Сергій Мацибора: Фашизм з точку зору Традиції

І як світоглядна доктрина, і як соціальна практика, фашизм являє собою досить цікаве явище, особливо в контексті модерного часу. Незважаючи на всю її суперечність та неоднозначність, ідеологічна доктрина фашизму була, поза всяким сумнівом, прямим викликом Сучасності, і, в певному сенсі, була спробою відновити традиційний порядок. Саме про це й буде наш нарис.

Фашистський рух, особливо на початкових етапах свого існування, складався з дуже різнорідних елементів, багато його лідерів, втому числі й сам Дуче, прийшли з лівих рухів – соціалістів та анархо-синдикалістів. Велику роль в ньому відігравала така вкрай модерністська течія, як футуристи. Тому назвати фашизм в повній мірі традиціоналістським рухом було б некоректно. Проте стихійно, часто навіть без усвідомлення цього факту його очільниками, він ніс в собі дуже сильний елемент Традиції.

З традиціоналістської точки зору, фашистський рух був кшатрійським за своєю суттю. Хоча фашисти були вихідцями з зовсім різних суспільних верств, їхня шалена пасіонарність, готовність до дії та воля до влади були саме рисами, які притаманні кшатріям. І Дуче, по суті, зайняв місце Імператора, відновлюючи Імперіум, що існував у Середні віки.

У соціальному плані фашизм  прагнув до відновлення традиційної структури суспільства. Починаючи від першої програми 1919 року, вони декларували структурування суспільства за становим принципом, об`єднаючи людей за професійними та соціальними ознаками у синдикати, які в свою чергу, утворювали корпорації відповідно до галузей економіки. Саме ці синдикати та корпорації і мали взяти на себе управління промисловими підприємствами та економікою в цілому. Це, в ідеалі, відповідало устрою традиційного європейського суспільства з його поділом на стани та цеховими об`єднаннями. Представницький же орган, який мав прийти на зміну буржуазному парламенту, мав складатися з представників усіх синдикатів та корпорацій, будуючись за тим же принципом, що й середньовічні представницькі установи, що формувалися з представників різних станів у відповідності до тієї ролі, яку відігравав кожен зі  станів у суспільстві.

Звісно, реалізація цієї теоретичної моделі, в силу різного роду об`єктивних та суб`єктивних причин, зазнала досить суттєвої деформації. Повноцінній її реалізації завадила як зазначена нами вище неоднорідність фашистського руху, так і значна ступінь модерністської деградації італійського суспільства того часу. Цими причинами ми можемо пояснити повільність та непослідовність фашистів у перетворенні італійського суспільства. Прийшовши до влади у 1922 році, вони лише у 1927 році почали здійснювати дуже обережні кроки по перетворенню соціальної та економічної структури Італії. Глобальна криза капіталізму, що охопила світ у 1929 році, змусила режим Муссоліні до більш рішучих кроків, однак тільки у 1934 році було завершено створення синдикатів  корпорацій, а повний перехід економіки під їх контроль так і не відбувся. Що стосується створення станового представницького органу, який би замінив буржуазний парламент, то він, під назвою Палата фасцій та корпорацій, був утворений тільки у 1939 році, до цього моменту існував звичайний парламент.

Однак ключовий недолік фашизму крився в зовсім іншій площині. Як ми вже зазначили вище, фашистський рух ніс на собі яскраво виражений кшатрійський характер. Проте, як зазначає Рене Генон, світська влада, якою власне і є влада кшатрїїв, не має сенсу і цілі своєї діяльності сама в собі, а набуває їх  лише з рук  духовного стану, брахманів, тобто в європейському контексті, з рук Церкви. Не маючи прямого доступу до Трансцендентної Реальності, світська влада набуває своєї легітимності та сенсу діяльності лише тоді, коли отримує санкцію влади духовної, яка має контакт з Горішнім Світом.

Як ми вже зазначили вище, у фашистському русі було багато вихідців з лівого та модерністського середовища, на початковому етапі він мав виразно антиклерикальний, антицерковний характер.  В подальшому Муссоліні та його оточення перейшли до більш конструктивної політики у виношенні до Церкви. Конкордат 1929 року врегулював тертя між Церквою та фашистською владою, вони стали співпрацювати у справі розбудови нової Держави. Однак кшатрійська влада Дуче і Партії так ніколи і не визнала верховенства Церкви  не отримала Посвячення та Благодаті з її рук.

Таким чином, не було в повній мірі відновлено традиційну структуру суспільства, де над кшатріями/лицарями стоять брахмани/священники, а над Імператором – Папа. Енергія кшатріїв, без стримуючого та спрямовуючого впливу мудрості брахманів, дуже часто направляється в деструктивне русло. Імперіум, сприйнятий в чисто світському, матеріальному сенсі, не одухотворений Церквою, бачив свою головну мету в силовому поширенні свого впливу у зовнішньому світі та завоюванні інших країн. Це призвело до участі Італії у цілій серії війн кінець кінцем призвело до краху фашистського режиму в результаті поразки у Другій Світовій війні якраз в той момент, коли тільки розпочали відкриватися потенції поступу по шляху Традиції.

Незважаюче на вище сказане, фашизм залишається яскравою сторінкою, говорячи словами Юліуса Еволи, «бунту проти сучасного світу», а Беніто Муссоліні однією з найцікавіших особистостей минулого століття. Тож пам`ятаймо про нього, робимо висновки та йдемо далі.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!