Віталій Нелепов: Запобіжники не працюють

Ви думали, що все погано? Ні. Все набагато гірше.

Нас лякало — чи витримають демократичні інститути тест недосвідченим президентом-популістом, за яким стоїть інфантилізм і неосвіченість значної частки населення?

Проте витримати чи не витримати напругу може те, що теоретично здатне чинити опір. Виявляється наших демократичних інститутів це не стосується.

Ми — громадяни з державницькою позицією і прагматичним поглядом на політику — прийняли наш вчорашній політичний істеблішмент. Навіть пройнялись певною повагою до нього за час останньої президентської каденції. Ще б пак — з такою-то альтернативою.

Проте, зазнавши болючого і принизливого удару від політичних новачків, які вміло використали ниці бажання багатьох наших нещасних співгромадян, представники нашої політичної еліти сповнились якоюсь безглуздою юнацькою зухвалістю.

Ні, «стадіон, так стадіон» виглядало достойно. Безперспективно, проте відважно. Але з тих пір дії всіх політичних гравців і сил, які претендували на роль серйозної опозиції новообраному президенту, виглядають як якась глобальна криза середнього віку. Відчайдушна спроба полисівшого 40-річного чоловʼяги виглядати 20-річним мачо.

Стадіон, так стадіон. Відставка уряду, так відставка уряду. Первибори Ради, так перевибори Ради

Вчорашні провладні політики в один голос заявляють: розпуск Верховної Ради — це порушення Конституції. А потім соромʼязливо додають — проте ми готові йти на вибори. Ми ж не боїмось. Ми ж не тримаємось за крісла. На вибори хоч сьогодні. А Конституція почекає і до завтра.

Красиво? Зухвало? Сміливо? Страшно.

Попередні вибори яскраво продемонстрували: електорат не цікавиться і не знається на особливостях розподілу гілок влади в демократичній країні. Не хоче знати про законодавчі обмеження посадових осіб. Хоче бачити симпатичного хлопця з незламною волею, що залізною рукою наведе лад і порядок, бо він простий чоловік з народу.

Медійна технологія — це такий спокусливий інструмент влади, що тепер за ним потяглись всі.

Адже можна відстоювати конституційні норми, демократичні процедури та державні інститути. Але що про це скаже простий виборець? Простий виборець хоче шоу. Цим нудним буквоїдством народної любові не здобудеш.

Оцінка простої людини важить більше, ніж норма Закону, а отже норма Закону не важить нічого.

Вдумайтесь в це. Народ лишився сам-на-сам із владою. Між думкою простої людини і владою в Україні не лишилось ніяких запобіжників. Ні морального авторитета, до чиєї думки будуть дослухатись, ні представницьких органів влади, які раціоналізують суспільні запити на їх шляху до трансформації в державну політику, ні навіть закону, що ставить рамки можливих дій.

Демократія не може працювати без запобіжників, а свої запобіжники ми знищили — всі до одного. Моральних авторитетів немає. Парламент — лише проекція президентських рейтингів. Закон — умовність, якою можна знехтувати в догоду «політичному рішенню» зі згодою всіх гілок влади і під оплески тріумфуючого народу.

Попереду нові вибори, проведення яких суперечить Конституції. Ймовірно, за новим законодавством, зміна якого безпосередньо перед виборами суперечить цивілізованим нормам. Скоріше за все за правилами, які остаточно перетворюють представницький орган влади в велике соціологічне опитування телевізійної аудиторії. І ніхто не виступить проти.

Коли (насправді — якщо) ми переживемо той шторм, до якого ми прямуємо, ми не повинні забувати цього гіркого уроку. Демократії потрібні запобіжники.

Ми думали, що все погано. Але все набагато гірше.

Віталій Нелепов, «Наступна республіка»

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!