Німеччина – країна, де заборонений героїзм

Автобус TXL везе вас від берлінського аеропорту до історичного центру німецької столиці, де в монументальних спорудах, культурній спадщині Музейного острову та музиці Державної опери зафіксована велич німецького народу. Але до цього проїзджаєте повз турецьку частину району Шарлоттенбург: у вікнах майорять турецькі прапори та портрети Ататюрка. Водночас до вас сідає німець у світері футбольного клубу «Санкт-Паулі», відомого своєю всеохоплюючою толерантістю.

Багато вже написано про німецький комплекс провини після поразки у війні. Вже не жахає нас факт заборони використання національного прапору під час футбольних матчів сбірної на у 50-70 роках. Ми вже давно звикли, що кулінарною візитівкою Берліна став döner. Але все це стало звичкою, якщо сприймати Німеччину як країну молодіжної вуличної моди, найвідоміших нічних закладів Європи та конфлікту між курдською та турецькою діаспорами. Ця країна, особливо багатостраждальний Берлін, немов забула здобутки своїх археологів, композиторів та філософів. Символом цього є порожній кафедральний собор та ультрасучасний музей канцлера від соціал-демократів Віллі Брандта. Вхід до нього прикрашає фотографія Брандта, який стоїть на колінах та вкотре просить вибачення. Здається, що вся Німеччина після його канцлерства просила вибачення не тільки за Холокост, а й за подвиги Бісмарка, за те, що німецька наука дала світові цілу низку нобелівських химіків, за те, що німці вибороли «залізом і кров‘ю» жити в об‘єднаній країні. Складається враження, що останнім бастіоном Німеччини, яку ми любимо є саме Кафедральний собор. Тут продаються портрети Вільгельма Другого. Тут похований Бісмарк.

Берлін – багатонаціональне місто. По-німецьки педантично прибране, але саме мігранти, особливо з хвилі 70-90 рр., є носіями хоча б якоїсь національної та державницької ідеї. У розмові з турком, ти дізнаєшся, що він підтримує операцію турецьких ЗС у Африні; дівчина-мігрант з пострадянського простору, яка вже розмовляє німецькою, краще аніж російською, розкаже, що ії батьки голосували за АфД через обіцянку навести порядок у найтихішому районі Берліна – Карлхості, та бажання «налагодити відносини з РФ»; голосно біснуються курди з прапорами Робочоі партії Курдістану під американською амбасадою. У всіх тут є своя національна ідея, яку вони зберігають та не міняють на ідею «спільної домівки». Тільки німець розкаже про свій нещодавний наркотичний досвід, нову речицю зі скейтерського магазину, поцікавиться українською спільнотою техно-музики. Він спить, немов не помічає наліпок Refugees welcome на монументі Фрідріху Великому.

Місцеві турки вже давно не тільки прибирають громадські вбиральні та працюють на будівництві. Охайний клерк Деніз гарною англійською допоможе вам у відділені Comerzbank. Ще вони водять найсучасніші локомотиви, працюють екскурсоводами у мистецьких галереях. Місцеві турки іноді надівають хіджаб, але це данина традиції. Дуже багато приємних сімейних пар з цієї діаспори ти бачиш на вулицях міста. Що робить у цей час німець, коли турок йде до мечеті? Виходить на демонстрацію проти гомофобії. Спочатку ти відчуваєш фрустрацію від того, що турки стали носіями саме німецької культури та духу, а німці навпаки ії втратили. Але ознайомившись з політичною культурою європейської бюрократії, сучасною програмою німецьких школ з історії рідної країни, з законодавством Федеральної республіки, то розумієш, що можливо це і є ціною за заводи Ауді та лінзи Цейс.
Під вечірнім місячним сяйвом у Тіргардені стоїть фігура Канцлера у своєму відомому Пікельхельмі. Його погляд направлений на монумент Боруссії, барельєфи зображують героїзм німців під Садовою, захисників Рейну…

George Popov

Традиція і Порядок

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!