Через кого Венесуела за 15 років скотилася з лідерів в аутсайдери Латинської Америки?

Своїм рішенням перенаправити більшу частину доходів національної нафтокомпанії до державного бюджету для фінансування соціальних ініціатив, Уго Чавес прискорив економічну катастрофу, в якій сьогодні опинилася Венесуела.

Atlantico: Як зараз можна охарактеризувати ситуацію в Венесуелі з точки зору безробіття, економічного зростання та інших ключових показників?

Крістофер Дамбік (Christopher Dembik): Венесуела – це історія економічного безладу. За 15 років, катастрофічна політика Уго Чавеса і його наступника Ніколаса Мадуро перетворила країну з неймовірним економічним потенціалом в одну з найбідніших держав світу. Венесуела очолює світовий рейтинг злиднів, який складається на основі показників інфляції та безробіття. У 2015 року Венесуела увійшла в закритий клуб країн з гіперінфляцією, ставши його 57-м членом.

Венесуела є чудовим контрприкладом Саудівської Аравії. Незважаючи на найбільші розвідані запаси серед усіх членів ОПЕК, країна не змогла за 15 років сформувати нову економічну модель, яка б провела диверсифікацію з опорою на нафтову манну і сформувала б подушку безпеки на випадок несприятливих обставин.

Модель Чавеса тільки посилила залежність країни від нафти. У 1998 році, до його приходу до влади, на нафту припадало 74% експорту проти нинішніх 95%. Нафтові доходи здебільшого перебували в руках вихідців з буржуазії Боліварської революції. У той же час певна частка пішла на фінансування масштабної соціальної програми, яка дозволила вивести з-за межі бідності широких верств населення з 2003 по 2010 рік. Її досягнення безперечні, однак зараз вона не в змозі нормально працювати через деградацію економіки та сталого спаду цін на нафту. Країна відкочується назад. Зниження бідності перетворилося в далекий спогад.

Крістіан Сен-Етьєнн (Christian Saint-Etienne): Венесуела перейшла на керовану економіку в період з 1999 по 2013 рік, а потім все більш тоталітарну систему при Ніколасі Мадуро з 2013 року. Керована економіка впала, і тільки танучі нафтові ресурси дозволяють уникнути тотального хаосу, який сьогодні, як здається, стає все ближче.

– До приходу до влади Уго Чавеса Венесуела була однією з найбагатших південноамериканських країн. Як можна оцінити його економічні рішення?

Крістофер Дамбік: Немає сумнівів, що Уго Чавес і Ніколас Мадуро несуть відповідальність за економічну катастрофу. Некеровані експропріації призвели до втечі іноземних інвесторів, чиї капітали життєво важливі для венесуельської промисловості. Як би там не було, найстрашнішою помилкою стало руйнування єдиної галузі (нафтової), яка могла забезпечити економічне майбутнє Венесуели. З 2003-2004 років Уго Чавес вирішив перенаправити більшу частину доходів національної компанії PDVSA в державний бюджет для фінансування соціальних програм, замість інвестицій для підтримки конкурентоспроможності виробничого апарату підприємства. Брак інвестицій не ставив під загрозу фінансову життєздатність PDVSA при цінах на нафту більше 100 доларів за барель. Все це з лишком покривало вартість видобутку в Венесуелі, яка є однією з найвищих у світі (23,5 долари проти 10 доларів на Аравійському півострові). Спад цін з середини 2014 року спричинив зниження виробництва в країні, що призвело до зменшення надходжень підприємства та бюджетних можливостей держави. Результатом таких політичних рішень стала катастрофа: Венесуела більше не в змозі видобувати нафту, своє головне джерело доходів, в умовах низької ціни. Все це підсилює ризик дефолту.

Крістіан Сен-Етьєнн: Перехід від і так не надто прозорої ринкової економіки до абсолютно непрозорою керованої (вона повністю перебуває в руках партії влади), зупинив інвестиції в виробництво, підштовхнув думаюче населення до еміграції, розвалив сільське господарство і дестабілізував нафтовий сектор. Венесуела стикається з повною втратою виробничими силами віри в майбутнє. Все йде до бартерної економіці з вражаючим загостренням дефіцитів в потенційно багатій країні.
Все це тим більш дивно, бо Венесуела володіє найбільшими в світі запасами нафти (за цим показником вона обходить навіть Саудівську Аравію) та іншої сировини.

– Які зараз перспективи вимальовуються перед країною?

Крістофер Дамбік: Сьогодні Венесуела – країна-банкрут. Питання не в тому, чи відбудеться це, а в тому, коли це станеться. Більш того, дефолт може навіть стати хорошою новиною, тому що підштовхне реалізацію державою реформ, що відкладалися довгий час.
Необхідна шокова терапія на кшталт тієї, що була проведена в багатьох країнах Східної Європи після розвалу комуністичної системи, для відновлення економіки і повернення інвестицій. Повернення до нормального життя, швидше за все, займе чимало часу, не менше десяти років.

Для відновлення економіки буде потрібно повернути довіру і залучити назад іноземних інвесторів, чиї капітали життєво важливі для відновлення виробничих можливостей нафтової галузі. Це передбачає лібералізацію цін і зарплат, неухильне дотримання прав власності, припинення субсидування палива і, нарешті, ключову, як мені здається, реформу про припинення покриття дефіциту бюджету Центробанком.

Крістіан Сен-Етьєнн: Єдиний шанс на сприятливі зміни – це повернення до демократичної влади, яка б взяла в руки контроль над державними витратами, поступово скоротила субсидування базових продуктів, яке сприяє розтрат (ціна на паливо в країні одна з найнижчих в світі), провела лібералізацію виробничого сектора. Як і в Бразилії, потрібно провести чистку в національній нафтокомпанії і повернути інвестиції для зростання виробництва.

Проте такий сценарій малоймовірний в короткостроковій перспективі, якщо не розглядати можливість народної революції на зразок тих, що відбулися в Центральній Європі після падіння берлінської стіни.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!