Еймон де Валера: Третій шлях для Ірландії

Конфлікт в Північній Ірландії для правих усього світу є справжнім розривом шаблону. Адже з одного боку ми маємо лоялістів Ольстеру (людей з парадоксальними поглядами: антикатолицьки і антикельтськи налаштованих протестантських фундаменталістів, які слідуючи згубним тенденціям, останнім часом дійшли навіть до відкритої підтримки гей-шлюбів, тим самим не викликаючи симпатій навіть у своїх вчорашніх прихильників), а з іншого – Ірландську республіканську армію (лівих націоналістів і марксистів). Темою і тих і інших люблять активно спекулювати сили різноманітного спрямування. Ірландські ж праві активно шукають третю сторону, яка не була б пов’язана ні з ольстерським лоялізмом, ні з лівою ІРА. А оскільки все нове це добре забуте старе – то модним стало шукати аналогії сучасним подіям цього в історії. У 20і-30і роки XX століття такими “третьошляхістами” були синьосорочники Оуена О’Даффі. Під час Громадянської війни в домініоні Ірландія люди О’Даффі воювали на стороні Коллінза проти тієї першої ІРА (яка на відміну від сучасної була цілком респектабельної організацією правого спрямування), пізніше вони були помічені в боротьбі з Ольстера лоялістами, а Коллінза в той час стали вважати маріонеткою Черчилля, після цього синьосорочники брали участь в Громадянській війні в Іспанії на боці Франко і навіть служили добровольцями в німецькій армії в роки Другої світової. Але про синьосорочниківі і особисто про Оуена О’Даффі знає досить багато людей, а ось про іншого ірландського представника Третього шляху відомо досить мало. Так, зараз мова піде про найсуперечливого в політиці Ірландії минулого століття – Еймона де Валера.

Його біографія ламає всі шаблони про ірландський націоналізм. Еймон (або згідно іншій транскрипції – Імон) де Валера народився в 1882 році в родині ірландки та іспанця на території США. Незважаючи на відірваність від батьківщини ірландська діаспора США, що тоді, що зараз – це дуже згуртована річ. Оскільки його батько помер коли малюкові було три роки – то вихованням дитини займалася мати та її брат, Нед Коул. Разом з ними Еймон часто відвідував Лімерик (містечко в Ірландії) де жила його бабуся і тітки. Слухаючи її історії він навряд чи став відчував теплі почуття до проклятих сассанахам (так кельти називають англосаксів).
Незабаром де Валера назавжди покидає США для того щоб переїхати в Ірландію. Тут він успішно закінчує коледж і вивчає математику в Королівському університеті Белфаста. Як зазначає його біограф Тім Куган, саме в ці роки і склався світогляд Еймона де Валера, який будучи вихований в дуже релігійній католицькій родині свідомо протиставляє себе однокурсникам-протестантам. Особливо сильно де Валера не любив атеїстів (а початок 20 століття було просто ренесансом атеїзму серед британської молоді) і постійно бився з ними. Незабаром де Валера починає викладати математику в Дублінської семінарії, а також давати приватні уроки. Так він знайомитися з Сінід Фланнагайн, своєю майбутньою дружиною від шлюбу з якою у нього народилося аж 5 дітей (останній помер в 2013 році). Здавалося б типова життя типового ірландця в той час. Так що тут особливого?

Ну наприклад те, що всі зароблені гроші де Валера витрачав на створений ним же фонд Відродження гельська мови і на газету ” Gaelic Revival ”, в якій він був автором половини статей. Вже в 1913 році він з купою однодумців приєднався до групи Ірландські волонтери (які були опонентами Ольстерських волонтерів) та виступали за перетворення Ірландії в домініон у складі Британської імперії. Усередині цієї організації він разом з Томасом Мак-Коннахом створює Ірландське братство. У зв’язку з забороною накладеним британськими ліберальними міністрами – Асквіта і Ллойд-Джорджем на діяльність цих організацій – Мак-Коннах, де Валера, Коллінз і Пірс в 1916 піднімають Великоднє повстання з метою повалення британської влади і встановлення на троні Виттельсбахів . Ірландські націоналісти в той час поголовно були якобітами, а так вже історично вийшло, що наступність династії Стюардів перейшла до Віттельсбахів, тож лідери Великоднього повстання запропонували кронпринцові Рупрехт Віттельсбаху називатися Робертом I з дому Стюардів. Цікаво, що сам Рупрехт (Роберт) був не проти, та й його сюзерен – кайзер Вільгельм теж, але ось в 1916 році у Німеччині не було ніякої можливості допомогти ірландцям. Це повстання придушили, а двох його лідерів (Пірса і Мак-Коннаха) стратили.

