Сергій Чаплигін: Фемінізм – це прагнення жінку зробити чоловіком

Зверніть увагу – серед активісток феміністичного руху більшість чомусь складають чоловікоподібні особистості, в психотипі яких легко знайти трансґендерну патологію. Головною вимогою цих маскуліноїдів є нібито “зрівняння в правах жінок та чоловіків” – а насправді прагнення “анатомічну жінку” зробити “соціальним чоловіком”.

По-перше, вони нам говорять: “Ми та чоловіки – рівні. Претензії чоловіків на те, що вони відмінні від жінок – є брехнею та прихованою стратегію подавлення. Тому жінка має звільнитися від тієї жіночості, яку їй тисячоліттями нав’язують чоловіки. І тоді вона скине панування чоловіків над собою”. Але це ствердження засновано не позитивній переоцінці відносин статей, а на гидливій зневазі до власної статі. І, відповідно, веде не до рівності, а до ліквідації статі.

По-друге, вони нас переконують: “Жінка володіє тим ж розсудком що і чоловік, але вона його не проявляє тільки тому, що їй протистоїть упереджене соціальне середовище, кероване чоловіками.
Варто тільки дозволити жінці займатися тими ж самими справами, що й чоловіки, і вона автоматично зрівняється з ними по всім позиціям”.

Все це говорить про повне та позасвідоме визнання ними патріархальних відносин та прагнення розповсюдити ці права на жінок. Вони не висувають жодних концепцій соціального значення жіночості, жодних вимог щодо утворення паралельних соціальних інститутів, орієнтованих на жіночу стать. Програма тільки одна: “Рівність з чоловіками, на підставі чоловічих критеріїв, та в чоловічому суспільстві”.

Як писав Юліус Евола: “В основі фемінізму лежить положення, що жінка як така не становить жодної цінності, що вона тільки тоді зможе являти собою цінність, коли вона (наскільки це можливо), перетвориться в чоловіка і отримає ті ж самі чоловічі права. Тому фемінізм є ознакою виродження в буквальному сенсі цього слова”.

Для України подібні взаємовідносини та форми протистояння їм не є притаманними, оскільки вони склалися в неіснуючих для українців соціопсихічних та геофізичних обставинах і своїм корінням уходять в протестантські вчення.

Тому, якщо більш пильно дослідити це явище, то можна побачити, що вся риторика фемінізму відпочатково побудована на подоланні саме старозавітних патріархальних відносин на яких базується протестантизм з його позастатевою пуританською раціональністю. І яким не відомі відносини між чоловіком та жінкою, притаманні попереднім епохам, наприклад – Ренесансу.

І, якщо на Заході, навіть після буржуазних революцій, жінок традиційно, за законами патріархату, нарівні з рабами, вважали “майном вільного громадянина” – то в Україні і досі проявляються ознаки матріархального періоду цивілізації.

Тому ми маємо подивитися на чоловіка та жінку саме нашими очима. Спочатку зафіксувати їх різницю, потім виділити ті ознаки, які властиві тільки одній статі і на цій підставі сформулювати критерії ідентичності кожної з них. Бо жінка і чоловік не є між собою “кращими” чи “гіршими” – вони є різними. Як чоловічий так і жіночий початки мають власну метафізику, онтологію, гносеологію, культуру і навіть структуру мовлення.

Ось це ми маємо втілювати в життя – жіночу та чоловічу відмінності, самобутність їх свідомості, самостійність буття та соціальність. А не за гранти закордонних фондів доказувати про існування в Україні якоїсь істоти, яка володіє спільними ознаками обох статей.

Сергій Чаплигін

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!