Роман Кулик: Лицемірство журналістських стандартів

Четвертий день волаю, спостерігаючи розвиток історії з редакторкою “The New York Times” Сарою Джеонг, що родом із Південної Кореї. Працювала у VOX, нещодавно NYT взяли її на роботу, але кілька юзерів з реддіта щось запідозрили, покопались у її старих твітах за 2013-2015 (це вже повальна тенденція, привіт ДжеймсуГанну) і знайшли тони расизму по відношенню до білих .
Наприклад:
“Dumbass fucking white people marking up the internet with their opinions like dogs pissing on fire hydrants,” або “oh man it’s kind of sick how much joy I get out of being cruel to old white men”. У реплаях повно такого треша, кину лінк у коменти для підтвердження.

У твітерку почали іронізувати і шейрить скріни цих твітів зі згадуванням NYT. І якою була реакцію видання, яке завжди демонструвало нульову толерантність до будь-яких проявів расизму? Редакція NYT написала кілька колонок, де журналісти видання безуспішно спробували виправдали Джеонг і заявили, що не будуть звільняти її за старі твіти, бо це була іронія і стьоб (нуну, два роки підряд твітила відповіді уявним тролям із “Ку-клукс-клана”, хто повірить в цей маразм). І взагалі вона кореянка, представниця меншини, тому ми не можемо судити її. Коротше, расизм по відношенню до більшості США, до білих – це і не расизм зовсім, а боротьби з “white supremacy” – вже неофіційно, в соціалках, писали її захисники.

Найбільш смішно, коли для виправдовування Джеонг почали згадувати “неймовірно жорстокі” дії Штатів під час WW2 по відношенню до азіатів – себто інтернування у військових цетрах переміщення сотні тисяч японців на початку війни. Ага, тільки Джеонг кореянка, хоча була б вона японкою – і це не стало б виправданням. Типова стратегія лівих – знайди собі нішу, обери лейбл “пригнобленості”, деталізуй ступінь своєї віктимності та придумай її обгрунтування. І вуаля, навіть расистські заяви від тебе уже не такі й расистські, бо ж для повалення “білої патріархії” всі методи хороші. А оскільки Джеонг двічі представниця меншини (жінка + азіатка), то руки геть від неї, білі скотиняки!).

Але ситуація еволюціонувала в ще більш (куди вже далі) смішну стадію: чорношкіра (!) активістка, менеджер із комунікацій молодіжної студентської організації консерваторів “TPUSA”, Кендіс Овенс (яку забустив Вест у серії своїй недавніх скандальних твітів), зацитувала у твітері фрази Джеонг (яку твітер не банив до і після скандалу), помінявши “білих” на “чорних, євреїв” – і твітер одразу забанив її). Щоправда, після короткого шітшторму – розбанив. Що і треба було довести. Чи дійсно варто її звільняти? Як на мене – не обов’язково, але зробити висновки про редакцію колись шанованого медіа та сприймати тексти через оптику цієї ситуації. Але якщо слідувати логіці дій лівого сектору – обов’язково, без варіантів її мали звільнити, бо ж зовсім свіжий прецедент ексцентричної акторки Розанн Бар, яка була звільнена за твіт, а її шоу, один із найуспішнійших сіткомів США “Roseanne”, закрили.

В принципі нічого нового чи шокуючого, достатньо велика частка медійників і журналістів Штатів у тій чи іншій мірі поділяють чи толерують ідеї з твітів Джеонг. Ті ж “BBC”, флагман міфічних стандартів, зробили новину під заголовком “Sarah Jeong: NY Times stands by racist tweets reporter” – себто правильний по суті заголовок. Але після масованої “атаки в реплаях” від прихильників Джеонг – спочатку взяли “racist tweets” у лапки (ну вона ж просто два роки стєбалась), а потім узагалі повидаляли з усіх соціалок лінки на перший варіант заголовку. Корпоративна солідарність).

Типова декларація лицемірності та подвійних стандартів як редакції NYT (і не лише, всієї групи підтримки) так і політики монополістів на ринку соцмедіа. В конкретній ситуації – твітерка, який останнім часом трохи упоровся (це веде нас у дискусію про визначення такого спірного поняття як “hate speech” та використання його для затикання опонентів, але це питання для іншого дня). Через такі випадки і не дивно, що періодично рейтинги довіри до американських ЗМІ падають, їм все тяжче монетизуватись, а заголовки повально дрейфують у бік жовтушного клікбейту. Але ж зручніше звалити провину за деградацію ЗМІ на Трампа, ніж визнати власні помилки та ідеологічну ангажованість.

Роман Кулик

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!