Російський націоналіст Дмитрій Савін: ФСБ цікавилося моїм ставленням до Тараса Шевченка

Нещодавно на сайті латвійських націоналістів Nacionālā apvienība “Visu Latvijai!” (Національне об’єднання «Все для Латвії!») з’явилося інтерв’ю з російським націоналістом Дмитрієм Савіним, який отримав політичний притулок. Дмитрій Савін став жертвою жорстокості кремлівського режиму через свою активну позицію в зв’язку з війною на Донбасі.
Публікуємо український переклад частини його інтерв’ю.

– Розкажіть, будь ласка, про причини еміграції з Росії.

– Я є послідовним противником путінського режиму необольшівізму ще з перших днів кримської авантюри, я рішуче виступаю як проти анексії Криму, так і проти війни, розв’язаної на південному сході України. Тому що, як тоді, так і зараз думаю, що ця війна є злочином як проти російського, так і українського народів.

З травня 2014 року я став публікуватися на створеному російськомовними українцями інформаційно-аналітичному порталі «Петро і Мазепа», і в своїх статтях я виступаю з послідовних антивоєнних позицій. Через рік, 5 березня 2015 року в мене несподівано був проведений обшук, в якому (і це варте уваги) брали участь не тільки поліцейські, але і співробітники Федеральної служби безпеки (ФСБ). Формальним приводом була кримінальна справа про вбивства якихось середньоазіатських гастарбайтерів (про те, що здійснені такі злочини я навіть не знав).

До того ж, під час обшуку були вилучені всі предмети, так або інакше пов’язані з Україною – наприклад, збірка статей, в якому була також і моя публікація, і т.п. Найцікавішим було питання, яке мені задали: «Що ви думаєте про творчість Тараса Шевченка?».

Коли обшук закінчився, один із співробітників ФСБ покликав мене на мою кухню поговорити, і запропонував мені «як-небудь зустрітися» і «обговорити», що я знаю. Тобто, кажучи відкрито, м’яко запропонував завербуватися.

Через кілька днів, 9 березня, мене викликали до Слідчого комітету Петроградського району. З’ясувалося, що знову розпочато кримінальну справу за ст. 282 ( «розпалювання міжнаціональної ворожнечі») за пікет, який ми організували ще в 2013 році. Пікет був дозволеним, тема – вимога ввести візовий режим з країнами Середньої Азії та Закавказзя. І ось, вони знову вирішили підняти цю справу.

До того ж, в лютому 2015 року спецпідрозділ ФСБ заарештувало і потім засудило іншого російського націоналіста Максима Калиниченко з Петербурга. Причина – в соціальній мережі «В контакті» він створив групу «Русский Правий сектор». Відзначу й те, що раніше за сфабрикованою справою про вбивство два роки в СІЗО провів російський правий Данило Константинов (визнаний політв’язнем, зараз живе в Литві, де отримав притулок).

Існувала велика ймовірність, що ФСБ почала фабрикувати справу щодо «проукраїнського підпілля» в Петербурзі. І було ясно, що вони шукають будь-яку, навіть саму незначну причину, яка дозволила б мене посадити. Грошей на адвокатів і ЗМІ у мене не було, тому, не чекаючи розвитку подій, я постарався якомога швидше виїхати з Російської Федерації (що і сталося в кінці березня).

Спочатку була надія, що все може бути нормалізується в короткі терміни. Два місяці я прожив в Лієпаї, в Латвії, потім три місяці – в різних Балканських країнах. Нарешті, коли стало ясно, що так швидко нічого не зміниться, у вересні 2015 роки я повернувся до Латвії і подав заяву про притулок.

12 грудня 2016 року моє прохання було задоволено.

– Чи були Ви членом якоїсь організації? Який? Як зараз в Росії йдуть справи у Ваших товаришів?

– У Російському Правом русі я з 2005 року, з тих пір перебував у різних організаціях. Останній «партійний проект», в якому я брав участь, була партія «Нова Сила», яка офіційно так і не була зареєстрована. Був я членом також Громадянського комітету Санкт-Петербурга, де координував акції протесту проти фальсифікації виборів 2011 і 2012 років.

З 2013 року я практично дистанціюється від всіх політичних структур, тому що вже переконався, що боротися проти диктатури наявними засобами неможливо. Ми переключилися на роботу в неполітичній і некомерційній сфері, намагаючись в межах своїх можливостей формувати альтернативну інформаційно-ідейні посили. Особливо тому, що саме в 2013 році ми почали працювати в Музеї окупації Латвії.

Товариші по боротьбі лишилися. Але про них і зрозумілих причин не можу зараз розповідати. На жаль, багато хто вже вирушили в вимушену еміграцію, багато з них перебувають в ув’язненні. З 2014 року зв’язки з багатьма перервалися. Один мій друг (на жаль, уже колишній) поїхав на Донбас і тепер займає досить помітне становище в так званій Донецької Народній Республіці.

