Олександра Скляр: Чи є ми мракобісами?

Можливо саме Ви, шановний читач, таврували нас «мракобіссям», тому ми даруємо можливість розібратись з обскурантизмом разом.

Мракобісся – термін лайливо-карикатурного забарвлення з Росії, яким замінили європейський термін «обскурантизм». Проте історія обскурантизму починається не з ретроградності і навіть не з контр-реформації.

На початку 16 століття історія відокремлює постать Йоганна Пфеферкорна, єврея-м’ясника наверненого у християнство, який у своїх анти-єврейських памфлетах (а особливо – «Дзеркало євреїв») закликав спалити та, відповідно, суворо заборонити Танах, звід законів іудаїзму та кабалістичні тексти. Він же і отримав від імператора Максиміліана мандат на ліквідацію єврейської релігійної літератури, яка, на його думку, перешкоджала наверненню євреїв у християнство та затьмарювала свідомість.
Опонувати Йоганну Пфеферкорну довелось гуманісту Йоганну Рейхліну, не-єврею та доктору філософії, який здійняв 10річну дискусію між гуманістами та кельнськими теологами. Протистояння рясніло артилерією брошур від одного Йоганна до іншого Йоганна. Палке звинувачення у безпринципній продажності Рейхліна в «Ручне Дзеркало» від Пфефекорна, критика оманливих суперечностей «кельнських наклепників та фальсифікаторів» у «Дзеркало очей» від Рейхліна, також у протистояннях поступово почала приймати участь вся інтелектуальна еліта Європи. Залпи листів та постріли агітаційних памфлетів було зупинено на П’ятому Латеранському соборі 1516го року. Диспут остаточно закінчили рішенням скликання, в якому теологічна перемога була за гуманістами. Орієнтовно в 1515-16х роках гуманістами було видано дві частини сатири «Листи темних людей» (Epistulae obscurorum virorum). В них висміюється невігластво людей низького соціального ґатунку, від імен яких імітувались посилання до професора теології Ортуїна Грація, який, у свою чергу, під час диспуту змінив сторону в суперечках з «гуманістичного» флангу на опозицію до Рейхліна. Саме від них (obscurorum) ми маємо початок «обсурантизму».

Рік по тому, а саме 1517го, монах Мартін Лютер прикріпив до дверей собору свої 95 тезисів та історія спалахнула новими іскрами міжконфесійних теологічних суперечок. Маємо зазначити явний висновок, що джерелом мракобісся-обскурантизму став не реакційний спротив науковим відкриттям, а богословська криза християнської думки. Натомість сьогодення успадковує сатиричне забарвлення та узагальнює термін до «будь-якого спротиву новому та науковому».

Існує нагальна потреба нагадати про відокремлення науки та ідеологічної категорії «прогрес», які останнім часом безпідставно ототожнюють. Наука існує, перетравлює сама себе та заперечує сама себе. Ми вбачаємо абсолютно нормальним явище критики теорій еволюцій від ламаркізму до дарвінізму, бо на те існують «теорії» та «гіпотези» в науковому середовищі, аби вони критикувались та спростовувалися. Еволюціоністським вченням всього лише дві сотні років та останніми десятиліттями вони динамічно критикуються науковим середовищем. Нині теорію Дарвіна, яку викладають школярам на курсі біології, спростовують науковці з атеїстичними поглядами, а не клірики церков. Зазвичай подібні диспути з академічного середовища переживають цикл переосмислення, розгалуження критичних поглядів та не один десяток монографій до поки ми не отримуємо нову модель, якою можуть замінити дарвіністичні концепції та якій нададуть статус «загальноприйнятної».

Вульгарним невіглаством ми нарікаємо беззаперечне прийняття гіпотез за кінцеву істину, яку не можна піддати сумніву. «Теорія Великого Вибуху» не набуває чинності непохитного слова сакрального письма, навіть якщо вона «загальноприйнята». «Гендерна теорія» має право на існування у хворобливих головах соціолог(-інь), але не встановлювати нормативні правила міжстатевих відносин. Досвід, який кожна персона може здобути емпіричним шляхом пізнання має більш доцільні підстави задля прийняття, аніж соціологія. Проте об’єктивну, матеріальну реальність також треба іноді піддавати сумніву. Сумнів породив філософію, відповідно і циркуляцію ідей в матеріалістичній науці.

А ми сумніваємось. Ми прагнемо позбавитись сумніву тільки у власній Вірі. У всьому іншому – ми сумніваємось у Всьому, на відміну від пропагандистів тотального прогресу, які наразі втілюють ознаки справжнього «мракобісся», адже вони таврують будь які інші орієнтири – «архаїчними» та «непридатними для нового суспільства».

Звернемось до киянина Миколи Бердяєва, який нищівно нарікає темним обскурантизмом також революціонерів, а особливо – комуністів :
«Французька революція стратила Лавуазьє і проголосила, що вона не має потребу у вчених, через страх контрреволюції. Обскурантизм завжди позбавляє здатності до вільного і предметного мислення, до безкорисливого пізнання. Обскурантизм не можна просто ототожнювати з реакційним напрямом. Всі фанатики революції бувають обскурантами за своїм духовним типом. (…)Комуністи – типові обскуранти, тому що вони одержимі страхом загибелі комуністичної революції від сил контр-революції, і жадають порятунку її в світовому масштабі. Тому вони також не можуть терпіти вільної науки і вільної філософії.»

Наука існує та розвивається, але вона не «прогресивна», адже набуті нею ознаки – плинні. Нові відкриття можуть, як доповнити існуючу гіпотезу, так і фундаментально її заперечити.
«Прогрес» – ліва та жалюгідна світоглядницька позиція, яку ми відкидаємо, як ілюзорну втіху споживацької сучасності. Ми не потребуємо концепцій піднесення історії, адже наша історія має Початок і Кінець та нам не потрібно цього страшитись, мізерно переховуючись у вигаданих химерах. Адептам прогресу здається, що вони спираються на вузькому розумінні «раціонального», тоді як ми широко сповідуємо ірраціональне, намагаємось віднайти та осягнути надраціональне. Вони намагаються висміяти та цькувати всіх, хто розгортає власний світогляд за кордони виключно земного буття та матеріальних категорій. Їх ціль – земне життя та власна самореалізація в соціальній площині, коли наш напрямок до всеосяжної Мудрості, Софії.

Відповідно, треба дістатись належного висновку, що «мракобісся» у яскраво реакційному акценті, безумовно, явище надзвичайно цікаве та доцільно відображає кризу думок та занепад сенсів у сучасності. Проте, на жаль, ми не мракобіси. Іноді відчайдушно хочемо ними стати, але виключно в фундаментально-консервативному напрямку, як реакцію на ахінею ідеологем «нового суспільства» та їх масштабну неправду. Можливо, ми колись ними, навіть, станемо. Шкода, що ми не мракобіси сьогодні.

Катехон obscura намагається перевернути світ, задля того, аби мінімізувати вплив хибних ідеологій та розширити власний світогляд, бентежно продовжуючи пошук Істини. Ми прагнемо перевертати соціальні піраміди, навертати модернові ідеології на їх суперечності та вивертати сучасність. І все заради Істини та Софії.

Скляр Олександра

Катехон

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!