За до кінця невідомих причин Еймону де Валера вдалося не тільки уникнути британської в’язниці, але навіть очолити з 1917 року легальну Парламентську ірландську опозицію – партію Шинн Фейн. Паралельно з цим, Еамон де Валера поставляє всі зароблені ним ресурси (не тільки зароблені чесною працею, в той час на нього було заведено кримінальну справу за корупцію в великих масштабах) на діяльність новоствореної ІРА. У 1919 він переїзжає в Ірландію і проголошує себе диктатором повстання, паралельно змусивши місцевий парламент підписати декларацію про незалежність від Лондона. Спалахує британсько-ірландська війна. Під її шум в Ірландії з’являються лейбористи (британські марксисти), які навіть проголошують там радянські республіки (незабаром ліквідовані англійцями). Еймон де Валера демонстративно відмовляється від зустрічі тет-а-тет з Черчиллем і Ллойд-Джорджем, сказавши, що він як голова держави буде говорити тільки з іншим таким же головною держави – тобто з королем Георгом. За пропозицією Ллойд- Джорджа в Ірландії був проведений референдум за яким 26 південних католицьких графств проголосували за створення окремої держави в якості британського домініону. А ось в 6 протестантських державах з невеликим відривом перемогли протестанти-лоялісти. Британія визнала референдум і поставила на чолі Ірландської вільної держави Майкла Коллінза (старого соратника де Валера). У відповідь на це де Валера вийшов з Шинн Фейн, оголосив Коллінза зрадником (за те, що той здав Ольстер) і почав воювати як з Ольстерськими лоялістами, так і з ірландськими урядовими військами. Найбільше користі від такого сценарію отримав Лондон, адже Ірландська вільна держава пожирала сама себе!

Що характерно, в 1923 році де Валера таки склав зброю і розпустив ІРА, але перед цим його бойовики зуміли вбити Коллінза і нанести значну шкоду інфраструктурі Ольстера. У 1926 році він створює ультраправу партію Фіанна Фейл, а пізніше шляхом хитрих парламентських комбінацій став прем’єр-міністром. Незважаючи на статус домініону Британії Ірландія не воювала у Другій світовій. Де Валера не міг відкрито підтримати Гітлера через те, що в такому разі його країну б окупували за декілька днів, але послав купу добровольців на допомогу німцям (з числа знаменитих синьосорочників). А в 1945 році він став єдиним лідером Європи, який висловив німцям свої співчуття через смерть Гітлера. У 1947 році, в зв’язку з тим що британський прем’єр Клеменс Етлі здав Індію і ввіз в Лондон першу партію індійських робітників – де Валера демонстративно виходить зі складу Британської імперії. Президентом Ірландії став член партії Фіанна Файл – Шон О’келлі, а після нього в 1959 році – сам Еймон де Валера, який був двічі обраний на посаду президента і пішов звідти за 2 роки перед смертю. Де Валера також є батьком ірландського економічного дива. Практично без допомоги від плану Маршалла (на відміну від інших країн Ірландії поставляли не гроші і готову продукцію, а сировину, в основному вугілля) аграрна країна за 25 років перетворилася в країну з багатопрофільним виробництвом і багаторівневої економікою. Зараз Ірландія є однією з найбагатших країн Європи.

Якими ж були основні ідеї Еймона де Валера? Він був однозначно консерватором і прихильником ідеї ірландського католицького фундаменталізму, де в чому його ідеї були близькі корпоративізмі, в економічному ж плані це був найчистіший мінархіст. У політичному плані він виступав за принципи: панкельтизма, кельтизаціі Британії та якобізма. Для людини, яка порівнює Ірландію з Україною, а Британію з Росією потрібно зрозуміти, що самі ірландські націоналісти завжди вважали британський проект своїм. Проте, вони ненавиділи ті зміни, які внесли туди всі ці Оранські, Ллойд-Джорджі і лейбористи, проте ідея об’єднання Британських островів під однією людиною їм як мінімум не чужа. Головною провиною перетворення нормальної Британії в ненормальну ірландці вважають англіканство і Вільгельма Оранського. Терор Кромвеля, хлібні закони і голод це лише результат цих процесів. Панацеєю від цієї хвороби вони вважають якобізм (на роль королів знову хочуть Виттельсбахів) і ласкаву кельтизацію рівнинної Шотландії і Корнуолла. Для цих людей англосакс Толкін (католик, який досліджував кельтський епос) буде в рази ближче ніж бойовик-марксист з ІРА або шотландський лейборист, який бажає відокремитися від Британії. Ці люди навіть будуть готові ввійти до складу Британської співдружності назад на таких же правах як Австралія. Тож тепер після Brexit саме від британців залежить чи з’явитися ірландська ліра на Юніон Джеці.

Олександр Шаховський,

Традиція і Порядок

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!