Трохи вітчизняної Традиції

Говорити про збереження та про дослідження Традиції в українському контексті минулого сторіччя і повчально і цікаво і вкрай сумно водночас
Традиція не є людським витвором, Традиція – це сукупність надприродних знаннь, залишених людям у спадок Вищою Силою та сукупність практик, скерованих на те аби люди не втрачали зв”язку з Вищою Силою і оскільки Вища Сила поволі віддаляється від нас з кожним тисячоліттям (згадайте алегорію протофашиста Платона про Керманича та Кермо, від якого Керманич відходить все далі та й далі), то надмірне олюднення, певна вульгаризація та механичне виконання згаданих знаннь та згаданих практик є речами повсюдними та невідворотніми
Після програшу у Першій Визвольній Війні та після великого погрому 1930-их, після фізичної ліквідації Зерова та Курбаса ( який був учнем Штейнера) український традиціонализм або занурився з головою до пітьми “внутрішньої еміграції” або отримав закордонну реєстрацію
У 1960-их першою традспільнотою в УРСР була “київська школа поезії”, у якій культовою фігурою вважався Освальд Шпенглер, окремі, переважно стихійні, традспільноти, вникали у середовищі українських істориків та археологів (Шилов та Чмихов) та кіменатографістів (йдеться про “українське поетичне кіно” й передусім про Юрія Іллєнка, який не приховував своїх відверто консервативно-революційних поглядів, хоч і не до кінця сформованих у той час)
Ці часи ліберали називають “відлигою”, хоча мовою Традиції цей час ліпше було б назвати першим приморозком або ж очікуванням першого снігу – тифозним теплом вульгарно-плебейського социализму були сповнені 1970-ті, коли українські традспільноти зазнали майже суцільної ліквідації і змушені були існувати якщо не у режимі відвертого підпілля, то принаймні на маргінесі
Школу “поетичного кіно” було ліквідовано
Наукова спільнота зазнала утисків та фатального патронату з боку 5ого управління КДБ УРСР
Естафету “київської школи поезії” у підпіллі подовжили декілька маргінальніших та дрібніших (але не менш цікавих) спільнот, у яких Шпенглера доповнили Павнд, Тракль та Гайдегер
Лише у 1990-тих, із прогoлошенням третьої української республіки, можна говорити про виникнення політичного традиціонализму, себто про поєдання сакральних знаннь та сакральних практик із штурмовими загонами
Йдетьcя про УНСО часів Корчинського, про хритиянський фудаментализм Тризубу ім. Степана Бандери та про участь Юрія Іллєнка у політичній діяльності ВО Свобода
Квінтисенцією політичного традиціонализму в Україні можна вважати співпрацю УТК із СНА та ПУ, коли архетип Колективного Брахмана була доповнено архетипом Колективного Кшатрія.

Gorlohvat

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!