Олег Вишняков: Україна молода

Усі ми звикли посміюватися з дівчаток, які, не маючи ані навичок, ані обдарованості від Бога, марять шоу-бізнесом. Вони копіюють зірок-етуалей (зазвичай, звіряючись з фотографіями останніх з інтернету) та ведуть спосіб життя, який, як їм здається, личить celebrity. Це один зі специфічних жанрів трохи жорстокого гумору — і смішно, і сумно одночасно. Проте у нас погані новини — і не лише для дівчаток, які хочуть у шоубіз, але й для хлопчиків, яких тягне у політику: ти не станеш зіркою просто тому, що сильно цього хочеться.

Що робити, якщо ви молодий і вам дуже хочеться влади і слави? Даємо відповідь.

«Молодь прийде у політику і змінить країну» — цей стереотип, не підтверджений нічим, окрім регулярності його повторення, продовжує ширитися, уражаючи усе більше юних і зрілих голів. Демографічна молодь регулярно оновлює політичні трибуни, проте тектонічних змін це не приносить. Тому що справа не у віці, а цінностях та відповідальності за них. У цьому випадку, «молодь» — це лише метафора інакшості. Замало лише захотіти або привласнити інакші цінності. Цінності вимагають більшого, аніж бажання — вони вимагають жити з ними життя.

Молодь, що просто з університетської аудиторії або ж навіть шкільного класу рветься у політику — явище настільки ж розповсюджене, наскільки і небезпечне. Захоплені притаманною віку жагою змін та озброєні юнацьким максималізмом, молоді люди відчувають потребу долучитися до політичного життя своєї країни. Проте юнь у такому випадку заносить ногу над капканом, що ось-ось лясне по необережній кінцівці.

Політика дуже схожа на шоу-бізнес чи професійний спорт, адже теж обіцяє примарно короткий шлях до задоволення амбіцій. На кожному із цих шляхів молоді люди всього світу шукають місця перед камерами та бурхливих оплесків своїм успіхам від вдячних глядачів. Це марення легко затуманює в молодих очах тернистість реального шляху до здобуття авторитету чи слави.

Замість того аби набувати реальних навичок та здобувати справжні професії (і, як наслідок, — цілком справжню роботу), такі активісти живуть в ілюзії власної «місії» та солодкуватих фантазій про владу та успіх.
Захоплення політичним життям у юному віці зазвичай має два варіанти розвитку подій. У першому це більше нагадує хобі, що згодом вимивається з особистості разом зі зменшенням часу дозвілля як такого. У другому, коли людина ставиться до цього максимально серйозно, перетворює молодого активіста на сучасний варіант «комсомольця», людину, усі вміння якого лежать у площині задоволення матеріальних і владних амбіцій, жонглювання словами та іншої еквілібристики, відомої також під розлогим евфемізмом «мутки». Перспективи таких політичних старлеток (рівно як і старлеток у шоу-бізнесі) залежать від випадку, сліпої удачі потрапити до рук умілого «продюсера», що може зліпити з такої заготовки політика на власний розсуд. Інакше їх чекає болісне розчарування: молодість втрачено, професії немає, продюсери не зацікавилися. Такі люди приречені увесь залишок свого життя «мутитися», але вже без жодного романтичного флеру — виключно у форматі боротьби за виживання. Подивіться на вітчизняну політику та довкола неї — таких безрадісних прикладів ви знайдете досхочу.

Політична кар’єра — оманлива мета і порочне життєве завдання. Влада — це не професія, а інструмент. Інструмент втілення у життя не лише чеснот і цінностей, проте і таких реалістичних потреб. Набуття чеснот, усвідомлення цих потреб та взяття відповідальності за перше і друге у своєму житті та житті близьких — ось межа, яка лежить між молодістю і зрілістю.

Права політика — це політика здорового глузду, безжального реалізму та суворої відповідальності. Це політика людей, яким є що втрачати. Людей, які здатні піти на втрати, проте лише цілком усвідомлюючи увесь розмах наслідків своїх дій чи бездіяльності. Права політика вимагає від її учасників професіоналізму. Проте не стільки професіоналізму політичного, скільки професіоналізму як такого. Опанувати фах, знайти гідну роботу, стати професіоналом своєї справи. Не зупинятися на шляху розвитку особистості та спасіння душі. Набути економічну самостійність, створити родину. Сформулювати не маніфест для нації, а цілі та завдання на власне життя. Стати на обидві ноги — стати особистістю.

Перш ніж учити або ж узагалі «рятувати» суспільство цілої країни, потрібно стати кимось. Не просто знайти себе у алегоричних та ілюзорних блуканнях, але стати людиною — громадянином, особистістю, професіоналом, власником, чоловіком.

Молодість — прекрасний час для закладання основ, вибору принципів та методів, покладання цілей та початку шляху. Не змарнуйте своє життя, піддаючися на диявольські спокуси та обіцянки простих відповідей і коротких шляхів.

Бо ж недарма співали нам AC/DC: It’s a long way to the top if you wanna rock’n’roll.

А ви ж хочете рок`н`ролу?

Олег Вишняков,

Останння республіка

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!