi люблять свiт, ще вiдомий: це – дух самостi, гординi, користi, всебiчної насолоди i чуттєвостi. Але прояви цього духу, закони i правила свiту такi хиткi, невизначенi, мiнливi, що нiхто не може ручитися, щоб завтра у свiтi не почали вважати поганим того, чим нинi захоплюються. Звичаї свiту плинуть, як вода, i правила його щодо одягу, речей, зустрiчей, стояння, сидiння, спiввiдношень, принципiв, взагалi стосовно всього – непостiйнi, як рух повiтря: нинi так, а завтра не знати звiдки налетить мода i все поперевертає. Свiт є сценою, на якiй сатана знущається над бiдним людством, заставляючи його вертiтися за бажанням своїм, подiбно до мавп i ляльок у балаганах, примушуючи його вважати чимось цiнним, важливим, суттєво необхiдним те, що саме по собi дрiб’язкове, нiкчемне, пусте. I всi зайнятi цим, усi – i малi, i великi, навiть тi, котрi i за походженням, i за вихованням, i за становищем своїм у свiтi могли б, здається, свiй час i труди використовувати на щось краще, нiж на всi цi примари.

Якi переваги i якi обiтницi Царства Христового? Господь i Бог наш говорить: “Працюй для Мене, i Я за все тобi вiдплачу. Кожна справа твоя, думка, бажання i почуття, на догоду Менi тобою виявленi, не втратять нагороди своєї. Чого iншi не бачать, Я бачу; що iншi не цiнують, Я цiную; за що iншi, можливо, тiснитимуть тебе, Я в цьому буду покровителем твоїм. I знай, що трудами твоїми будується тобi обитель вiчна на Небесах”.

Так обiцяв Господь, так воно i є. I всi, що вступають у Царство Його, перевiряють на самому дiлi вiрнiсть цих обiтниць. Ще тут утiшаються вони блаженством вiд трудiв своїх – блаженством смирення, лагiдностi, правди, миролюбностi, милостi, терпiння, чистоти i всякої iншої чесноти. Всi цi чесноти, породжуванi любов’ю до Бога, роблять серце їхнє вмiстищем Духа Святого, Котрий є для них запорукою одержання майбутнього спадку. Тi, що нелицемiрно працюють для Господа, без сумнiву очiкують цей нетлiнний спадок, бо початки його вже зараз передчувають на землi, а Царство Боже – це “праведнiсть, i мир, радiсть у Дусi Святому” (Рим.14:17).

Чи такi обiцянки свiту? Анiскiльки. Свiт обiцяє все i не дає нiчого; вабить, роздражнює сподiваннями, але у хвилину, так би мовити, вручення обiцяного викрадає його. Потiм знову вказує щось удалинi, знову вабить i знову краде з рук те, що, здається, вже досягнуто. Через те у свiтi всi посилено прагнуть чогось багатообiцяючого, i нiхто нiчого не одержує; всi женуться за привидами i готовi вже схопити їх, але вони зникають у ту ж саму мить. Любителi свiту пихато впевненi, що, дiючи по-мирському, вони заслуговують на увагу свiту, але свiт або не бачить їхнiх справ, або, бачачи, належно не оцiнює i не винагороджує, або, оцiнивши, швидко забуває i скидає їх з п’єдесталу слави. У свiтi всi до одного обманутi, але все-таки знову i знову обманюють себе надiями, для яких немає жодної пiдстави.

Тi, котрi працюють для Господа, зовнi не помiтнi, нерiдко навiть зневажуванi й гнанi, зате внутрiшньо зрiють постiйно й удосконалюються духовно. Вони i в iншому свiтi засяють, як сонце, й одержать вiдповiдне своєму духовному зросту мiсце та блаженство.

Тi, котрi працюють для свiту, зовнi видимi, блискучi, нерiдко всевладнi, але внутрiшньо томляться тугою, муками серця i пекучими турботами. Нi хвилини не маючи спокою тут, вони переходять з таким внутрiшнiм станом i туди – у безвiдрадну вiчнiсть.

I попри все царство вiку цього iснує – i нiколи не буває пустим, а воно ж складається з нас; що ж це за диво таке? Чи то розум наш буває не зовсiм розумним, чи то дух оточуючого нас свiту так швидко дiє, що затьмарює перше, нiж ми встигнемо збагнути що-небудь, як це буває в отруйних змiй, якi поглядом принаджують до себе й уражають свою здобич? Це незрозумiло, але, на жаль, багато християн липне до свiту, i розширяються ряди поклонникiв його.

Святитель Феофан Затворник 

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!