Два обличчя одного Барокко

… українське барокко, барокко Старої Гетьманщини надто вже сильно відрізнялося від європейського барокко – навіть від того, який буяло-квітло на Галичині.

Європейське барокко було першою совою, першою тінню великого континентального мороку – саме в цей час з”являється замилування крихкістю, фізичною слабкістю та блідою шкірою. Хтось із моїх бостонських викладачів називав європейське барокко  Передпросвітництвом. Сакральний символ перетворився на емблему, на кокетливе та претензійне, неповне та недостатньне  шифрування смислу  і в одночас із цієї десакралізацією розпочалася торгівля шляхетськими титулами та укладання своєрідних кодексів честі, які у деяких із країн Європи, вже  були спільними й для шляхтичів й для міщан.

Стара Гетьманщина й близько не знала цього – її емблеми все ще зберігали суворий герметизм символів, її шляхта судилася окремо та наваіть мешкала окремо від решти станів, навіть займаючись землеробством, шведи із почета Карла Дванадцятого описували рови та  стіни між козацькими  поселеннями та мужицькими селами. На Гетьманщині барокко, передусім, вибуяло у живопису та в архитектурі  – картинами, де звужувався суто алхемічно та суто відьмацько золотаво-тьмавий простір  та трикупольними церквами із хрестоподібними вікнами.

У барокковій гетьманській літературі все ще панувало середньовіччя із його суворою богословською алегорічністю – героями європейської  бароккової літератури стали корабельний лікар Гулівер,  мандрівний торгівець Робінзон Крузо та збіднілий барон Мюнхгаузен.  Порівняйте їх із зооморфно-зашифрованими позалюдськими істотами, які юрмляться сторінками творів Грирогія Саввича Сковороди. Просто порівняйте…

Gorlohvat

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!