Український націоналізм і спадкоємність

Український націоналіст має залишитись
українським націоналістом

Існує не вельми велика, проте видима тенденція серед вітчизняних правих – нарікати на ніби “застарілість” української націоналістичної ідеології. Виявляється, вже “не актуальні” позиції, сформовані Міхновським, Донцовим, Липою, Сціборським тощо. А “краща” їм заміна – принесені з чужого поля ідейки або народження ідеологічних “метисів”.

Ми ж вважаємо, що ці пориви шкідливі і для єдності правого табору в перспективі, і для конструктивності боротьби зараз. Тут критикуємо не потребу розвивати традицію націоналістичної думки, а викидання її на смітник історії, зміну її основ.

На першому Великому Зборі ОУН у 1929 р. задекларовано: “Український націоналізм є духовий і політичний рух, зроджений із внутрішньої природи Української Нації в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття.”

Вже 1976 р. правильник для Юнацтва ОУН говорив: “Українська націоналістична ідеологія зродилася з духовности української нації та з потреб вільного її росту і всебічного вияву творчих сил, а не з наслідування чужих ідеологій, чи суспільно-політичних доктрин.”

На сьогодні Національно-визвольний рух “Правий сектор” успадкував таке розуміння: “Український націоналізм – ідеологія захисту, збереження і державного самоутвердження української нації; це Ідея та Чин в ім’я України.”

Майже століття ці смисли упорядковувались у русі борців за Україну, а не деінде. Сподвижники ОУН не займались вигадками, але описали природні начала, що існували завжди, надаючи їм вольової форми.

Згадаймо “матчастину”

Те, що звемо стихійний націоналізм, закладено в самих інстинктах. Завжди на підсвідомому рівні людина поділяла інших на своїх і чужих. У світовій пам’яті ніколи не існувало “єдиного людства”. Людство завжди являло собою сукупність родів → племен → народностей → націй. З підсвідомого рівня націоналізм вийшов на свідомий, коли люди, зокрема європейська цивілізація, зазнала розкладницьких тенденцій. Так з’явився організований націоналізм, сформульована система ідей, котра вимагає суб’єктності нації та утвердження її самобутності.

Як у кожного народу зокрема, так і в межах кожної цивілізації-раси, націоналізми мали власні шляхи в історії (та й назви теж). Наскільки кожна нація, її традиція є особливою, настільки особлива ідеологія їх збереження й утвердження, філософія їх національного буття. Відмінності між націоналізмами європейської цивілізації не такі вже й значущі в порівнянні з аналогічними ідеями поза нею… Але це зовсім інша історія.

Одначе, які універсальні складові можна виділити у націоналістичних ідеологій різних народів? Цінність нації, а також її етнічного ядра; патріотизм; культурна і духовна традиційність; орієнтація на побудову національної держави чи національного ладу в інших формах; волюнтаризм. У деяких випадках має місце імперіальність, у вельми багатьох – солідарність з близькими за походженням і традицією націями.

Також варто розуміти, що не зовсім добросовісні люди окреслювали терміном “націоналізм” явища, котрі суперечили його традиційній природі. Наприклад, рухи заколотників так зв. Французької революції. Хоча тут, як і в подібних випадках, насправді йшлося про маніпулятивне поняття “громадянський націоналізм” або вкрай збочене “лівий націоналізм”, котрі є протилежністю справжньому. Філософ Юліус Евола описав ці різні природи через такий принцип: “Перша форма націоналізму лежить у напрямку, на якому ступінь “нації” прагне до колективу [урівняйлівки замість органічного стану]. У другій формі цей процес протікає в напрямку від колективу до відродження нової аристократичної ієрархії”.

Розберемо аргументацію

Частими є закиди, що український націоналізм “застарів”:

1. Бо “…сприймає власну націю за найвищу, абсолютну ідейну й реальну цінність” (М. Сціборський), а на фоні глобалізації – це “не актуально”. “Актуальніше” брати головним орієнтиром Пан’Європу (у розумінні конфедеративної наддержави). Відмінність її від ЄС – буде захищена європейська традиція і кожна національна ідентичність. Ця концепція дедалі більше набирає популярності. Проблема її не в тому, що національно-консервативна європейська єдність на тлі глобалізму не потрібна. Проблема в пріоритетах. Кожен учасник правого руху прийшов у нього через любов до нації та Батьківщини, а не через пан’європейство! Окремі переосмислення трапилися через віяння ідей з-за кордону, а не виходячи зі стану власного народу. Чому німець Ернст Юнгер чи англієць Освальд Моуслі пропагували концепцію Пан’Європи? Адже вони є продукт передусім рідних націй, котрі традиційно за впливом посідали чільні місця на континенті. Українці ж досі не мають простого національно-державного фундаменту під ногами, по якому можна йти далі! Справді, глобалізація поставила не окрему націю, а все біле людство на шлях виродження, і зберегтися зможемо тільки спільно. Але це може бути лише об’єднання здорових “егоїстів” – Європа Націй! І це не може бути “єдиний імперський простір”, що являтиме собою той самий глобалізм, тільки в меншій мірі.

