Юрій Олійник: Бог не залежить від календаря

Різдво – поряд з Воскресінням-Пасхою стало одним з найважливіших християнських свят. Проникло воно і в народну гущу українського народу, просвітивши світлом Христової віри давні ще поганські звичаї. Звідси настільки багато традиція колядок, календарних звичаїв. Вони не є суттю релігії, але забезпечують її живе існування, дотичність до високих сенсів якнайширших мас народу. Історично однією з таких рис стала юліанська дата святкування – не лише Різдва, а й усього циклу свят. Миколая 19, а не 6, в грудні а не листопаді святкуємо Романа і Катерини, 14 жовтня козацький день Покрови Богородиці (а не 1, як то мало б бути за григоріанським календарем).

Звісно, система свят відносна, і не завжди пов‘язана з астрономією. Скажімо, Різдво мало б бути 22 ,а не 25 грудня. Адже коли Юлій Цезар реформував римський календар, то саме на 25 припадало сонцестояння, найдовша ніч у році. Та до 4 століття змістилась ця дата до 22 грудня, але зимове свято Януса і сонця залишилося 25 числа. До цієї дати християни приурочили і день Народження Сонця Правди – Христа Спасителя. Так і закріпилося у віках.

Як бачимо, символічні дати відносні. І догматичних причин проти переходу на григоріанський календар не існує. Користувались ж євреї та ранні християни сонячно-місячним календарем, що залишив нам у спадок плаваючу Пасхалію, після весняного рівнодення та першого новомісяччя. Але доречно згадати Апостола Павла: “все менідозволено, та не все доречно”. Які позитиви, і які негативи несе календарна реформа?

Вже не один рік в українському суспільстві триває дискусія – чи варто змінювати церковний календар? Прихильники вказують на екуменічні підстави, можливість святкувтаи з більшістю християнського світу. Противники ж обгрунтовано побоюються комерціалізації Різдва за гіршими зразками західних “holidays”, розриву між молодшим та старшим поколінням. Ну і звісно надто активні у цій сфері так звані “атеїсти Київського патріархату”, тоді як постійні парафіяни зазвичай більш консервативні. Аби Московський патріархат не взяв на знамено оце збереження предківських звичаїв, що сильно затормозить утвердження Помісної православної Церкви.

З іншого боку, реформа календаря так званих нерухомих свят (бо пасхалія григоріанська поки що серед православних лише у автономної Фінляндської Церкви) загрожує втратою розуміння отих містичних збігів, якими повна наша історія, зокрема недавня. Бо ж Бог не залежить від календаря, однак використовує існуючі для вияву Власної Волі.
Та сама Революція Гідності. Чи випадково почалася саме 21 листопада – дня Михаїла Архангела, покровителя Києва, за юліанським календарем? І тривала рівно три місяці.. І в Михайлівському соборі ховалися студенти 30 червня, після побиття… Розумному достатньо.

Звісно, зв’язок Різдва з сонячним сонцестоянням, а Великодня з рівноденням (приходом весни, перемогою життям над смертю) має зберігатися. І юліанський календар потрібно реформувати, але не нахраписто, а після довгих розмірковувань, просвіти народу. Аби не втратити жодного плоду тисячолітньої традиції, що пов’язана з історією християнства у нашому народі.

Ну і насамкінець згадаймо євангельські уроки. Прешими прийшли поклонитися новонародженому Господу неграмотні пастухи та високоосвічені, наймудріші люди того часу – волхви (ймовірно з Месопотамії). Зовсім неграмотні і наймудріші, але не напівграмотна середина, якій здається, що вже знає все. Хай це стане уроком і нам – глибинна мудрість доступна негамотним та мудрецям, але не напівученим, холодним і гарячим, але не напівтеплим. Бо останнім зазвичай все одно, їх не болить доля християнства. Задумаймось над цим.

Юрій Олійник

Катехон

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!