Наступна республіка: новий правий рух

Черговий раз ми опинились перед обличчям політичної кризи. І нехай попередній досвід не дарує вам недоречної легковажності. «Чергова» криза цілком може стати останньою.

Після кривавого чистилища революції та війни ми, як суспільство в цілому, в своїх політичних пошуках знову звернулися до безвідповідального популізму. Популізму 2.0. Якщо раніше велика кількість українців довіряла байкам-обіцянкам професійних політиків, то тепер більшість віддала перевагу політичним обіцянкам професійних байкарів. Чи треба говорити про небезпеки цього шляху? Заледве. Давайте краще поговоримо про альтернативи.

А альтернатив не так вже й багато. Наш вітчизняний підвид глобального лібералізму виглядає як рослина з оранжереї, висаджена авантюрним садівником просто посеред українського лісостепу. Активістські партії з гаслами «за все хороше», нові обличчя зі старими мізками за ними, усі ці прогресивні борці з корупцією за гранти Сороса — це, очевидно, не альтернатива. Інший полюс — залишки вчорашнього режиму, які наприкінці свого правління якимось дивом розгледіли правильний попит. Усі танці довкола «25%» свідчать про те, що розуміння є. Але співи, які ці танці супроводжують, доводять, що розуміння це — обмежене. Панове, прислухайтеся до руху тектонічних плит під ногами і дійте відповідно.

Для нових правих політиків у нас погані новини (для відповідального електорату — хороші): вам більше не вдасться відкараскатися від виборця загальними фразами про Європу і реформи, антикорупцію та інші хороші але не дуже предметні речі. Переламний момент — це криза і ризик. Тож треба говорити конкретно. І ми навіть знаємо, про що.

Нам треба погодитись на загальні принципи, які ляжуть в основу нової української політики. Це ті принципи, які ми називаємо республіканством — українською політичною правицею. І ми бачимо ці принципи їх такими:

1. Націоналізм. В найширшому сенсі це саме те, що тримає український народ разом. Бажання будувати своє життя з тими, з ким маєш спільну культуру, спільну мову, спільну ментальність. Нація — це природна межа, якою ми визначаємо хто є нашими ближніми. Крім того, саме націоналізм лежить в основі нашої безпеки — як підґрунтя оборони, так і захисту нашої національної ідентичності, применшити роль якої для України не вдасться навіть за бажання.

2. Капіталізм. Добробут людини — це справа самої людини. Кожен має право на власність, на працю і на плоди цієї праці. Тому вільним економічним стосункам немає альтернативи.

3. Республіка. Нації потрібна сильна держава. Сильною та ефективною може бути лише та організація, яка чітко усвідомлює свої цілі. А отже сильна держава має бути обмеженою конкретними функціями. Ці функції визначає нація — громадяни, для яких держава — це спільна справа. Республіка — це політичний вияв націоналізму.

4. Християнство. Сильна держава не може і не повинна опікуватись всіма сферами суспільного життя. А тому суспільству, яке будує республіку, необхідна міцна основа. Християнська традиція — чи не найцінніший скарб, що був дарований нашій нації за всю її історію. Жодна релігія не має носити статус державної, але ми — громадяни, націоналісти, республіканці — маємо право і обов’язок будувати своє життя і взаємини, згідно з власними переконаннями і власною вірою.

Наші принципи ми маємо донести до громадян. До дійсно широких кіл виборців — не до протестного електорату, не до користувачів Фейсбуку, а саме до широких електоральних кіл. Українська правиця не має права обмежуватись ані дрібним політичним активізмом, ані елітарним академізмом, ані історичною сентиментальністю, як це часто з нею бувало.

Нам треба взяти до уваги успіхи західних правих і осягнути для себе явище правого популізму. Прості тези, які сягають серця виборця, простого громадянина. Звичайно ж, при цьому необхідно уникнути спокуси впасти в класичний тимошенківсько-ляшківський популізм або нове й зелене «за все хороше».

Очевидно, що тези, якими оперують західні праві не придатні до української політики. Адже нам не загрожує міграційна криза, ми не є об’єктом терору радикальних ісламістів, а тези які апелюють до колишніх прав та величі («Take back control», «Make America great again») — це в принципі не про Україну.

Натомість праві мають звернутись до українських громадян з тезами радикального реалізму. Сказати правду про те, що ніхто про них не потурбується — ні держава, ні міжнародна спільнота. Розраховуй лише на себе!

• Жодні державні інститути не подбають про вас в дитинстві, не попіклуються в старості, не стануть на допомогу в скрутні моменти так, як це зробить ваша родина. Тому родина — найважливіша суспільна цінність.

• Жоден орган не гарантує вашої безпеки, якщо ви самі не можете про неї подбати. Право на самозахист надважлвие і невід’ємне.

• Державні органи влади не є ні легітимними, ні ефективними, якщо ви — громадяни — не маєте на них безпосереднього впливу. Усі рішення, які можуть прийматися на місцях — мають прийматися на місцях. Це єдиний спосіб, в який держава може ефективно функціонувати.

• Все вище перераховане — це наш спосіб життя, про який ми, громадяни, домовляємось між собою. І ніхто з-за кордону не має права нам диктувати яким наш спосіб життя має бути. Одна з найважливіших функцій держави — охороняти наш спосіб життя від зовнішніх загроз. І ніхто крім нас самих наш спосіб життя не захистить.

Чи зможемо ми донести ці тези до наших громадян? Чи зможемо організувати їх реалізацію? Все залежить тільки від нас. Нам більше немає на кого розраховувати.

Віталій Нелепов, Олег Вишняков, «Наступна республіка»

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!