2. Бо “традиціоналізм краще”. По-перше, традиціоналізм – це загальна світоглядна філософія, а не щось політичне. По-друге, “як революційний націоналізм є тим, що він дає нові, протилежні сучасним, цінності життя, так і є він консервативним, коли йде про збереження тих добрих вартостей нашого минулого, сучасного – та нав’язання до них у майбутньому. Бо він, бо наша революція – це не тільки сучасне, але це передовсім майбутнє та зв’язок і консервування героїчного минулого” – писав Ярослав Стецько. Також ідеолог Дмитро Донцов чимало часу приділив складовій націоналізму, що критики назвали національним традиціоналізмом – за фактом, оригінальній вітчизняній формі європейського традиціоналізму. Отже, давайте розумнішати і не протиставляти (принаймні, грубо) ідеологію націоналізму філософії традиціоналізму, адже вони перетинаються доволі щільно.

3. Бо нібито бандерівська ОУН була подібною до так зв. лівацького “націоналізму”, що популярний серед курдів, каталонців і басків. Цю думку запустили в політизовані кола гуртки а-ля “Автономний опір”. Хоча це є простим маніпулюванням минувшиною. Як відомо, з членства ОУН почали хилитися в ліво-ліберальний бік тільки кілька так зв. двійкарів. Все почалось з того, що Лев Ребет, Володимир Стахів, Євген Стахів та деякі інші захопились в кінці Другої світової ідеологічними “оновленнями”. По суті, скориставшись арештом Провідника Степана Бандери і його оточення. Після виходу з тюрми, Бандера скликав 1945-го року у Мюнхені конференцію керівних кадрів, де відчитав ідейних ухильників. “Тим поодинокимчленам Організації, в яких проявилися ідейно-політичні й організаційні хитання, зревізувати своє становище та вернутися на правильні позиції…” наказав Бандера. Пізніше опозиція відпала від ордену української надії. Український націоналізм є виключно права ідеологія, а ухильники та зрадники існували завжди і всюди.

4. Бо час вимагає новітнього підходу до економіки. Такі твердження, що частенько трапляються, також виникають від незнання. Адже націоналізм – це не  готові рецепти, а засадничі Цінності, які визначають підходи для всього іншого. В рамках економіки націоналізм нам диктує, що слід відкинути теоретичні догми, а в центр уваги поставити національний інтерес. Все! А які проекти реалізуєш, як упорядкуєш господарську систему – ближче до державного регулювання чи ринкового саморегулювання – справа твоя. Аби не крайнощі.

За органічний розвиток ідеології!

Які причини відривання від ідейного коріння частки правого руху в Україні?

а. Це молоднече прагнення “аби не як всі”. Штука нормальна, але в даному випадку запущена не в те річище.

б. Недостатня чи однобока обізнаність. І, через це, часто пошук якихось засад у іноземних правих, коли це вже є у спадщині ОУН. Уточнімо, досвід різних європейських рухів – річ, яку слід вивчати. Особливо, тих, хто здобував перемоги. Але маємо чітко відділяти, з одного боку, рідні досвід і ґрунт та, з іншого, чужі.

в. Головне. Невміння відрізнити, що є “тілом” ідеології (суттю), а що є її “одягом” (формою). Нерозуміння, що треба український націоналізм “одягати” відповідно “погоди” в Україні та світі, а не робити йому “пластичні операції”.

Український націоналізм – не ностальгія, а продовження незавершеної героями-предками Справи. Це міцні рейки, встановлені попередниками до мети – Української Самостійної Соборної Держави. Поки не буде національної держави з реальною політичною самостійністю і соборністю території – не буде суб’єктності українців у Європі та, тим більше, у світі. А, значить, інші праві ідеї так і лишаться балаканиною.

Так, націоналістична ідеологія зобов’язана здійснювати “роботу над помилками”. Так, націоналістична ідеологія зобов’язана змінювати форму прояву; формулювання, щоб говорити одною мовою із сучасниками; програму державного будівництва відповідно до викликів часу; акценти серед другорядних позицій.

Не має вона змінювати своєї суті – Великої Мети і вічних Цінностей. За УССД!

Олексій Чорноморець

НВР “Правий сектор”

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!