Секс за згодою. І тільки під наглядом вертухая

11 січня в Україні набирають чинності поправки до Кримінального кодексу, які розширюють чи, точніше, релятивізують поняття сексуального насильства. Відтепер головним моментом встановлення наявності чи відсутності такого насильства буде ефемерна “згода”.

Здається чимось очевидним, що зґвалтування – це статевий акт, вчинений проти волі потерпілої сторони: “із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи” (згідно з попередньою редакцією ст. 152 ККУ). Зґвалтування є очевидним там, де потерпіла сторона чинила фізичний спротив нападникові, кликала на поміч або ж нападник якимось радикальним чином подавив її волю до спротиву чи скористався безпорадним станом. Тепер критерієм зґвалтування стане відсутність “згоди”, зміст якої законотворці не уточнили. Нова редакція ст. 152 говорить просто про “вчинення дій сексуального характеру… без добровільної згоди потерпілої особи”.

Юристи вже б’ють на сполох, бо розмитість критерію породжує низку проблем. Можна лиш здогадуватися, як нововведеннями скористаються корумповані слідчі та судді.

Наші юридичні і культурні реалії і без того переповнені абсурдом. Останні кілька років набирає сили інформаційна хвиля стосовно неприпустимості фізичних покарань і навіть вербальної строгості у вихованні дітей. Не виключено, що за цієї хвилею послідує прийняття дуже жорстких юридичних норм, а також розбудова структур ювенальної юстиції з подальшим вилученням дітей за щонайменше “насильство” щодо них з боку батьків. Водночас в Україні продовжує діяти ультраліберальне законодавство щодо абортів. Забезпечувати дітей належним вихованням (яке навряд чи можливе без батьківського авторитету) не можна. А от убивати їх в утробі матері цілком прийнятно.

Інший приклад: вік сексуальної згоди і мінімальний шлюбний вік. Перший в Україні становить 16 років, другий (у тому числі для жінок) – 18 років. Прийняте 2012 року підвищення шлюбного віку жінок із 17 до 18 років умотивоване, зокрема, нормами Конвенції ООН “Про права дитини”, згідно з якими дитинство триває до 18 років (між іншим, інфантилізація – дієвий інструмент у рамках новітніх тоталітарних тенденцій).

Не варто вважати, що це підвищення має якісь масштабні негативні наслідки, адже в Україні й без юридичних обмежень шлюби укладають доволі пізно. Одначе у площині принципів ситуація дуже показова. Держава “оберігає” шістнадцяти- чи сімнадцятирічну річну дівчину від шлюбу. Такий шлюб, з точки зору закону, “порушує права” молодої жінки як “дитини”. Водночас, на думку законотворців, цілком нормально, коли старший чоловік штовхає шістнадцятирічну дівчину до розпусного життя. Ба більше, вже стало нормою вважати чимось цілком прийнятним розпусту поміж підлітками-ровесниками.

Тепер до переліку абсурдних ситуацій додалася релятивізація поняття зґвалтування.

Максимальна санкція за зґвалтування згідно з українським законодавством становить усього лиш п’ять років (в часи критикованого феміністками “патріархату” статева недоторканість жінки оцінювалася значно вище, і звичним покаранням була страта). Також в Україні ще досі не забезпечене право на самооборону (це, навіть, якщо не піднімати питання короткоствольної зброї для цивільного населення). Тобто ми маємо країну, де жінка не може використати підручні засоби, аби захистити свою статеву недоторканість, і має робити вибір: розраховувати на незначне покарання для кривдника чи ризикувати самій потрапити за ґрати. І в цій самій країні вводять нові норми. Норми, продиктовані не реальною турботою про жінок, а насадженням феміністичного вчення про “культуру зґвалтування”.

Прийняті законодавчі зміни – це передусім ідеологічний крок. Вони служать насадженню ряду феміністичних віянь: поглибленню недовіри і відчуження між чоловіком та жінкою, засудженню чоловічої ініціативності, утвердженню крайнього індивідуалізму.

Останній момент особливо виразний у популяризації тези про “зґвалтування у шлюбі”. Прийняті нововведення уже стали приводом для зливи жартів про те, як чоловіки муситимуть брати у дружин довготривалі розписки про “згоду на секс”. Але ситуація настільки серйозна, що жарти виглядають недоречними.

Святе Письмо доносить до нас вчення, що є діаметрально протилежним індивідуалістичним установкам: “Жінка не має влади над своїм тілом, лише – чоловік; так само й чоловік не має влади над своїм тілом, лише – жінка” (І Кор. 7:4). Ці слова – не просто етична норма. Вони стосуються глибинного розуміння шлюбу як онтологічної категорії.

В етичній площині гріхом можна вважати як позбавлене належних причин ухиляння від сексуальної близькості, так і нетактовне схиляння до близькості за умов, коли інший член подружжя об’єктивно перебуває у несприятливому для близькості стані. Обидва типи гріхів можуть бути індикаторами більш серйозної кризи у подружньому житті. У певному сенсі вони є рівнозначними. Одначе на фундаментальному рівні уникнення сексуальної близькості є більшим злом. Близькість є тим, що актуалізує шлюб як Таїнство. Статеве співжиття – це своєрідне богослужіння, яке здійснюється подружжям. У випадку егоїстичної відмови від співжиття йдеться про замах на саме сутнісне ядро шлюбу.

Новітній індивідуалізм не рахується з таким розумінням сексуальності. Він, фактично, взагалі не має поняття шлюбу як онтологічної категорії. Для нього шлюб – це просто контракт двох індивідів-атомів. Тимчасова угода про використання один одного.

З боку антихристиянських сил часто можна почути думку про те, Церква невиправдано втручалася/втручається в особисте життя. Але таке втручання, якщо мова йде саме про християн, це щось таке, що володіє вищим ступенем справедливості. Реалізація нашої сексуальності – це шлях до Неба, і Церква має допомагати людині прямувати цим шляхом. Некоректним втручанням є саме втручання з боку секуляризованої держави.

Тоталітарні системи XX століття – це не просто якийсь прикрий і дуже винятковий інцидент. Загроза тоталітаризму нікуди не поділася.

Тоталітаризм формується там, де не діють органічні і традиційні норми, зв’язки та ієрархічні моделі. Тоталітаризм формується там, де послаблюється Церква, де руйнується авторитет батьків відносно дітей і чоловіка відносно дружини, де занепадає інститут шлюбу, де замість норм природного закону виникає сваволя законотворців.

Фемінізм і подібні йому течії працюють над тим, аби доруйнувати решту базових норм людського життя. І тоді, коли це відбудеться, утвердження новітньої форми тоталітаризму стане неминучим.

Християнський націоналізм

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!