Вадим Крикливий: Ідентичність Постмодерну – шлях в нікуди?

Що таке «людство» в найбільш широкому значенні? Відповіддю на це питання може служити ось така проста дефініція – це сукупність всіх людей, що в певний момент проживають на планеті. Проте одразу варто помітити, що більш точно сказати, що це сукупність сукупностей людей.
Людина – це істота колективна в будь-якому випадку, а прагнення до об’єднання з іншими особами, що подібні до тебе – це природнє і єдино правильне бажання. Навіть якщо ми згадаємо первісні часи, то не те, що неправильно говорити про індивідуалізм, а й саме поняття «індивіда» згадувати буде неправильно. Людина перебувала в середині колективного «ми» і навіть не могла помислити можливості звідти вийти. В цьому й полягала та значуща сила табу на будь-що. Порушення цієї заборони викидала особу з колективного, що було рівносильне до фактичної загибелі.

В цьому і полягає сутність ідентичностей – завжди бути в межах якогось колективу на основі однієї чи кількох ознак. Тобто як взагалі людина конституюється як особистість – це в нагромадженні в собі різних ідентичностей. Приналежність індивіда до якоїсь спільноти – це процес, який триває багато віків і цілком органічно вписується до історичного поступу. Зокрема, такі ідентичності як статева, національна, мовна, соціальна і т.д. виникали ще в добу архаїки. Тому й перші відомі на землі спільноти були структуровані.

Візьмемо до прикладу Західну Європу середніх віків. В першу чергу, варто говорити про ідентичність релігійну та існування такого феномену як populus christianus. Це давало змогу Європі виділяти себе на фоні православної Візантії чи ісламського світу. Та й всередині Європа теж була конгломератом різних народів. Всяка національна ідентичність будувалася на мовній основі і хоч такого поняття, як «націоналізм» тоді не було, але жителі Аквітанії були несильно задоволені, коли північні франки прийшли на їх землі. І, як на мене, зовсім не тому, що франки змушують їх відмовитися від альбігойської єресі, а через те, що франки – це не окситанці. Також, як відомо, середньовічне суспільство було й чітко ієрархізовано в соціальному плані і приналежність до якогось з соціальних станів також вельми важлива була, а прикладом того слугує об’єднання в міських ремісників в цехи. І це не лише було економічно вигідно для європейських бюргерів, а банально більш безпечніше було протиставляти себе феодалу. Та й що там говорити, адже це звичайне природнє прагнення людини.

В епоху модерну ці ідентичності були взяті собі на озброєння різними ідеологіями, але при цьому вони не були зруйновані просто та чи інші приналежність до якоїсь зі спільнот була поставлена на перший план. Тут можна говорити й про виникнення націоналізму як ідеології, хоч і різні етноси існували до цього. Тут і можна говорити про умовну класову боротьбу, хоч різні соціальні групи існували до цього. Це був період, коли просто акцентувалася увага на певній ідентичності, але на історичній ідентичності, справжній, а не штучній.

А от епоха постмодерну – світу ніби-то «творчих і незалежних індивідів» вирішила піддати критиці всі старі ідентичності. Вже стали не потрібні національності, бо можна бути «громадянином світу», не треба національні мови, бо вигадали Есперанто, не треба соціальні групи, бо живемо в безкласовому суспільству, не треба релігії, бо це ж пережиток «темного Середньовіччя». На їх місце можна вигадати нові ідентичності, наприклад, гендер чи щось подібне. Треба бути людиною сучасною!

Проте прагнення до колективізму нікуди в людини не пропадає і її потреби залишаються тим же. Та можна вигадувати різні субкультури і ще якісь угруповання. Чим вам не привід до об’єднання на основі таких «важливих» ознак як колір одягу, довжина волосся чи наявність ще якогось стильного атрибуту. Постмодерн вирішив познущатися на старим світом і зруйнувати його, а що він може запропонувати на його місце? Суспільство споживання –  «купуй і підкоряйся»? «Будь собою» – звучить з усіх сторін, а ким? Людина народжується в межах певної історичної спільноти, починаючи з сім’ї і закінчуючи цивілізацією. Людина переймає всі моральні установи і способи мислення, що притаманні тій спільноті. Кожна її відмова від чогось набутого від спільності – боротьба проти своєї ж сутності.

Що залишається робити в цій ситуації? Мабуть, не варто нічого взагалі робити і хай старий світ паде повністю і настане повна гегемонія ліберального Постмодерну. А за ним, згідно з Писанієм, і настане Царство Боже. Амінь!

Вадим Крикливий

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!