Кращий світ усередині вас

“Нам треба знищити бідність, пригноблення, расизм…”

Як можна не погоджуватися із закликом до справедливості? Хто не погодиться закінчити усі страждання? Як можна не присвятити своє життя створенню кращого світу?

Бажання справедливості та кінець страждань є глибокою спокусою нашого сучасного світу. Сказати, що це є хибні бажання означає кинути виклик майже усьому, що характеризує нашу теперішню культуру. На поверхні, ці бажання видаються глибоко релігійними. Але якщо говорити про релігію, то вони споріднені більше з пеклом, ніж з раєм. І, щоб трошки вивести моїх читачів з рівноваги, я почну розмірковувати про це з буддистської перспективи.

Просте підсумовування вчення Будди каже, що він запропонував шлях втечі від світу страждань. Можна критикувати його метод та висновки. Але, до модерного періоду, ніхто не ставив би під сумнів його спостереження про страждання у цьому світі.

Сіддгартха Ґаутама жив декілька сторіч до Христа. Хвороби та смерть були неуникними, медична допомога приносила мало користі. Значна частина населення не доживала до дорослого віку.

Його історія така: батьки захистили його від усього цього. Його духовний шлях починається тоді, коли він покинув безпеку та вперше зустрів старість, страждання та смерть. Його досвід ставить сутнісне релігійне питання: що з стражданням?

Можна сказати, що кожна релігія у світі намагається відповісти на проблему страждання. Релігії різняться у тому, як вони розуміють джерело страждань та засоби його вирішення. Але усі визнають, що проблема страждання лежить у самому центрі людського існування. Сам Модерний Проект можна вважати релігійною відповіддю на проблему страждання. Тим не менш, у дивному виверті християнської есхатології Модерність припускає, що стражданням, журбі та несправедливості можна покласти кінець. І, якщо ці речі не можна повністю винищити, то світ усе одно повинен брати участь у дедалі більшій гонитві за цією метою.

Спільним місцем у будь-якій справі є те, що перші 90-95 відсотків проекту найлегше досягнути. Останні 5  з чимось відсотків, сповнення, що вимагає досконалості, є найбільш згубними та впертими. Я маю друзів у міжнародному Ротарі клубі. Один з них був провідним лідером у намаганні Ротарі подолати поліємеліт. Я пригадую надзвичайні зусилля у моєму дитинстві, які викреслили поліємеліт зі списку американських небезпек. Та сама робота успішно скоротила його існування до трьох країн. Тим не менш, рік за роком усе лишається як є. Завершення – це дуже складна річ.

Усунення хвороби – це лише крапля в океані. Немає вакцин проти расизму та бідності, немає ліків для захисту від злості та жадібності. Насправді, навіть наші акції проти хвороб іноді спричиняють появу нових та непередбачених хвороб. Теперішні дослідження вказують на те, що наш надто антисептичний світ виробляє алергії та інші хронічні проблеми. Можливо бруд нам треба більше, ніж ми думаємо.

Християнство не бачить світ без страждання чи несправедливості, окрім як останнім даром від Бога у Есхатоні. Бог не створював злий світ, але Він й не забрав зло зі світу чи не знищив хворобу. Христос долає Смерть смертю, але тим самим не звільняє своїх послідовників від необхідності перетерпіти те саме: ми всі помремо. Його запрошення взяти Хрест є очевидним запрошенням взяти участь у Його стражданнях.

Раніше я писав про оману “будування кращого світу”. Можливо варто сказати, що добре працювати задля “трохи кращого світу” чи “покращень”. Це подібне до того, щоб казати, що склянка вина щодня корисна для здоров’я. Тим не менш, для того, щоб нашкодити здоров’ю треба не набагато більше. Потяг до покращення сам собою сповнений проблемами.

Справедливість є ненаситною метою. Нічого не може бути достатньо чесним, достатньо рівним, достатньо правильним. Правдива чи вигадана, несправедливість лишається і буде залишатися допоки сам Бог не зробить інакше. У сучасному світі, гойдається маятник. Революції знищують імперії та знищують гнобителів, завжди замінюючи їх новими імперіями та новими обличчями гнобителів. Кожний розмах маятника здається залишає справедливість на віддалі.

Христос сказав, “не прийде Царство Боже помітно, … Царство Боже всередині вас є.”(Луки 17:20-21). Лише з усвідомленням внутрішнього Царства люди здатні зрозуміти наскільки складним насправді є пришестя Царства. Якщо я не можу породити Царство у своєму серці, то я точно не повинен вигадувати, що завдяки якійсь дії сили чи закону я здатен породити його у більшому світі.

Враховуючи правдивість усього цього, чесноти необхідні для життя у цьому світі не є жагою справедливості чи ревністю до кращого світу. Терпляча стійкість та можливість зносити страждання є значно кориснішими. Для Церкви головним постійним питаннями має бути, “Як ми можемо стати спільнотою, яка буде підтримувати людей у стражданнях їхнього життя?” Це не безвільність перед стражданнями. Це тверезе визнання, що обмеження наших можливостей переробити світ вимагають нашого знання як жити у світі. Наша надія на Царстві Божому, чиє Пришестя є суцільним даром та дивом.

о.Стівен Фрімен на Glory To God for All Things для Ancient Faith Ministries від 17 липня 2017 р.Б.

Переклад Philosophicalorthodox

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!