Ігор Загребельний: Вибори і рішення

Основні гасла сучасних виборів можуть генеруватися звичайними комп’ютерними програмами. “Запорука успіху – реформи!”, “Країні потрібен новий курс!”, “Згуртований народ – шлях до перемоги!”, “Вимагаємо змін!”, “Повернемо владу народу!” – для того, аби запропонувати такі гасла, не потрібно бути політтехнологом. Досить просто вкласти декілька слів із популярного лексикону у граматично послідовний ланцюжок.

Значний сегмент гасел – це щось близьке до безсенсовості, вони не пов’язані з реальними політичними прагненнями тих, хто їх висуває. Утім, нинішня політика не володіє монопольними правами на безсенсовість.

У юнацькому віці мене страшенно дратував тезаурус сучасних відносин між чоловіком та жінкою: “хлопець”, “дівчина”, “зустрічатися”. Нині я ставлюся до цих понять не краще, просто навчився стримувати емоційну реакцію на те, що вражає своїм безглуздям. “Зустрічатися”: що виражає собою це поняття? Зустрічатися – це періодично здійснювати зустріч. Зустрілися, ще раз зустрілися, потім ще раз. І так – рік, два, три, п’ять. Поняття “зустрічатися” не має вектора, його семантика ніяк не вказує на побудову шлюбу. Наречених та суджених змінили “хлопець” та “дівчина”. Їм може бути за двадцять, а то й за тридцять років, але вони “хлопець” та “дівчина”. Вона вже давно не virgo, змінила не одного “партнера” (ще одне словечко), але вона – “дівчина”. До шлюбу справді мали б рухатися хлопець та дівчина як потенційні чоловік і жінка. Але в наші часи інфантильність святкує тріумф, і культура “зустрічань” перетворила “хлопця” та “дівчину” на цілком самодостатні модуси існування.

“Зустрічання” – це дещо гірше за “одиничний” акт розпусти, скажімо, коли чоловік переспить із повією чи легкодоступною жінкою. У випадку “одиничної” розпусти профанації зазнає одна лиш тілесна близькість. У першому випадку профанується все, що стосується відносин чоловіка і жінки: від закоханості до шлюбу.

Поняття “наречений/наречена” та “суджений/суджена” дуже глибокі. У них наявна онтологічна вкоріненість, вони передбачають, що людина має якийсь визначений шлях, і відхід від цього шляху – це втеча у несправжнє існування. Якщо не наділяти тезу “шлюби укладаються на небесах” наївно-поверхневим сенсом, ми дійдемо до дуже важливого моменту онтологічної вкоріненості – рішення. Томістичне богослов’я, що розділяє матерію та форму Таїнств, називає матерією шлюбу саме чітке, добре усвідомлене рішення творити нерозривний союз. Стан відносин перед одруженням – це вже дуже серйозно, це стан творення матерії одного з семи Таїнств Церкви. Сучасне “зустрічання” є радикальною антитезою до способу життя, у якому рішення грає фундаментальну роль. “Зустрічання” – це втеча від рішення, а відтак від обов’язку, служіння, відповідальності.

Саме на ці речі – на обов’язок, служіння, відповідальність, а також на вірність і честь – спиралася культура, від якої нас звільнили різноманітні адепти “свободи”. Вірність часто стосувалася того, що задавалося об’єктивно (наприклад, монархи здебільшого були спадковими, а не елекційними). Але вірність тому, що було визначено наперед, служіння йому, обов’язок перед ним – все це також містило в собі рішення. Життя з честю – це невтомна демонстрація рішення.

Сучасне політичне життя дуже подібне до популярного способу стосунків. Воно не знає відповідальності як внутрішньої потреби, а не чогось поверхневого. У кращому випадку йому відома договірна відповідальність: ви нам, а ми вам, ви за нас проголосуєте, а ми виконаємо принаймні частину наших обіцянок. І, звісно, сучасне політичне життя не знає рішення як моменту онтологічної вкоріненості.

Я не хочу сказати, що у наші часи необхідно ставати абсолютно аполітичним. Навіть при нинішньому рівневі деградації існують речі, про які варто турбуватися доступними засобами. Але безглуздо вимагати від сучасного політичного життя того, чим воно принципово не є.  

Ігор Загребельний, філософ

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!