Зближення в рамках Союзної держави Білорусі й РФ – чи стосується це національної безпеки України?

“Білорусь – є тим самим для територіальної сили України, чим для морської незалежності – Таврида”

© Юрій Липа. “Чорноморська доктрина”

В передноворічній метушні, з розрахунку на непомітність, в новинах з’явилась тривожна новина про активізацію співпраці РФ і Білорусі в рамках Союзної держави. Що це? Піар-викид для підвищення рейтингу керівника нашого східного сусіда? Черговий акт агресії від РФ? Гра м’язами перед країнами заходу?

Поглянемо в історію та сутність так званої Союзної держави. Фактично це конфедерація Білорусі та Російської Федерації. Договір про створення Союзної держави говорить про те, що в рамках цього утворення в обидвох країнах має бути введено єдину валюту (стаття 13), ведеться спільна оборонна політика, уніфікація законодавства (стаття 18), в перспективі введення єдиного законодавства (стаття 20), ведеться єдиний податковий облік (стаття 27), буде створено єдину транспортну та енергетичну інфраструктуру (стаття 31). Крім того, в програмі дій по реалізації положень даного договору 19 пунктом зазначено спільну діяльність правоохоронних органів та спеціальних служб.

Керівництво Білорусі, при підписанні даного договору вважало, що це буде альтернативою Європейського Союзу в якому вона візьме лідерство. В чому принципова відмінність цих двох утворень? ЄС насамперед створювався як економічний союз країн Європи. Євросоюз поважає незалежність та суверенітет своїх членів, не втручається у їхнє внутрішнє законодавство.

Договір про створення Союзної держави нагадує більше план дій по інтеграції одної держави в іншу. Керівництво Білорусі, втративши шанс на лідерство в цьому утворенні наприкінці 1990-х років звело на нуль активність в даному утворенні, яке формально продовжувало існувати, щороку формувався спільний бюджет, велась тісна співпраця, та пункти договору ніхто не поспішав виконувати.

Білорусь, як я вже зазначив, свого часу втратила можливий шанс на лідерство, після остаточного закріплення влади у РФ за В. Путіним, а Росія у 1990-х являла зовсім іншу державу, ніж ту яку ми знаємо сьогодні – радянська імперія розсипалась, а слідом за колишніми РСР захотіли піти і внутрішні адміністративні одиниці РСФСР – далі за все в цьому плані дійшли Ічкерія й Татарстан. Якщо кавказький народ змусили відмовитись від свого права на самовизначення зброєю, то Татарстан, сподіваючись на чесність та порядність Москви все ж приєднався добровільно. Республіка Татарстан ніколи не входила до складу РФ. Це і по сьогодні формально залишається «союзом двох держав». Крім того, Татарстан свого часу бажав увійти в Союзну державу на м’яких федеративних правах (на кшталт СРСР часів перебудови. Із збереженням власного суверенітету.) Не поглиблюючись у законодавство РФ, історію та знання нормативно-правових актів хтось сьогодні може відрізнити якийсь «окремий статус» для Татарстану в порівнянні з іншими суб’єктами федерації?

Після налагодження та паралельно із внутрішніми конфліктами в Москви були більш цікаві за Білоруське питання геополітичні ігри в Молдові, Азербайджані, Грузії. Пізніше – в Сирії. Врешті – в Україні. Яка їхня мета? Контролювати всі нафтогазові потоки континенту, це тема окремої статті, яку я обов’язково напишу.

У 2014 році було провалено операцію з відомою у вузьких колах назвою “Моноліт” по анексії принаймні східних областей України Російською Федерацією. Україна не підняла білий прапор, крім того, перейшла у дипломатичний наступ і зупинила збройну агресію.

2014-2019 роки були роком поразок і провалів для Росії. Єдиним виходом у наступі по Європейському фронту для Москви врешті залишилась розконсервація давнього, забутого, козирного “вікна в Європу”, завдяки якому можна убезпечити будівництво Північного потоку, контролювати цим плацдармом ситуацію вже не лише у Східній Європі, а й у центральній. Здійснювати реальний тиск на країни Балтії та Польщу, а Україну позбавити будь-яких геополітичних переваг.

А можливо і не забутого. Чому? 2019 – рік президентських та парламентських виборів в Україні. Переважна більшість людей втомилась від війни на Донбасі та хоче «жити по-новому». У разі інтеграції Білорусі в РФ, Москва цілком здатна не лише зберегти, а й підвищити їхній рівень життя, принаймні протягом першого року, що в свою чергу дає можливість п’ятій колоні в Україні грати на почуттях електорату, який хоче всього і зараз, який не розуміє, що нестабільність на першому часі відокремлення від Московської метрополії дасть плідні наслідки в майбутньому, а повернення в лоно угро-фінської імперії може знову, на століття, якщо не назавжди, поховати ідею самостійної України.

Варіантів, що саме намагається добитись Москва аншлюсом із Білоруссю безліч, але точно можна сказати одне – наслідки такого стратегічного кроку непередбачувані для України та інших країн Європи і вони аж ніяк не на нашу користь. От ми і прийшли до відповіді на питання, як це стосується нас та всього іншого світу.

Для України це означає подовження можливої лінії фронту майже на половину від нині існуючої. Втрату наземних комунікацій із країнами Балтії, які не раз словом і ділом доводили, що саме вони є першими союзниками України.

Україна віднині майже повністю опиняється у колі вороже налаштованої території – сумнівний Європейський сусід – Угорщина, невизнане Придністров’я, анексований Крим, фактично заблоковане для Українського флоту Азовське море, врешті – від Ростову до Бресту – територія напряму підконтрольна Кремлю.

Юрій Липа у «Чорноморській доктрині» порівнював Білорусь як стратегічного партнера України із шоломом на чолі лицаря і зазначав, що захист північних кордонів України лежить на кордонах Білорусі. Україна навряд чи зможе вести контрнаступ в разі можливої війни в лісах і болотах Білорусі, але для оборонної стратегії дана місцевість є чи не найкращою.

Втративши Крим, ми втратили стратегічну перевагу на Чорному морі, втративши партнерську Білорусь ми відкриваємо фронт на фланги нашої держави.

Остаточно визначитись, що саме можемо ми очікувати можна лише восени. Після проведення парламентських і президентських виборів.

Що це означає для світу? Насамперед це тривожна новина для країн Балтії та Польщі. Взявши сухопутну стратегічну точку Москва, цілком ймовірно, буде намагатись взяти під контроль Балтийське море і поглинути Литву, Латвію та Естонію. Або ж вимагати власного «Данцигу» – отримання сухопутного коридору до Калінінграду. А це конфлікт вже із країнами НАТО.

Що ж, живемо ми у воістину цікаві часи. Цього року, після суцільного пласту поразок 2018 Москва буде намагатись взяти реванш. Чи цей рік стане визначальним і закріплюючим у нашому протистоянні, чи переломним – ми дізнаємось вже у грудні 2019.

Бажаю всім миру і віри в перемогу на цей рік!

Артем Левківський

Молодий Народний Рух

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!