Інший мій друг, Олександр Валов, з яким ми колись організовували Мурманское відділення партії «Нова сила», поїхав в Україну і в якості добровольця вступив в полк «Азов». Був поранений, нагороджений за звільнення Маріуполя.

– Яке, детальніше, Ваша думка про конфлікт в Україні і про приналежність Криму?

– Очевидно, що з точки зору існуючого міжнародного права Крим є складовою частиною України. Між іншим, з точки зору чинного в РФ права – точно так само, тому що Конституція РФ визнає міжнародне право і перевагу міжнародних договорів над російським законодавством.

Як анексія Криму, так і протидія перемозі революції, яка розпочалася на Майдані робляться з метою не дати Україні можливість остаточно подолати радянську спадщину і необільшовизм. До того ж, всі розуміють: якщо українці зможуть створити успішне суспільство, то зробити це зможуть також і росіяни. Путіну необхідно було наочно показати, що такі зусилля караються, і караються безжально.

Саме тому він і анексував Крим і розв’язав війну на південному сході України. Безсумніву, що ті сили, які прийшли до влади після Майдану, допустили ряд помилок і грубих промахів. У тому числі і щодо українських росіян і російськомовних жителів. Однак ці помилки не могли стати причиною війни. Війна була ініційована Кремлем, ініційована ззовні.

– Як суспільство в Росії ставиться до Вашої проукраїнської позиції?

– Чесно кажучи, я не вважаю свою діяльність проукраїнською – вона завжди була і залишається проросійською. Як анексія Криму, так і розв’язана потім Путіним війна в кінцевому підсумку для російського народу навіть більш згубна, ніж для українців. Україна вийде з цієї війни оновленої і згуртованою, пролита кров об’єднає націю і одночасно відокремить її від Росії.

Зате росіяни виявляться відрізаними як від Європи, так і від України. Російська економіка, медицина, соціальна сфера – все перетвориться в руїни через нерозумні амбіції злочинної і некомпетентної влади. Я думаю, що цього можуть радіти тільки переконані русофоби або ідіоти.

Безсумнівно, що ті люди, які виступили проти анексії Криму, були в меншості. Однак різке погіршення якості життя за попередні два роки істотно скоротило число тих людей, які захоплено кричать «Крим наш!». Думаю, що велика частина жителів Росії просто не думають про Крим – вони думають, як вижити.

У націоналістичному таборі Кремль підтримали багато «вождів» і «ідеологів» (правильніше сказати, блогери). Однак, наприклад, націоналістична молодь зовсім не так вже й однозначно підтримала путінську авантюру. Для них противником є ​​злочинна влада і агресивні мігранти, але не українці. І багато хто з них не розуміють, чому несподівано треба забути про всі проблеми своєї країни і бігти воювати з братнім слов’янським народом.

Прикметно і те, що прихильники т.зв. «Новоросії» не один раз були побиті на вулицях російських міст. Зауважте, це відбувається в такій ситуації, коли правляча влада на їхньому боці.

Особисто я, як уже казав, через цю війни позбувся деяких друзів і знайомих. Але, на щастя, в родині ніяких конфліктів не виникло. До того ж, я не тільки втрачаю, але і знаходжу – як нових друзів, так і нових союзників.

– Розкажіть про етнічну ситуацію в Москві і Росії в цілому і про те, як ставиться нинішній режим до цього питання.

– Насправді, заміщає міграція є однією з найгостріших проблем в сучасній Росії. Кордони з колишніми середньоазіатськими республіками фактично відкриті, ніякого візового контролю немає. У той час, як російський народ переживає демографічну кризу, в цих країнах, зовсім навпаки, ми бачимо вражаюче зростання чисельності населення. І всі ці «надлишки» середньоазіатські диктатури збагрюють РФ.

До того ж, в Росію закономірно їдуть не більш освічені і культурні мігранти, а й сільські жителі з мінімальним рівнем знань і вміння, а також дуже архаїчними уявленнями про соціальні, економічні та політичні відносини. З одного боку, часто вони є безправними рабами тих осіб, які привозять їх в Росію, а з іншого – самі стають загрозою.

Якщо для людини кожна дівчина з спідничкою вище коліна – це повія і він не має жодних доходів, то такому дуже легко дійти до злочину. І саме ось така публіка – неосвічена, безправна, яка звикла жити в умовах азіатської деспотії – ідеально підходить для путінського держави. Росіяни все ж занадто вимогливі, занадто «європейські». Ось замість них і завозять «правильний» народ.

За деякими даними, росіян в Москві вже меншість. Якщо процес триватиме так само, як і до сих пір, то через покоління росіяни можуть стати меншиною і в Росії в цілому. А потім рукою подати нового халіфату з ядерною бомбою.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!