Микита Нерез: Постфашизм

Настає нова Епоха. Гадаю про присмерк Європи говорили вже всі, хто тільки міг. Все трапляється за Шпенглером: пройшов етап культури та почався етап реалізації. І хоча глибоко в серцях багатьох людей є ще надія, що спрацює регресія каст і колись там в Європі все повернеться на правильні колії, але буде це явно не в найближчому майбутньому, тому всі ми з вами стоїмо перед нашим особистим кінцем історії. Серце історіі європейської цивілізації надірвалося у першу світову війну і перестало працювати в другу. Фашизм був останьою пассіонарною ідеєю, яка, на жаль програла. Тому нам, тим, хто не помер на Соммі, хто не потрапив в радянські тюрми та тим, хто не підпав під “денацифікацію” треба думати, як жити далі.

Найголовнішою проблемою правого в постмодерні є майже агонічні спроби хапатися за минуле. У всьому: від естетики до певних ідей ми в більшості своїй хочемо повернути “старі добрі часи”, але варто згадати, що той самий фашизм виник як футуристичне вчення. Тобто його творці хотіли будувати майбутнє, а не консервувати минуле. Ми ж з вами не можемо бути навіть фашистами, адже сильно далеко зайшов світ в своєму постмодерному розвитку, адже повернення до фашизму було би повним регресом, а регрес ніколи не може виграти. Не варто називати себе і неофашистами, адже це явище сугубо субкультурне, ми ж з вами прагнемо побудувати щось дійсно велике. Так чи інакше ми стоїмо у витоків нової ідеології. Ми- це країни Східної Європи та США. Хоча для США зараз характерне формування альт-райт ідеї, що, варто додати, завжди буде залишатися сугубо американською, ми ж тільки починаємо шлях трансформації. Ми не фашисти, адже фашизм програв. Ми рухаємось до метамодерну крізь ідею, що скоріш за все набагато пізніше окреслять як постфашизм.

Що таке постфашизм? Поки ми не можемо мати навіть гадки про це, адже є безпосередніми форматорами цієї ідеї. Ми це традиціоналісти в епоху відчуттів, силікону та симулякрів. Ми не можемо позбавити себе від постмодерну до кінця. Але цього робити теж не треба. Принцип наш залишиться незмінним- будувати майбутнє та йти вперед. Але йти шляхом Традиції. Приклад розвитку постфашизму як еволюції правої думки можна побачити на сучасній Україні, коли від пострадянської ідеалогії класичного інтегрального націоналізму ми поступово підходимо до поки дуже розмитого, дуже неокресленого традиціоналізму. Тому говорити про виокремлення певних рис постфашизму ще дуже зарано. Нам з вами випала честь бути його творцями. Поступово східна Європа буде правішати, але кінцевий результат, як завжди, залежить від нас.

Микита Нерез 

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!