Олексій Ткаченко: Венесуела – ліберальне минуле, ліве сучасне і ніякого майбутнього

Венесуела. Нині всі знають цю країну за страшезними наслідками режиму Уго Чавеса та його спадкоємця Ніколаса Мадуро. В 2018 інфляція в Венесуелі була на рівні – 1 370 000%, а під кінець 2019 вона за прогнозами досягне 10 000 000%. На полицях магазинів тотальний дефіцит, і не вистачає навіть туалетного паперу. Країна у стані фактичної громадянської війни між Мадуро та Гуайдо, спікером парламенту, що оголосив себе виконуючим обов’язки президента та спробував усунути Мадуро з посади. Але так було не завжди. Зараз ви побачите наскільки глибока кроляча нірка причин цього жаху.

Мадуро проти Гуайдо


Корені нинішньої ситуації ховаються не у 1998, коли Чавес був обраний президентом вперше. І не в 1992, коли він спробував прийти до влади через невдалий військовий переворот. А в далекому 1958 році. У цей рік у Венесуелі падає авторитарний режим Переса Хіменеса (1952-1958). Падає через загальний страйк, організований Патріотичною хунтою. Її складали представники усіх найбільших тоді партій Венесуели: Демократична дія, Соціал-Християнський союз (КОПЕЙ), Демократичний Республіканський Союз та Комуністична партія Венесуели. В країні починається демократизація, проводяться соціальні реформи на захист найбідніших. На загальних вільних виборах президентом обирається представник Демократичної дії Ромуло Бетанкур, лівоцентрист, але антикомуніст. За п’ять років свого правління він буде захищати демократію та соціальні реформи, розгромить радикальних лівих повстанців, вестиме боротьбу з Кубою на зовнішній арені та переживе замах від людей диктатора Домінікани Трухільйо. Начебто все красиво і демократично. Але за цією райдужною картинкою ховається огидна реальність.
У тому ж 1958 році Демократична дія, Соціал-Християнський союз (КОПЕЙ), Демократичний Республіканський Союз (ДРС) підпишуть в місті Пунто-Фіхо цікавий документ, який отримає назву на честь міста – Пакт Пунто-Фіхо. Формально він матиме на меті стабілізацію та демократизацію політичної та партійної систем у країні. Негласно – встановлення трьома головними переможцями диктатури початку диктатури власної. Партії-учасники Пакту встановлять, що вони будуть допускати до ключових посад влади в країни тільки своїх. ДРС скоро вийде з Пакту і в результаті в ньому лишаться лише лівоцентристи Демократична дія та право центристи КОПЕЙ.

Підписанти Пакту Пунто-Фіхо, Демократична дія (на фото її представник – той самий президент Бетанкур), ДРС, Копей.

Наступні майже сорок років президентами будуть лише їх представники почергово, в парламенті абсолютна більшість буде належати тільки їм. Ну чим Пакт Пунто-Фіхо не прообраз великих угод, які люблять у країнах Європи привладні ліво – і право центристи, як Соціал-демократи та ХДС-ХСС у Німеччині. Різниця лише у більшій прозорості для суспільства, але за мотивами підписання – абсолютно контролювати владу у країні, не дивлячись на ідеологічні ліво-праві розбіжності, – ці угоди нічим не відрізняються. Лише загроза вриву Чавеса у владу у 1990-тих змусить Демократичну Дію та КОПЕЙ поступитися своїми позиціями. Вибори у 1994 виграє формально незалежний від них кандидат Рафаель Кальдера, незалежний тоді, а раніше один з лідерів КОПЕЙ та президент від неї у 1969-1974 роках. Але вже буде пізно.
За 40 років наслідки Пунто-Фіхо вилізуть виразкою на обличчі Венесуели. Політична система перетвориться на олігархічну диктатуру, в якій за владу змагаються два великих клани – Демократична Дія та КОПЕЙ. Вона буде просякнена страшною корупцією, через безкарність участі в якій президента Карлоса Переса Чавес і підійме спробу перевороту у 1992 році. Економіка буде побудована на бездумній залежності від нафтового сектору, маніпуляцій з ним, також на залежності від зовнішніх гравців, перш за все МВФ. Логічно, що у 1990-тих наслідком такого стане економічна криза, не така страшна як нині. Але ж міцна настільки, що влада Венесуели не здатна буде з нею впоратись, а МВФ як завжди у таких ситуаціях, даватиме такі поради, які призводять не до вирішення кризи, а до соціальної напруг. На такому мерзенному фоні не пов’язаний з владними колами підполковник Чавес здався людям Венесуели народним героєм. Після провалу перевороту 1992 року, його під тиском венесуельців випустили на свободу, а вже у 1998 році він тріумфально обрався президентом. Однак, на відкиданні якої мерзенності до влади Чавес прийшов, таким ще більше і став. У політиці Чавес знову встановив диктатуру. В економіці ще більше зав’язав економіку Венесуели у залежність від цін на нафту, бездумно роздувши на великих їх розмірах систему соціальних виплат. У зовнішній політиці, не дивлячись на хитке економічне становище власної країни, Чавес взвалив на Венесуелу ще навернення до своїх ідеалів купи країн та допомогу їм. На цей раз правда пройшло не 40 років, а тільки 20, але результат знову видимий. Венесуела у ще більшій дірі, ніж тоді.

Країни-члени Болівіріанського альянсу для народів нашої Америки, яким допомагав Чавес за рахунок Венесуели

60 років влади спочатку лібералів, а потім вульгарних ліваків завели Венесуелу в дві ями, друга ще більше першої. Нині опозиція, що бореться проти Мадуро у Венесуелі, закликає до повернення ліберального ладу. На місці венесуельців, я б ніколи на це не вівся, бо лібералізм закінчиться новою кризою та приходом до влади на його кволому фоні вульгарних ліваків. Лише націоналістичні або консервативні сили здатні, як на мене, відновити порядок у Венесуелі. Саме вони здатні розбудувати економіку на довгу перспективу, а не саджати її на тимчасово ресурсну голку. Саме вони здатні забезпечити підзвітність влади громадянам без формальних ігор у правові процедури (перетасовка коаліцій і конфігурацій партій) , за ширмою яких у Венесуелі насправді не було змін у владі. Саме вони здатні закріпити справжню самостійність Венесуели як держави, а не заганяти її у залежність чи від МВФ чи від лівих країн у світі. Це є шлях до розвитку і тріумфу Венесуели. І України також.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!